Житія святих,  Липень

Священномученики Стефан Луканін пресвітер, Георгій Бегма і Нестор Гудзовський диякони

Місяця липня на 10-й день

У серпні 2009 року багатюща історія села Колчедан Кам’янського району поповнилася ще однією сторінкою: до односельців через 90 років повернулися їхні пастирі – розстріляні 1918 року священик Стефан Луканін, диякони Георгій Бегма, Нестор Гудзовський. У центрі села біля пам’ятника загиблим у Велику Вітчизняну війну з’явився скромний дерев’яний хрест з іменами колчеданських новомучеників.
Ігумен Каменськ-Уральського Преображенського монастиря Нестор і священик Свято-Троїцького собору отець Миколай відслужили молебень. На молитві були присутні черниці місцевого монастиря, представники районної та сільської адміністрацій і нащадки диякона Георгія Бегми (вони й стали ініціаторами спорудження хреста). Нове покоління селян, яке виросло в атеїзмі, навряд чи знає про те, що сталося тут у самий розпал революції. Священик і диякони, які служили в парафіяльній Стрітенській церкві, відмовилися приймати нову безбожну владу, не зреклися Бога; за це їх повезли на станцію Синара, де і розстріляли. На початку нинішнього століття священнослужителі були зараховані до лику святих новомучеників російських як постраждалі за віру.
Мало хто з колчеданців знає і про те, що в їхньому селі колись було дві церкви: одна – у жіночому Покровському монастирі, інша, величезна, у центрі села – церква Стрітення Господнього. Від останньої каменя на камені не залишилося, а саме місце зайняте приватною лісопилкою. На місці колишнього Покровського жіночого монастиря розташувалася школа-інтернат, від церкви теж залишився тільки фундамент. На відміну від інших сіл, де церковні будівлі використовували під клуби, склади і майстерні, у Колчедані стерли з лиця землі всі нагадування про Божі домівки.
За словами голови сільської адміністрації, у Колчедані краєзнавством займаються в сільській школі та школі-інтернаті. Але в їхніх фондах майже немає відомостей про старий, дореволюційний Колчедан. Тим паче відсутня сторінка про духовне життя колчеданської парафії, про уклад життя жіночого монастиря і вбивство місцевих священиків.
За однією з версій (існують і інші), черниці поховали вбитих священнослужителів у церковній огорожі. Приблизно на цьому місці й вирішили поставити поклінний хрест родичі диякона Георгія. У майбутньому Преображенський чоловічий монастир, подвір’я якого розташоване в Колчедані, збирається упорядкувати майданчик біля хреста. Посильну допомогу пообіцяли і в сільській адміністрації.
– Моя бабуся – одна з п’ятьох дітей диякона Георгія, – розповідає його правнук Олексій Лобанов. – Вона часто розповідала про свого батька. Як після його вбивства вони разом із мамою, жебракуючи по селах, пішли в Єкатеринбург, де їх прихистили родичі. На станції Синара розстріляли тоді ще одного нашого родича – протоієрея Свято-Троїцького собору Василя Побєдоносцева. Він був двоюрідним братом мого прадіда.
Донька Георгія Бегми часто відвідувала Колчедан, знаючи, що тут знаходиться його могила. Саме вона зберегла фотоархів сім’ї Бегма, і зараз ми знаємо, який вигляд мали колчеданські мученики.
Олексій Дмитрович скрупульозно збирає відомості про свого предка, намагається дізнатися місце, звідки пішов їхній рід, як прадід з’явився на Уралі. А коли сім’я дізналася про канонізацію прадіда, вирішено було поставити на ймовірному місці поховання поклінний хрест.

Знайшли помилку