Свята праведна княгиня Слуцька Софія Sofyia slutskaia
Березень,  Житія святих

Свята праведна княгиня Слуцька Софія

Місяця березня на 19-й день.

Свята праведна Софія, княжна, а потім княгиня Слуцька, походила з давнього роду Олельковичів, які княжили в місті Слуцьку, одному з найдавніших міст Північно-Західної Русі. Слуцьк уперше згадано в літописах під 1116 роком – тоді він належав великому князю Київському Володимиру Мономаху. Близько 1270 року місто опинилося у владі литовських князів і 1395 року утворило особливий уділ зі своїми князями, родоначальником яких став онук великого князя Ольгерда Олександр (Олелько) Владиславович. Під їхнім управлінням Слуцьк будувався, зміцнювався і до XV століття вважався одним з головних міст Литви. Багато разів брали його в облогу татари, але так і не змогли взяти грізної цитаделі. Рід Олельковичів явив світові чимало благочестивих християн, які зберігали вірність православній церкві. Дід святої Софії Юрій Юрійович – великий шанувальник православних святинь, відомий власноруч переписаним Євангелієм, переданим у дар Слуцькому Свято-Троїцькому монастирю. Крім того, збереглися грамоти князя Юрія і його дружини Катерини про слуцькі церкви і монастирі. У своєму духовному заповіті князь перестерігав синів опікуватися, як і він, Свято-Троїцьким монастирем, не забирати в обителі даних їй пожертвувань і привілеїв, твердо триматися православ’я.

Батько святої Софії, Юрій Юрійович II, був єдиним із трьох синів, який виконав заповіти свого батька. Молодші його брати перейшли в католицтво, а подібні зради на той час стали скоріше правилом, аніж винятком, внаслідок насильства католиків над православ’ям у Польсько-Литовській державі. Незважаючи на утиски через вірність Православній Церкві, Юрій Юрійович твердо тримався віри батьків і звичаїв предків. Як і батько, був він щедрим дарувальником церквам і монастирям: відомий пожертвуваний ним Благовіщенській церкві Свято-Троїцького монастиря литий срібний настоятельський посох.

Юрій Юрійович був одружений з Катериною з роду Кішек; від цього шлюбу, що тривав менше одного року, народилася 1 травня 1585 року їхня єдина дочка, остання з роду Олельковичів. Немов в ознаменування майбутньої мудрості Слуцької княгині та її турботи про гнане православ’я, княжну назвали у Святому Хрещенні Софією – Премудрістю.

Незабаром після пологів відійшла в життя вічне мати, а через рік, 6 травня 1586 року, помер і батько. Древо славних князів Слуцьких і Копильських закінчилося на Софії, яка осиротіла ще в колисці.

Опіку над однорічною дівчинкою взяла сім’я Ходкевичів, її родичів: спершу жмудський староста Юрій Ходкевич, який взяв її до Вільни, а потім віленський каштелян, брестський староста Ієронім Ходкевич.

Піклуючись про останню княжну Слуцьку, Ходкевичі, проте, переслідували корисливі цілі. Обидва опікуни були винні князям Радзивіллам значні суми грошей. Вони хотіли розплатитися з боргами за рахунок величезних маєтків єдиної прямої спадкоємиці багатого роду. Ходкевичі та Радзивілли уклали угоду, підтвердивши її письмово, що князівну Софію, коли вона досягне повноліття, видадуть заміж за несвизького князя Януша Радзивілла, сина віленського воєводи Криштофа Радзивілла. У договорі було вказано навіть термін весільного торжества – 6 лютого, але все це за єдиної умови, що наречена не змінить свого рішення. Втім, опікуни не надто побоювалися, бо княжна була слухняна їхній волі. Князь Януш і юна Софія, яка в одинадцять років стала його нареченою, бачилися в будинку Ходкевичів у Вільні.

Незабаром знову загострилися фінансові суперечки двох родів. Радзивілли наклали заборону на Копиль – маєток Ходкевичів – у рахунок оплати старого боргу. Розгнівані Ходкевичі заборонили князю Янушу бачитися з княжною Софією. Радзивілли, не бажаючи відмовлятися від Слуцького князівства, порушили судову справу, за якою Ходкевич був присуджений до виплати величезного штрафу, або, в разі відмови, до позбавлення прав і вигнання.

