Священномученик Євгеній (Зернов), митрополит Горьківський, священномученик Стефан Крейдич, пресвитер і преподобномученики Євгеній (Выжвы), игумена, Миколай (Ащеп’єв), ігумен і Пахомій (Іонов), ієромонах

Місяця вересня на 7-й день

Священномученик Євгеній, митрополит Нижегородський (колишній Приамурський і Благовіщенський) (у миру Семен Олексійович Зернов) народився 18 січня 1877 року в Московській губернії, в сім’ї диякона. У 1898 році Семен закінчив Московську Духовну семінарію і вступив до Московської Духовної Академії. У 1900 році він приймає постриг у чернецтво з ім’ям Євгеній, а 1902 року висвячення на ієромонаха. Того ж року отець Євген після закінчення Духовної Академії призначається на місце викладача сектознавства Чернігівської Духовної семінарії. З 1904 року він – інспектор цієї семінарії, а з 1906 року – ректор Іркутської Духовної семінарії в сані архімандрита. У той час у семінарії панувало крайнє роздратування вихованців проти свого начальства. Отець Євген зумів привести до ладу розладнаний смутою 1905 року навчальний заклад, діючи без жодного застосування репресивних заходів і заслуживши загальну довіру та любов. Він мав чудовий дар проповідника, тому позабогослужбові співбесіди, які він проводив недільними днями в семінарському храмі, охоче відвідували і учні, і інтелігенція, і народ. У 1909 році отець Євген був членом комісії з огляду чесних останків святого єпископа Іркутського Софронія (Кристалевського).

1910 року отець Євген зробив доповідь про постановку місіонерських предметів у семінаріях на Іркутському місіонерському з’їзді; всі положення, висловлені в цій доповіді, були одноголосно прийняті. У 1913 році відбулася хіротонія архімандрита Євгена на єпископа Киренського, вікарія Іркутської єпархії. У 1914 році Владика призначається на Приамурську і Благовіщенську кафедру. Святитель був членом Священного Собору Руської Православної Церкви 1917-1918 років. У 1923 році після всенічної, напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці, Владику вночі заарештували та ув’язнили спочатку у в’язниці міста Благовіщенська, потім вивезли в місто Читу, а звідти в Москву.

На захист свого архіпастиря встало все місто, чекісти змушені були викликати пожежну команду, яка, обливаючи натовп водою, абияк розсіяла його. Навіть сектанти прийшли захистити Владику. Всі вони глибоко шанували Святителя за миролюбність і правду. Поки Святитель утримувався у в’язниці Благовєщенська, містом щодня роз’їжджав віз із написом: “У в’язницю для єпископа хліб”. Їжі набиралася така кількість, що Владика годував усіх ув’язнених, яких утримували з ним.

Після звільнення того ж року святіший Патріарх Тихон зводить Святителя в сан архієпископа, а в 1924 році він включається до складу членів Священного Синоду при Святішому Патріархові Тихоні.

У 1924 році Святителя заарештовують знову і засуджують до трьох років концтабору з подальшою висилкою на три роки. До 1927 року Владика перебував в ув’язненні в Соловецькому таборі особливого призначення.

Він був визнаний старшим серед єпископів і залишився ним за спільною згодою єпископів навіть після того, як туди прибули і більш старші за рукоположенням.

У липні 1926 року він брав участь у складанні “Соловецького послання” (звернення до уряду С.С.С.Р. православних єпископів). Дух документа сповнений непохитної твердості в усьому, що стосується власне свободи церковного життя, абсолютно чужий і малої тіні угодовства, безбоязно свідчить правду і вільний у своїй думці серед уз. У документі викладено факти гоніння на Церкву і заявлено, що “політичний донос абсолютно несумісний з гідністю пастиря”.

З 1927 по 1929 роки Владика перебуває на засланні в Зирянському краї (Комі (Зирян) А.О.). Після виходу Декларації митрополита Сергія (Страгородського) Владика не відокремився від нього і не вважав за необхідне відокремлювати Заступника від Місцеблюстителя Патріаршого Престолу священномученика митрополита Петра (Полянського).

