...
Житія святих,  Березень

Священномученики Трофим і Фал

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 16-й день

Місто Лаодікія (не те, що в Сирії, а те, що в Карійському краї між річками Малої Азії, які Ликос і Меандр називаються, лежить) мало у себе двох пресвітерів — братів по крові Трофима і Фала, родом із того самого Карійського краю, із града, який Стратоніка називався. Мужі, міцні у вірі, наслідувачі Христа і проповідники Слова Божого, які заблукалі душі навертали на путь спасіння, завжди протистояли еллінам та докоряли їм богомерзенною їхньою бісівською службою. Якось-бо нечестиві ідолопоклонники, котрих вони викривали, гнівом розпалилися, взяли обох і тримали в ув’язненні. У той час царювали Діоклітіан і Максиміан, і прийшов до Карійського краю ігемон Аскліпіот і в місті, що Вофор називалося, недалеко від Лаодікії, перебував. Начальник військової варти в Лаодікії з іншими градоначальниками, радниками своїми, послав до ігемона, сповіщаючи про взятих двох християнських пресвітерів, і відповіді просив, що з ними робити накаже. І прийняв відповідь: камінням побити обох. Вивівши із в’язниці святих мучеників Трофима і Фала, поставив їх на убиття. Проте одразу і Божа допомога, приспівши, стала перед святими, захищаючи від ударів каміння, і скільки каменів на них не кидали — жоден не зашкодив їм, більше того: ті, що кидали, — самі себе камінням мимоволі ранили. Трудилися багато годин і нічого не досягли — більше самі від себе зранившись і знемігши, перестали. Такою дивною річчю начальник військової варти і ті, хто був з ним, дивувалися і відпустили обох вільними. Вони ж знову невтомними устами і безстрашним язиком віри Христової всіх навчали, еллінське викривали невірство. І знову за якийсь час взяли їх градоначальники, до ігемона в місто Вофор вели, кажучи: “Цих, за велінням твоїм, били камінням, але не торкнулося їх каміння, через те ми привели їх до твоєї влади”. Ігемон звелів повісити святих, кігтями залізними обдирати їм тіло немилосердно. І, коли їх обдирали, виголошували велегласно: “Ми християни, ідолам не поклоняємося, царів земних веління нечестивого не слухаємо”. Після такої муки засудив їх ігемон на розп’яття, кажучи: “Хай будуть розіп’яті, як і той волхв, в якого вони вірять”. І повели святих за місто, де хрести були приготовані, ішли з великою веселістю, дякували Христу Богу, що удостоїв їх такою померти хресною смертю  і бути співобразними пречистим Його Страстям і Розп’яттю. І люду багато, чоловіків і жінок, ішло за ними, хотіли бачити кончину їхню. Коли ж приведені були до хрестів, деякі із своїх принесли їм їжі трохи та просили, щоб скуштували. Прохання-бо вмовляльників не зневажили, трохи дечого в уста прийняли, інше ж роздали тим, що там стояли. Тоді до хрестів залізними цвяхами їх прибили і розіп’яли подібно до розп’яття Христового. І висіли на хрестах, багато промовляли до народу, навчали пізнання Бога і святої віри, і був зойк великий серед люду: одні-бо ігемонові докоряли катуванням, що без провини віддав лютій смерті таких мужів, а інші виголошувала: “Слава Тобі, Боже, бо сила Іісусова в наші часи проявилася”. І жінка одна, єврейка, кланяючись святим, котрі на хресті висіли, виголошувала: “Блаженна мати, яка народила таких”. Стояла ж там і мати, на страждання двох синів своїх мужнім серцем дивилася. І багато хто з тих, що там стояли, збирали краплини крови святих. Одні хустки свої змочували, а інші персні в крові — на зцілення недуг своїх душевних і тілесних. Мученики ж Христові Трофим і Фал, помолившись до Бога, передали святі свої душі в руки Господа свого 16 березня. І приготували вірні чисті плащаниці і добропашні аромати на поховання чесних тіл їхніх. Прийшов же туди й сторож в’язниці і кланявся мученикам Христовим, визнаючи перед усіма людьми, що бачив, як обоє до неба сходили і троє ангелів супроводжували їх та розмовляли з ними. Люди-бо, пішовши до двора ігемонового, просили його, щоб звелів із хрестів тіла мученичі зняти і похованню їх віддати. Ігемон же спершу гніву сповнився, звелів воїнам бити тих, що прийшли і говорили; тоді, через якийсь час, заспокоївся і звелів, аби, хто хоче, взяв тіла померлих. І зняли з хреста святих, і в ковчег новий поклали. Ще ж виникла суперечка між християнами, де поховати їх. Одні-бо тут, а інші там бажали покласти святих. Коли ж схилився день, сиділи цілу ніч біля тіл святих зі свічками і псалмоспівами, і коли настав ранок, прийшла дружина ігемонова, несучи дорогі аромати. Їх на тіла мученичі виливши, поклала на раку коштовний вельми покров і сказала перед усіма: “Я ночі цієї бачила в сонному видінні мужів цих, від Бога з ангелами посланих, щоб помститися чоловікові моєму за невинне їхнє убивство”. І, говорячи, багато докоряла катівству і лютості чоловіка свого. Тоді мати святих і двоє мужів чесних, Зосима і Артемій, які співгромадянами й сусідами були святим мученикам у місті Стратоніці, взявши раку з тілами святих мучеників, на батьківщину свою віднесли й поховали з шаною поблизу міста Стратоніка. Після того настав день, коли свято народження Діоклітіанового нечестиві відзначали, і прийшов ігемон до Лаодікії, влаштував великий бенкет, веселився через царя свого нечистого. І ось раптово знайшла його Божа помста за невинно пролиту кров мученицьку: раптом-бо впав на землю і, як біснуватий, корчився, тремтячи всіма частинами тіла, і був страх великий на всіх, що там були і на нього дивилися. Взивав же мучений: “Де бог Зевс? Де бог Іраклій? Де бог Єрмій, де інші боги і богині, щоб помогти мені?”. І знову говорив: “Марно я поклонявся їм, ось-бо віддає мене вогню вічному Бог, Який є на небесах, і раби його Трохим і Фал”. Так говорячи, кричав вельми, тож голос зойку його всюди було чутно. Шматував зубами на собі тіло своє і язик свій кусав, жуючи. Так люто мучачись, відддав окаянну і нечисту свою душу, з гірким риданням пішов до нечестивих богів своїх в пекло вічно мучитися. Святі мученики Христові Трофим і Фал у голосі радості перейшли до Христа, Бога свого, вічно царювати в стоянні пресвітлому перед престолом Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

 

Знайшли помилку