У міру наближення призначеного терміну одруження пристрасті загострювалися. Не зумівши домовитися, обидві сторони збирали війська. Радзивілли зібрали 6 000 ратників, зміцнили свій палац. Ходкевичі озброїли до 2 000 своєї челяді, виставили 24 гармати і перетворили на неприступну фортецю свій віленський будинок, що став затвором для юної княжни-заручниці. Софія Юріївна невпинно молила Бога зупинити підготовлюване кровопролиття, мимовільною причиною якого вона стала.

Сам король відправив послів, схиляючи до миру обидві сторони. Уніатський митрополит Іпатій Потей направив послання намісникові Слуцького монастиря Ісаї Соболевському й усьому слуцькому духовенству, щоб воно молилося за благополучне для католиків Радзивіллів закінчення позову та наклало триденний піст, щоб Бог “нас послухав і від усякого супротиву, скорботи й біди позбавив…”

Незважаючи на всі вмовляння, до 6 лютого все було приготовлено до битви. Але Господь не попустив безглуздого кровопролиття, і невдовзі недавні вороги уклали нову угоду про те, що Радзівілли в обмін на руку княжни припинять будь-які грошові претензії, а також видадуть свідоцтво про правильність ведення справ з опіки над маєтками нареченої.

Новий день одруження призначили на неділю 1 жовтня 1600 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, якій вручала свою долю юна Софія. Однак незадовго до вінчання з’явилася ще одна проблема: опікуни не запитали в нареченої, чи згодна вона зрадити своїй вірі задля шлюбу з несвизьким князем-католиком.

Але православ’я, віра предків – головний скарб, що залишився у княжни Софії від батьківської спадщини, і вона рішуче відмовилася переходити в католицтво. Ба більше, Софія наполягала ще й на тому, щоб діти від її майбутнього шлюбу були охрещені в Православній Церкві і виховувалися як православні. Лише за виконання цих умов чотирнадцятирічна княжна погоджувалася одружитися.

Князю Янушу довелося звернутися до римського папи з відповідним проханням. Дозвіл було отримано, і одруження княжни Софії Юріївни з князем Янушем Радзивіллом відбулося в призначений термін: 1 жовтня 1600 року, за православним обрядом, в одному з соборів Бреста. Обставини цього міжродового і міжконфесійного союзу стали об’єктом короткого листування між Константинопольським патріархом і римським папою.

Важким було життя сироти у Ходкевичів, не солодким стало воно і в заміжжі. У всіх печалях своїх княжна, а потім княгиня Софія знаходила розраду тільки в молитві, в Церкві. Але прийшло горе, що затьмарило собою всі особисті скорботи: церковна унія з Римом, оголошена в західноруських землях 1596 року.

Введення унії супроводжувалося жахливими насильствами над православними. У них забирали храми, монастирі, православних священиків виганяли. Церкви віддавали в оренду іновірцям, які вимагали платити за кожне богослужіння. Слідом за цим були заборонені всі публічні зібрання православних. “Духовенство дисидентів” – так називали в той час православних священиків – не повинно було явно ходити вулицями зі Святими Дарами. Хрещення, вінчання, поховання дозволялося здійснювати тільки за згодою католицького ксьондза за встановлену останнім плату. Ховали православних уночі. Діти, народжені від змішаних шлюбів, зараховувалися до католицької церкви. Православним заборонялося обіймати громадські посади, скликати зібрання, шукати протекції під загрозою застосування законів проти бунтівників.

Вболіваючи серцем за зневажену віру своїх предків, юна княгиня стала захисницею православних святинь і православного народу від уніатського насильства. Належний їй Слуцьк вона перетворила на твердиню православ’я – одну з нечисленних, а незабаром і єдину в усьому краї.

Жителі Слуцька згуртувалися в Преображенському братстві, де найдіяльнішу участь брала княгиня Софія. Свого чоловіка переконала вона клопотати у польського короля грамоту про заборону в їхніх володіннях насильно примушувати православних до унії.

Грамоту було отримано. Княгиня захистила інтереси православ’я юридично.

Крім юридичного захисту, Софія дбала про забезпечення монастирів, церков і парафій, щедро жертвувала на будівництво храмів, власноруч шила та вишивала золотом церковні ризи й священицькі облачення, здійснювала прощу у віддалені храми в дні престольних свят.