Владика був суворий пістник і, незважаючи на умови табірного життя, ніколи не їв м’яса, а також риби, якщо її пропонували в недозволений час. Життєво був глибоко мудрий, завжди тактовний і спокійний. Пастирям робив зауваження завжди наодинці в м’якій формі. Богослужіння Владики вирізнялися величчю, спокоєм і благоговінням.

Після звільнення 1929 року Владика проживав у місті Котельнич Нижегородського краю. У серпні 1930 року його призначають архієпископом Котельницьким, вікарієм В’ятської єпархії, а з 1933 року тимчасово керуючим В’ятською єпархією. У травні 1934 року Святителя переводять на Нижегородську (Горьківську) кафедру.

У 1935 році після великодньої служби, що збіглася зі святкуванням 1 травня, Владика зібрався їхати додому. Близькі стали йому пропонувати затриматися, поки пройдуть учасники демонстрації. “Що нам боятися, – відповів Владика, – треба Бога боятися”. І поїхав додому вулицями в клобуці. Незабаром його заарештували в Нижньому Новгороді (“Горькому”) за звинуваченням “в антирадянській агітації” і засудили до трьох років ув’язнення в Карагандинському таборі. У вересні 1937 року Святитель трійкою при У.Н.К.В.Д. по Карагандинській області засуджується до розстрілу. 7 (20 н. ст.) вересня 1937 року Владика був розстріляний. Разом із Владикою було розстріляно священномученика Стефана Крейдича пресвітера, преподобномучеників ігумена Євгена (Вижву), ігумена Миколая (Ащеп’єва) та ієромонаха Пахомія (Іонова).

Священномученик Миколай (в миру Максим Пименович Ащеп’єв) народився 1878 року в селі Новомиколаївка Єлизаветинського повіту Херсонської губернії в селянській родині. Брат ієромонаха Рафаїла (Ащеп’єва). З 1912 року – насельник Свято-Троїцького Селенгінського чоловічого монастиря Улан-Уденської єпархії, в якому був висвячений на ієромонаха. Служив до закриття монастиря в 1924 році. У 1924-1928 роках жив у монастирському скиту на озері Котокель. Зведений у сан ігумена.

На початку 1929 року працював у селянина в селі Покровка, того ж року працював сторожем церкви на станції Архара Амурської області, потім переїхав до Петропавловська-Камчатського.

7 вересня 1929 року був заарештований у Петропавловську-Камчатському за “участь у контрреволюційному угрупованні”. 23 грудня того ж року засуджений до трьох років таборів. Покарання відбував у концтаборі під Хабаровськом. Після звільнення з 1933 року проживав у місті Бобринець Кіровоградської області.

У червні 1934 року переїхав у село Шурське Ростовського району Ярославської області, потім – у село Вексіци того ж району.

18 травня 1935 року був заарештований у Ростові за обвинуваченням в “участі в контрреволюційному угрупованні”. Проходив у груповій справі “справа ігумена Миколая (Ащеп’єва). Ростов, 1935 р.” 16 вересня 1935 року був знову засуджений на три роки позбавлення волі. Був направлений у Бідаїкське відділення Карлагу НУВС, де працював на складі пального.

У серпні 1937 року був заарештований у таборі за звинуваченням в “участі в к/р монархічному церковному угрупованні, нелегальних молитовних зборах, служіння панахиди за розстріляними, наклепі на конституцію СРСР”. Проходив у груповій справі “Справа митрополита Євгенія (Зернова) та ін., Караганда, 1937 р.” З матеріалів обвинувачення: “Засуджений за к/р діяльність на волі, будучи як за своїм соціальним становищем, так і ідеологічно релігійним фанатиком… не тільки не змінив своїх переконань, а й, перебуваючи в ув’язненні, продовжував свою антирадянську діяльність, проводячи серед ув’язнених табору к/р релігійну агітацію та поширюючи провокативні вигадки, спрямовані на дискредитацію політики Радянської влади і комуністичної партії”. Винним себе не визнав.

