Священномученик Володимир Холодковський, пресвітер

Місяця липня на 31-й день

Священномученик Володимир – Володимир Павлович Холодоковський – народився в листопаді 1895 року в місті Каменськ-Уральський Шадринського повіту Пермської губернії в сім’ї державного чиновника (колезького реєстратора). Освіту майбутній священномученик здобув у Єкатеринбурзькій прочанській школі, яку закінчив 1912 року. З 1912 до 1918 року Володимир служив псаломщиком у Вознесенській церкві села Зав’яловське (Єкатеринбурзький повіт, Пермська губернія – нині Свердловська область, Талицький район). У 1916 році він повінчався з Анною Василівною і в 1918 році був висвячений у сан диякона до церкви села Тимохінське (Камишловського повіту Пермської губернії). У отця Володимира був власний будинок у селі Фроли, недалеко від Тимохінського. У роки громадянської війни район, у якому він служив, переходив кілька разів від червоних до білих і назад. Місцеве населення розділилося на прихильників червоних і прихильників білих. З обох боків була жахлива жорстокість.
У цей час Святіший Патріарх Тихон звернувся з посланням до православних християн і пастирів Церкви: “… Не мстіть за себе,… але дайте місце гніву Божому… Пам’ятайте заповіт святого апостола: Оберігайте себе від тих, хто творить чвари і розбрат, ухиляйтеся від участі в політичних партіях і виступах… Присвячуйте всі свої сили на проповідь слова Божого, істини Христової, особливо в наші дні, коли невір’я і безбожництво зухвало ополчилися на Церкву Христову”.
Керуючись словами Святого Патріарха, причт храму, до якого належав отець Володимир, намагався зупинити міжусобицю у ввіреній парафії, але безуспішно. Навесні 1918 року територія району була зайнята армією адмірала Колчака (Чехословацьким корпусом), проте період свободи від більшовиків був недовгим. Влітку 1919 року війська адмірала Колчака почали відступати. Знаючи про те, що пастирям, які залишалися на території, що переходила після поразки білих військ під контроль Рад, більшовики влаштовували жорстоку розправу, отець Володимир евакуювався, відступивши з білими до Новосибірська. У Новосибірську (тоді він називався Новомиколаївськ) отець Володимир служив у Покровській церкві, але 17 березня 1920 року він повертається назад на місце свого служіння в село Тимохінське.
У грудні 1920 року отець Володимир був висвячений у сан ієрея і визначений до Миколаївської церкви села Тупицинське (в деяких джерелах Тупицине). Після переведення, з 1925 по 1927 рік, він служив у церкві села Юрмитське. У 1927 році ця церква перейшла до обновленців і в ній став служити обновленський священик В.Д.Яворський. Отець Володимир, який негативно ставився до “живоцерковників”, часто говорив своїм чадам: “Влада спонукає нас до обновленства, але нехай мене на шматки розтерзають, не піду в розкол!” Йому довелося повернутися в село Тупицинське, де парафіяни були готові захищати тихонівську церкву і батюшку від обновленців.
Наприкінці жовтня 1929 року в місцеве відділення ДПУ надійшла заява з проханням “вжити термінових заходів до священика Холодковського, тому що він у проповідях агітує проти Радянської влади, і через це в селі неможливо вести роботу з селянами”. Заходи було вжито, і 1 листопада 1929 року отця Володимира заарештували і відправили до Шадринського Виправдому. 26 грудня 1929 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила священика до 5 років концтаборів. Де він відбував це покарання, ми не знаємо. Відомо, що табірний термін він відбув повністю, а 1935 року, після звільнення, відбулося повернення пастиря на місце свого служіння в село Тупицинське.
Отець Володимир знову став служити в Миколаївській церкві. Коли 1936 року влада спробувала закрити храм, майбутній священномученик скликав збори вірян, і по навколишніх селах стали збирати підписи на захист церкви. “Батюшка закликав <…> до терпіння, говорив, що “безбожна влада не навічно, потрібно терпіння, і настане час, коли знову буде царство релігії”, – згадували деякі люди.
На такому матеріалі стала збиратися нова справа на священика Холодоковського.
У справі 1937 року є свідчення про отця Володимира. У них свідчить, що після табору він говорив своїм парафіянкам: “Ви, старенькі, ходіть до Церкви. Церкву забувати не треба, не треба забувати і Бога. Боже Слово не помре. Ось мене скільки не мучили, скільки не терзали, але я з Божою допомогою повернувся неушкодженим. Адже як Богу буде завгодно, так Він і зробить, Він всемогутній”.
Те, що для нас є свідченням глибокої віри і безкомпромісним виконанням пастирського обов’язку, для богоборчої влади було найтяжчим злочином. Отець Володимир був заарештований на початку липня 1937 року, на той час у його родині було вже шестеро дітей: три сини і три доньки.

В одному з доносів, на матеріалі якого ґрунтувалося слідство, йшлося: “Піп Холодковський систематично веде антирадянську діяльність, навмисне зриває проведення масових виступів серед школярів, розвалює колгоспну дисципліну”. Під час оголошення обвинувачення було додано: “Під час таємних сповідей священик Холодковський забороняв вірянам вступати до колгоспів”.
Наведемо витяг зі свідчень отця Володимира Холодковського на допиті:
“…Через релігійні переконання я не згоден із безбожництвом і залишаюся непримиренним із ним, ведучи активну боротьбу з безбожництвом шляхом богослужіння, здійснення таїнств і обрядів для віруючих. Глибоко переконаний, що існує Господь, як Творець усього видимого і невидимого, це ж саме навіював і віруючим”.
Незважаючи на те, що до заарештованих застосовували “незаконні методи ведення слідства”, тобто тортури, отець Володимир тримався стійко, з гідністю, нікого не обмовив і винним себе не визнав.
Трійка при УНКВС СРСР по Челябінській області засудила священика до вищої міри покарання. 13 серпня 1937 року о 17 годині священик Володимир Холодоковський був розстріляний.