Священномученик Володимир Морінський, пресвітер

Місяця вересня на 2-й день

Священномученик Володимир Олександрович Морінський народився 24 червня 1883 року в Санкт-Петербурзі. Батько Володимира Морінського був півчим у церковних хорах. Хлопчик рано осиротів, його віддали на виховання в патронажний приватний церковний хор. 1903 року разом із церковним хором Володимир переїхав до Москви, співав у московських храмах. У 1912 році отримав місце вчителя співу в місті Клину Московської губернії, одночасно протягом півроку був регентом соборного хору. Потім переїхав до села Спас-Квашонки Калязинського повіту Тверської губернії. Там викладав спів у місцевій школі, очолював церковний хор. У 1916 році Володимир Морінський був призваний в армію, служив рядовим у 238-му запасному стрілецькому піхотному полку в Орлі. 1917 року повернувся до Москви, викладав спів у школах. З 1924 року працював у різних радянських установах, співав у церковному хорі і готувався до прийняття священного сану. Володимир Олександрович і його дружина не мали дітей і взяли на виховання хлопчика-сироту.
27 липня 1934 року Володимира Морінського висвятили на диякона, у серпні – на священика до храму мучеників Адріана і Наталії в місті Лосиноостровську під Москвою (нині в межах Москви). Ревно виконував обов’язки пастиря, незабаром став відомий як старанний молитовник і подвижник. Пізніше на слідстві у справі отця Володимира свідки розповідали, що за молитвами священика відбувалися зцілення.
1 квітня 1935 року Володимира Морінського заарештували, ув’язнили в Бутирській в’язниці, обвинувачували в тому, що “систематично проводив антирадянську агітацію, займався клікушеством, поширював провокаційні чутки про гоніння на православну церкву в СРСР”. Священик з обвинуваченням не погодився. 8 червня Особлива нарада при НКВС СРСР засудила священномученика до 3 років ВТТЛ. Він відбував термін у Бурмінському відділенні Карагандинського табору, де працював завідувачем фуражного складу.
1 вересня 1937 року отця Володимира заарештували в таборі під час слідства у груповій справі єпископа священномученика Дамаскіна (Цедрика), звинувачений у тому, що, “будучи ув’язненим і відбуваючи покарання в Карлазі НКВС… продовжував свою контрреволюційну діяльність, що виражалася в тому, що збиралися… Цедрик, Морінський і Лілов і влаштовували спів молитов у будівлі поштової експедиції, з Горячевим неодноразово влаштовували читання вечірніх молитов, а також переконували ув’язненого не відмовлятися від священного сану”. Винним у “контрреволюційній діяльності” священик себе не визнав. Розстріляний 15 вересня 1937 року за постановою трійки УНКВС по Карагандинській області від 10 вересня в один день зі священномучениками єпископом Дамаскіним (Цедриком), протоієреєм Євфимієм (Горячовим) та ін. Прославлений Архієрейським ювілейним Собором РПЦ 2000 року.