Священномученик Євген (в миру Євген Гнатович Вижва) народився 18 вересня 1883 року в місті Володимирі-Волинському в селянській родині. Закінчив двокласне міське училище у Володимирі-Волинському. З 1905 по 1907 рік служив в армії псаломщиком. У 1908 році вступив до числа братії Почаївської Успенської лаври, до 1917 року був ігуменом. З 1918 року служив священиком у Житомирі, потім у містечку Кодня Троянівського району Київської обл. (нині Житомирського району та області).

11 листопада 1935 року заарештований у Києві, 26 лютого 1936 року засуджений Колегією Київського обл. суду до п’яти років “за зв’язок із контрреволюційними організаціями, що перебувають за кордоном, і духовенством”. Ув’язнення відбував у Карагандинському таборі НКВС. Працював у таборі на “дальньому стані” на городах разом із митрополитом Євгеном (Зерновим).

11 вересня 1937 року заарештований у таборі за звинуваченням у “систематичній а/з, к/р релігійній агітації монархічного спрямування в групі на чолі із Зерновим, провокаційних вигадках, спрямованих на дискредитацію політики Радянської влади”, проходив у справі митрополита Євгена (Зернова). Винним себе не визнав.

З обвинувального висновку: “Збираючись у гуртожитку, кип’ятилці тощо з/к Зернов, Іонов, Вижва, Ащеп’єв і Крейдич під керівництвом Зернова проводили к/р релігійну пропаганду, влаштовували таємні молитовні збори, розповсюджували молитви до/р змісту, служили панахиди, зокрема, як співчуття з приводу розстрілу Тухачевського, Уборевича та ін. зрадників батьківщини”.

Священномученик Пахомій (у миру Петро Матвійович Іонов) народився 15 січня 1883 року в селі Троїцькому Кам’янського повіту Пензенської губернії в благочестивій селянській родині. Молитву й усамітнення він полюбив із дитинства. Після закінчення курсу в сільському училищі Петро попрямував до Свято-Троїцького Сканівського монастиря Пензенської єпархії, і 16 листопада 1907 року був зарахований послушником. З 10 липня 1912 року, з благословення настоятеля монастиря, протягом двох місяців він був у паломництві в Києво-Печерській Лаврі.

У 1913 році прийняв чернечий постриг з ім’ям Пахомій. 6 липня того ж року був висвячений у сан ієродиякона і визначений на послух письмоводія. Як відзначали всі в обителі, був він “якостей відмінно хороших, вельми здібний, чесний, старанний і лагідний”. Незабаром (не пізніше 1917 року) відбулася і священицька хіротонія.

Після офіційного закриття монастиря в 1928 році ієромонах Пахомій жив у селі Троїцькому, де утримував пасіку. Коли через два роки пасіка була конфіскована, він прийняв на себе подвиг духовного окормлення православних християн в умовах гонінь. З ризиком для життя він проходив по селищах і здійснював священицьке служіння.

У селі Пічури поблизу Свято-Троїцького Сканова монастиря розташовувалося монастирське подвір’я. Тут навколо ієромонаха Пахомія зібралася невелика громада. Богослужіння відбувалися в пристосованій під церкву келії церковної старости Февронії Іванівни Цибіркіної. До громади приєдналися священик Єфрем Курдюков і колишній настоятель Сканова монастиря архімандрит Філарет (Ігнашкін), який повернувся з концтабору.

27 червня 1935 року отець Пахомій був заарештований. З ним були заарештовані і 12 подвижників нелегального монастиря: ієромонах Макарій (Камнєв) із с. В’юнки; монахиня Таїсія (Проказова); монахиня Параскева (Шиндяпкіна), Павло Кузьмич Аношкін, Василь Пилипович Мелешкін та Матвій Олексійович Родчин із с. Н. – Пичури; Никифор Григорій (Камнєв) із с. В’юнки. Пічури; Никифор Григорович Беспалов, Олексій Євдокимович і Любов Олексіївна Шаронови із с. Казенчик; келейниці о. Пахомія – Пелагія Іванівна. Пахомія – Пелагія Іванівна Мещерякова і Марія Трохимівна Метальникова із с. Кам’янки; Іван Семенович Шелконогов із с. Клинівка. До 21 вересня їх утримували в Пензенській в’язниці, проходили у груповій справі “Справа ієромонаха Пахомія (Іонова) та ін., Мордовська АРСР, 1935 р.”.

