Священномученик Володимир Четверин, пресвітер

Місяця серпня на 20-й день

Священномученик Володимир Четверин народився 1874 року, в селі Барахман-Гарт Ардатовського повіту Симбірської губернії в простій, благочестивій родині. З юності полюбив він шлях учительства і забажав усім серцем нести людям світло Христової віри.

Спочатку він був учителем школи грамоти, потім сім років пробув учителем церковно-парафіяльної школи в селі Кутьєве Карсунського повіту, а після досягнення 29 років, полум’янячись любов’ю до Господа і бажаючи всі сили свої покласти на служіння Йому, подав прохання про висвячення у священний сан в Симбірську випробувальну комісію. Відзначивши смиренність і міцність віри молодого подвижника, єпархіальне начальство визначило Володимира Четверіна на посаду псаломщика спочатку в селі Юльов Карсунського повіту, а потім у Великій Рязані, Вирипаївці та Сурському Острозі.

Бажаючи бути прикладом своїм учням у знанні та виконанні Христових заповідей і відчуваючи безмежну відповідальність за них перед Господом, Володимир Четверин вступив на місіонерські курси в Казанську Духовну Академію. Успішно закінчивши курси, Володимир у віці 36 років був висвячений у сан священика до церкви села Сирятине Ардатовського повіту і встигав не тільки справно служити Господу, звершуючи церковні таїнства та справляючи необхідні людям треби, а й учительствувати у місцевій церковно-парафіяльній школі, будучи також закономірним учителем у школі сусіднього села.

Божа благодать зберігала і живила священика, подаючи сили для несення численних послухів і обов’язків. Скрізь він був прикладом “словом, житієм, любов’ю, духом, вірою, чистотою” (1Тим. 4:12). Слова ці, зображені на ієрейському хресті, немов відбилися на скрижалях серця святого Володимира. Окормляючи своїх парафіян, не забував він і про сім’ю. До 1915 року в отця Володимира з матінкою Марією було 11 дітей, троє з яких померли в дитячому віці. Інших же дітей батюшка з матінкою виховали гідно: продовжуючи шлях батька, багато хто з них трудився на ниві вчительства, а троє його синів також прийняли мученицьку кончину, будучи розстріляними.

Після с. Сирятино отець Володимир служив у Христо-Різдвяній церкві села Барахман-Гарт. Найбільш шанованою іконою в цій церкві була Казанська ікона Божої Матері, перед якою пастир старанно і слізно молився за всю свою паству.

Терплячи життєві скорботи, славлячи Господа за радощі, що подаються за невтомне піклування про здобуття чеснот, зміцнюючи стражденних, допомагаючи жебракам, проходив славний шлях свого земного життя ієрей Володимир.

Але настала година великої смути на Русі. Не видно було ні кінця, ні краю неправедним діянням: безбожники руйнували церкви, розкрадали церковне майно, використовували ікони і священні предмети для світських потреб. Брат повстав на брата, і безліч мучеників і сповідників Христових муками і навіть смертю своєю засвідчили вірність до Господа.

Постраждав за Христа і отець Володимир, показавши нам, грішним, силу віри Божих угодників, яка в дні гонінь не убожіє, а більше возвеличується, живлячись любов’ю і ревнощами за Господа.

У той час у людей без суду і слідства відбирали хліб, прирікаючи їх на голодну смерть, тому парафіяни Христо-Різдвяної церкви без сумніву довірили зберігання зерна своєму улюбленому батюшці Володимиру. Він же, люблячи ближніх своїх, як себе, за заповіддю Господньою і за прагненням чистого свого серця, поставився до цього доручення з усією відповідальністю і ретельністю. Коли ж деякі з селян захотіли вилучити весь хліб в обмін на фальшиві гроші, отець Володимир розгадав цю лукаву змову і став на захист парафіян, не побоявшись кривдників.

Тоді гонителі, втративши сором і совість, зажадали від святого порушити таємницю сповіді і видати метричні книги. Однак безстрашний ієрей вважав за краще зазнати мук, ніж порушити священицьку присягу і видати церковне надбання. Тоді з’явилися лжесвідки, які не посоромилися свідчити проти свого священика. Звинуватили батюшку “в невиконанні припису радянської влади про передачу метричних книг, у розрусі фінансового стану в країні та в не здачі наявної вогнепальної зброї”, а жителів села обманом змусили шукати собі іншого священика.

19 серпня 1918 року ієрей Володимир востаннє відслужив Божественну літургію, після чого гонителі віри Христової заарештували невинного священика, не пред’явивши йому жодного обвинувачення. Ненависникам Імені Христового не потрібно було ніяких приводів, окрім вірності Богу, щоб засудити християнина на страждання і навіть на смерть.

З цього дня почалися чесні страждання священика: його виснажували допитами, намагаючись змусити зректися віри Христової, звинувачували в “пропаганді проти радянської влади”. Але страстотерпець, чужий будь-якій політиці, з честю відповідав наклепникам, що служіння священика полягає не в протистоянні земній владі, а в тому, щоб воля Божа була “як на небесах і на землі”.

Наклеп і арешт батюшка, за смиренням своїм, прийняв покірно і навіть із радістю, а жителі Барахман-Гарта, які залишилися без пастирської опіки, пам’ятаючи про те, що Богові все можливо, зміцнювали отця Володимира своїми безперервними молитвами і просили зняти арешт із парафіяльного священика. Заступився за невинного страждальця і благочинний Ардатовського повіту отець Костянтин Беневоленський.

Однак гонителі були невблаганні, і гідний пастир був засуджений на смерть. О першій годині ночі 1 вересня ст. ст. 1918 року отець Володимир був виведений на розстріл. Підбадьорюваний і укріплений Святим Духом Утішителем, він як смиренне ягня перетерпів усі страждання без нарікання і сподобився мученицької кончини.

За свої чесні страждання священномученик Володимир сподобився стояння праворуч престолу Господнього, явне свідоцтво чого – його пречесні мощі, які чудесним чином збереглися нетлінними в могилі, крізь яку протікав холодний ключ. Нетлінними залишилися і натільний хрестик, і Святе Євангеліє, вкладене в руку святого.

У храмі святого князя Олександра Невського в Зеленограді 2 вересня – храмове свято – день пам’яті священномученика Володимира Четверіна, мощі якого вшито у святий антимінс, виданий храму для звершення Божественної Літургії.

Вчителюючи і направляючи людей на шлях Істини за життя, святий священномученик Володимир і понині не забуває про свою земну паству. Земля ж Мордовська, знайшла невсипущого молитовника і смиренного заступника за нас, грішних.

Тропарі, кондаки, молитви та величання