Священномученик Євгеній Попов, пресвітер

Місяця вересня на 10-й день

Священномученик Євген Олексійович Попов народився 10 січня 1879 року в селі Хлевне. Здобувши початкову освіту в церковно-парафіяльній школі, майбутній сповідник Христової віри вступив до Задонського духовного училища, яке успішно закінчив 1899 року.
Основним місцем його пастирських трудів стала парафія Преображенського храму невеликої слободи на півдні Воронезької губернії – Ольховатка.
Священику Євгену Попову практично відразу довелося зіткнутися з ворожим ставленням радянської влади до Церкви. У цей період проходила кампанія з вилучення церковних цінностей, яка не оминула і Преображенського храму слободи Вільхуватка. Майбутній священномученик закликав парафіян уберегти від наруги священні посудини, але, незважаючи на протести, влада вилучила всі предмети, які так чи інакше містили в собі коштовне каміння і метали. Того разу стосовно священика Євгена Попова жодних репресивних заходів вжито не було.
У 1922 році архієпископ Воронезький і Задонський Тихон (Василевський) підтримав діяльність обновленського Вищого Церковного Управління. Його приклад наслідувала більшість духовенства єпархії, що безпосередньо було пов’язано з ув’язненням під варту Патріарха Тихона (Беллавіна), з яким фактично припинився будь-який зв’язок. За відсутності зв’язку з канонічним центром в особі Святішого Патріарха, перебуваючи під постійним тиском з боку радянської влади, єпархіальні архієреї та духовенство, бажаючи зберегти єдність і можливість легального функціонування, в основній своїй частині визнали самочинний і по суті неканонічний орган – обновленське Вище Церковне Управління. Не виключенням було духовенство, яке служило у Вільхуватці та прилеглих селах.
Менш ніж за рік з-під варти було звільнено патріарха Тихона, який одразу ж недвозначно викрив усю неправду обновленського руху і закликав до покаяння та повернення під його Першосвятительський омофор усіх, хто підтримав неканонічне ВЦУ. Після цієї заяви Патріарха почався масовий процес повернення єпископату та іншого духовенства під управління Святішого Патріарха Тихона і вірних йому ієрархів.
Священик Євген Попов, серед небагатьох, практично відразу повернувся під початок Патріаршого управління, під омофор архієпископа Воронезького і Задонського Володимира (Шимковича). Зберігаючи вірність канонічному священноначаллю, ієрей Євгеній Попов стійко протистояв обновленському духовенству, закликаючи їх до покаяння, парафіян же, зі свого боку, переконував зберігати вірність Святішому Патріархові Тихону, як зримому символу церковної єдності та стійкості перед обличчям численних випробувань. Наприкінці 20-х років самого сповідника Христової віри священика Євгена Попова спіткало серйозне випробування – майбутній священномученик овдовів.
У 1930 році, на хвилі нових гонінь з боку радянської влади по відношенню до Церкви в період суцільної колективізації, отця Євгена Попова заарештували за звинуваченням “в антирадянській агітації та зберіганні срібної монети”. За вироком Трійки ОДПУ по Центрально-Чорноземній області священика Євгена Олексійовича Попова було заслано на 3 роки в Уральську область.

У 1932 році, повернувшись із заслання, ієрей Євгеній Попов нетривалий час проживав у Краснодарі, потім переїхав у село Попівка Россошанського району Центрально-Чорноземної області, де жив не більше двох місяців. Наприкінці 1933 року майбутній священномученик переїхав у село Вільхуватка (нині районний центр), час від часу звершуючи богослужіння в храмі села Горохівка.

До моменту приїзду у Вільхуватку священика Євгена Попова Преображенський храм за наполяганням місцевої влади “за згодою і дозволом вірян села” був “тимчасово зайнятий під хліб”, тож ієрей Євген звершував богослужіння здебільшого в домівках вірян, які підтримували свого пастиря матеріальними коштами і продуктами.
Священику із судимістю досить складно було отримати реєстрацію, без якої влада забороняла звершувати богослужіння священнослужителям у храмі. Незважаючи на це, отець Євген спонукав вірян клопотати перед місцевою владою про звільнення храму від зерна і відновлення в ньому регулярних богослужінь. Влітку 1934 року віряни села Вільхуватка просили владу звільнити церковну будівлю від зерна і дозволити регулярні богослужіння в Преображенському храмі, на що дозволу отримано не було.
12 листопада 1935 року напередодні “суцільної масової ліквідації релігійних об’єднань усіх орієнтацій” священика Євгена Олексійовича Попова заарештували за звинуваченням в “антирадянській агітації”, і вже 14 травня 1936 року сесією Спеціальної судової колегії Воронезького обласного суду в місті Розсош його засудили до 5 років виправно-трудових таборів. Винним себе священномученик не визнав.
У серпні 1937 року на хвилі “великого терору” на отця Євгена було заведено нову кримінальну справу на підставі доносу про те, що він “систематично проводить серед ув’язнених антирадянську агітацію…; поширює наклепницькі чутки про режим та порядки на будівництві; є відмовником від робіт і закликає ув’язнених до організованих відмов”. До того ж священномученик Євген проходив, як обвинувачений, у груповій справі “священика Гліба Апухтіна, Петра Григор’єва та ін.”, обвинувачених у створенні підпільної групи антирадянської спрямованості. Винним себе ієрей Євген Попов не визнав.
22 вересня 1937 року священика Євгена Олексійовича Попова засуджено Особливою трійкою при УНКВС по Ярославській області до розстрілу. У вироку значилося таке формулювання: “вів контрреволюційну агітацію, злісний відмовник від роботи, висловлював співчуття з приводу розстрілу ворогів народу, працюючи сторожем у таборі, сприяв розкраданню матеріалів”. Вирок було приведено у виконання 23 вересня 1937 року. Похований священномученик Євген Попов у братській могилі на Нерехтській (9-ій) ділянці Волзького виправно-трудового табору.