Ієромонаха Пахомія обвинувачували в тому, що він був нібито “вороже налаштований до чинного ладу, проживаючи нелегально в селі Пічури, створив контрреволюційну групу з церковного і чернечого активу, проводив нелегальні збіговиська, розповсюджував контрреволюційну літературу – “Протоколи Сіонських мудреців” і проводив “антирадянську та антиколгоспну пропаганду”, спрямовану “на ослаблення чинного ладу, колгоспного будівництва”.

21 вересня 1935 року особливою нарадою при НКВС СРСР, за ст. 58-10, 58-11 КК РРФСР отець Пахомій був засуджений до п’яти років концтаборів. Направлений він був у Бідаїкське відділення Карлагу НКВС.

20 вересня 1937 року був заарештований у таборі, проходив у груповій справі “Справа митрополита Євгенія (Зернова) та ін., Караганда, 1937 р.”. З обвинувального висновку:

“Збираючись у гуртожитках, кип’ятилці, сторожці пального і на городі з/к Зернов, Іонов, Вижва, Ащеп’єв і Крейдич під керівництвом Зернова проводили к/р релігійну, монархічного спрямування, пропаганду, служили панахиди з приводу розстрілу ворогів народу Тухачевського, Уборевича тощо, поширювали провокативні чутки про війну і загибель Радянської влади”.

Священномученик Стефан Васильович Крейдич народився 1874 року в селі Вавуличи Бездежської волості Гродненської губернії в білоруській селянській родині. З 1914 до 1918 року служив в армії писарем у штабі військового округу в Смоленську.

З 1919 року служив псаломщиком і півчим церковного хору в селі Рогово (Ропово) Брянської губернії, з 1923 року – у Смоленську, з 1929 року – знову в Рогові.

У 1932 році був висвячений у сан священика до храму села Робчик Брянської області.

У 1936 році його заарештували, звинуватили в “агітації проти вступу в колгоспи, збиранні дітей віком від 12 до 15 років і навіюванні їм релігійного дурману, висловлюванні контрреволюційних повстанських настроїв”. Спецколегією Західного Облсуду був засуджений до семи років ув’язнення в концентраційному таборі. Етапірований у Бідаїкське відділення Карлагу НКВС.

7 вересня 1937 року був заарештований у таборі у груповій справі “Справа митрополита Євгенія (Зернова) та ін., Караганда, 1937 р.”. Обвинувачувався в тому, що “не тільки не змінив своїх переконань, а й, перебуваючи в ув’язненні, продовжував свою а/з діяльність, проводячи серед ув’язнених табору релігійну агітацію і поширюючи провокаційні а/з вигадки”.

З доносу: “У кип’ятилці заявляв: “Конституція нічого нового не дає, це тільки слова”. З/к Крейдич, як такий, що раніше служив у митрополичому хорі, співав тропарі на Трійцю та панахиди за розстріляними (у т.ч. за Тухачевським і Уборевичем), поширював молитви до/р змісту, переписуючи їх власноруч”.

На допиті заявив: “Винним себе не визнаю, а що співав тропар Трійці, вважав, що маю право на те – не заборонено”.

20 вересня митрополита Євгена (Зернова) разом з іншими ув’язненими – ігуменами Миколою (Ащеп’євим), Євгеном (Вижвою), ієромонахом Пахомієм (Іоновим) і священиком Стефаном Крейдичем – засудили Особою трійкою при УНКВС у Карагандинській області до розстрілу, того самого дня його розстріляли разом із ними.

Священномучеників Євгена, Миколу, Пахомія і Стефана прославлено в лику святих новомучеників і сповідників Російських Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 16 серпня 2000 р.

Усіх їх зараховано до лику святих новомучеників і сповідників Руських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.