Вплив праведної княгині був настільки великий, що навіть її чоловік згодом, уже після її смерті, підтверджував своїми грамотами, що православні храми, облагороджені свого часу княжною Софією, повинні зберігати свободу свого богослужіння і церковні правила в дусі Східної Церкви… “Церкви і монастирі релігії староруської в маєтках моїх, як і раніше, повинні бути збережені, і нащадки мої повинні дотримуватися, щоб не сталося в тому ніякої зміни”. І нащадки дотримувалися наказів. Княжна Людвіга Радзивілл підписала грамоту, текст якої ми наводимо майже повністю: “пояснити всім, кому знати повинно, що церкви релігії старої Греко-Російської, з незапам’ятних часів збудовані й орендовані в місті Слуцьку і Копилі та в усьому князівстві Слуцькому і Копильському, а також у маєтках моїх Кайданівському, Копильському, Себежському та інших, завжди стояли під благословенням східного Константинопольського патріарха, і блаженної пам’яті князь і княгиня, предки мої, завжди цій релігії і підданим православним протегували, і що вони досі користувалися і нині користуються свободою свого старогрецького богослужіння і силою церковних правил у дусі Церкви Східної, а тому справжнім привілеєм своїм затверджую, щоб церкви, архімандрити, ігумени, монастирі та братства в князівстві Слуцькому та інших моїх володіннях на вічні часи недоторканно, без усякої зміни були збережені в цілковитій свободі свого богослужіння під вищезазначеним Константинопольським благословенням та у всіх своїх звичаях і обрядах церковних; на місце вмираючих пресвітерів уніати не повинні бути поставлені і унія на ці церкви не повинна вводитися жодним насильницьким або вигаданим способом, але хай буде їм дозволено для посвяти пресвітерів, які належать до владик їхніх, не уніатів, які перебувають у короні та Литві, а через нестачу їх їздити за кордон без жодних перешкод та найменшої скрути. Усе це утримувати, як сама обіцяла духовенству Слуцькому; і наступників своїх зобов’язую цього привілею точно й недоторканно дотримуватися” [*Вестник Белорусского экзархата N 3, 1990].

Померла блаженна Софія у віці 26 років 19 березня 1612 року під час народження дочки, яка не пережила свою матір. На згадку про праведне життя і благотворіння княгині її було поховано в Слуцькому Свято-Троїцькому монастирі. Господь прославив святу княгиню Софію нетлінням мощей і чудотворіннями біля гробу.

Після жовтневої революції мощі святої Софії вилучили з монастиря і відправили в Мінський музей, де вони і перебували до настання нових часів.

Нетлінні мощі святої праведної Софії, княгині Слуцької спочивають нині відкрито у Свято-Духовому кафедральному соборі міста Мінська біля північного приділу на честь чудотворної Мінської ікони Божої Матері.

Свята Софія прославилася тринадцятою зі святих дружин. У християнській символіці тринадцять – число перемоги. І прославлення тринадцятої зі святих дружин Русі є знаком перемоги.

Ім’я останньої зі святих дружин Русі – Софія, Премудрість, і тільки завдяки цьому дару від Господа змогла дівчинка, яка залишилася в рік від роду сиротою, засяяти в лоні православної церкви. Премудрість Божа наситила своє чадо і зміцнила. До 26 років праведна Софія встигла пройти свій дарований їй згори шлях і стати для Руської Церкви ненавмисною радістю. Свята Софія Слуцька стає серед дружин святої Русі берегинею несподіваної радості. Хранителька – значить виконавиця Божого Закону.

Не маючи своїх дітей, скільки вона зберегла для Господа вірних сердець! Зараз, коли багато чад Руської Православної Церкви виявилися мимоволі відокремленими від Матері Церкви і спокушуваними іншими релігіями, молитовна допомога і заступництво святої княгині Слуцької особливо важливі. Радість духовна – дар Воскреслого Христа, один із семи благодатних дарів Святого Духа людині. Несподівана радість – це несподівана радість. У земному житті це радість несподіваного одужання смертельно хворої людини, радість зустрічі люблячих людей, які колись втратили одне одного. Несподівана радість не залежить від зусиль людини – це благодатний дар згори. У духовній свідомості російського народу несподівана радість пов’язалася з ім’ям Божої Матері. Це виразилося в прославлянні Її чудотворної ікони “Несподівана Радість”: Божа Матір дарує ненавмисну радість благодатного каяття та духовного відродження злочинцеві, який молився біля Її ікони щодня перед вчиненням своїх злочинів. Благодать торкнулася його серця, і він побачив краплі крові на тілі Богонемовляти, розп’ятого людськими гріхами. І цю благодатну допомогу випросила для нього Матір Божа у Свого Сина. Немає гріха, що перемагає милосердя Боже. Невичерпним є джерело Несподіваної Радості.

