Священномученик Євген Харьков, пресвітер

Мысяця грудня на 10-й день

Священномученик Євген народився 1 грудня 1891 року в селі Бетино в родині диякона Казанської церкви Якова Миколайовича Харькова його дружини Ольги Опанасівни. Початкову духовну освіту Євген Якович отримав у Касимівському училищі, а 1912 року закінчив повний курс Рязанської семінарії. Після закінчення семінарії він до 1914 року служив заштатним псаломщиком у рідному селі Бетіне. У клірових відомостях церков Касимові 1915 ніде не простежується церковного служіння Євгена Харкова. Мабуть, з початком Першої світової війни, в якій брала участь Росія, він вважав своїм священним обов’язком, незважаючи на духовне походження та освіту, стати до лав захисників Вітчизни. Священного сану він тоді ще не мав і йому канонічно не заборонялося взятися за зброю для захисту своєї Православної держави. Про це ми можемо зробити висновок тому, що 1919 року він закінчив військову службу в чині штабс-капітана Білої армії адмірала Колчака. Трагічні події тих років привели Євгена Яковича до висновку, що в такій ситуації Росію може врятувати лише Божу милість. І він вирішує повернутися до початку обраного ним життєвого шляху — почати пастирське служіння і смиренною молитвою чинити мир у людських душах.
Мабуть, з урахуванням минулого служіння в лавах Білої армії та для перевірки його лояльності Радянській владі його вже у священному сані двічі заарештовували. Місцем його служіння була та сама Казанська церква.
На момент останнього арешту родина отця Євгена складалася з 37-річної дружини Олени Олександрівни, чотирьох дітей віком від чотирьох до дванадцяти років та 83-річної матері Ольги Опанасівни. Заарештували отця Євгена 21 вересня 1937 року за тим самим звинуваченням в «активній участі в контрреволюційній повстансько-терористичній організації», про яку, як зазначено у допиті від 22 листопада 1937 року, до арешту йому нічого відомо не було. Винним у пред’явленому йому звинуваченні отець Євген себе не визнав.
Постановою «трійки» при УНКВС у Рязанській області від 6 грудня 1937 року протоієрея Євгена було засуджено до розстрілу.