Справжня радість не швидкоплинна, вона вічна. Тут, на землі, вона лише починається, щоб перейти у вічне життя з кожним носієм радості. Святі дружини руські виконали своїм життям заповідь Воскреслого Христа: “Радійте”, вони втілили дар духовної радості, яка походить від Самої Всерадісної Радості Матері Божої, і це стало запорукою заручення вічної радості.

Шлях святих руських дружин від святої рівноапостольної Ольги, у Хрещенні Олени, до святої праведної Софії виражають їхні імена: від Олени (“смолоскип”), вогню Духовного, що запалав у серцях руських дружин із прийняттям Хрещення, – до Софії, Премудрості Божої.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропа́рь, глас 5:

Свята́я пра́ведная ма́ти Софи́е,/ нетле́нием моще́й и чуде́с сия́нием почти́ тя Бог;/ и мы, помина́юще твое́ пра́ведное житие́,/ мо́лим тя испроси́ти/ телесе́м на́шим здра́вие// и душа́м спасе́ние.

Конда́к, глас 4:

Прииди́те, вся ру́сския жены́,/ святу́ю Софи́ю восхва́лим,/ уподо́бившуюся му́дрым де́вам,/ еле́й благода́ти Ду́ха Свята́го стяжа́вшим;/ те́мже умудри́ ю́ Госпо́дь/ подвиза́тися во утвержде́ние святы́я правосла́вныя ве́ры/ и соблюда́ти Це́рковь Его́/ незы́блему от ересе́й и раско́лов,/ сего́ ра́ди благода́рне воспои́м ей:/ ра́дуйся, гра́да Слу́цка и всея́ земли́ на́шея// ра́досте и утвержде́ние.

Моли́тва

О, свята́я пра́ведная ма́ти на́ша, блаже́нная княги́не Софи́е, приими́ ми́лостивно приноше́ние ве́ры, наде́жды и любве́ на́шея и вознеси́ е́ ко Го́споду, и я́коже в земне́м животе́ твое́м была́ еси́ помо́щница и засту́пница всем правосла́вным христиа́ном земли́ твоея́, та́ко и ны́не укрепи́ нас тве́рдо и непоколеби́мо до сме́рти стоя́ти за ве́ру правосла́вную, согре́й сердца́ на́ша любо́вию ко Го́споду и Пречи́стей Его́ Ма́тери. Умоли́ Христа́ Бо́га на́шего, да сохрани́т Це́рковь Свою́ Святу́ю от раско́лов и ересе́й, да утверди́т в ней дух пра́выя ве́ры и благоче́стия, дух ве́дения и любве́, дух ми́ра и ра́дости ве́чныя, да вся ча́да ея́ ду́хом и и́стиною покланя́ются Ему́, да укрепи́т ве́рных в благоче́стии и свя́тости жи́зни, да обрати́т отпа́дших от Правосла́вныя Це́ркве во свята́я не́дра ея́. О свята́я ма́ти, гра́да Слу́цка похвало́ и ра́досте, умоли́ Го́спода, да изба́вит град твой и всю страну́ на́шу от гла́да, тру́са, пото́па, огня́, меча́, наше́ствия иноплеме́нных и междоусо́бныя бра́ни, от смертоно́сныя я́звы, да низпо́слет прави́телем на́шим усе́рдие, му́дрость и ве́рность, да управля́ют и су́дят по во́ле Его́, да храня́т установле́ния Святы́я Це́ркве. Испроси́ всем с ве́рою притека́ющим к ра́це святы́х моще́й твои́х ми́рное житие́, тишину́, просвеще́ние умо́в и серде́ц, соблюди́ их от ко́зней вра́жиих, от собла́знов ми́ра, во зле лежа́щаго, и от вся́кия ско́рби и ну́жды, обрати́ нас к покая́нию и исправле́нию, да́руй заблу́ждшим и́стины позна́ние, неду́гующим исцеле́ние. Сохрани́ нас благода́тными твои́ми моли́твами от всех враго́в ви́димых и неви́димых и изба́ви от вся́каго зла, да просла́вим во вся дни жи́зни на́шея Отца́, и Сы́на, и Свята́го Ду́ха, и твое́ заступле́ние во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку