Священномученик Віктор Європейцев, пресвітер

Місяця січня на 17-й день

Священномученик Віктор народився 1885 року в селі Малий Азясь Краснослобідського повіту Пензенської губернії в сім’ї священика Андрія Європецева. Після закінчення Духовної семінарії його висвятили на священика, і з 1906 року він служив у храмі святих безсрібників Косми і Даміана в селі Хлистівка Краснослобідського повіту. Тут він прослужив до кінця 1929 року, маючи серед парафіян великий авторитет, що позначилося згодом на його долі і визначило мученицьку кончину.
У листопаді 1929 року в будинок священика з’явилися представники сільради і ОДПУ і заявили, щоб сім’я священика залишила село, і, хоча дружина священика була в цей час хвора і лежала в ліжку з високою температурою, ті, хто прийшов, були невблаганними. Відібравши те, що, на їхню думку, становило якусь цінність, все інше вони зламали й пошматували, усі свої дії супроводжуючи погрозами і лайкою.
1929 року місцева влада, виконуючи розпорядження комуністичного уряду про створення державних колективів, організувала в селі Хлистівка колгосп, причому вибори його керівництва були спочатку цілком вільними, і селяни обрали зі свого середовища найгосподарніших селян. Це владі не сподобалося, і на початку 1930 року колгосп розпустили і почали створювати наново, причому всіх хазяйновитих селян записали до позбавлених, до колгоспу не брали, а їхнє майно забирали у спільну власність.
У грудні 1929 року, за місяць після престольного свята святих безсрібників Косьми і Даміана, місцева влада закрила в селі храм, і отець Віктор переїхав до Краснослобідська.
Забрання майна, закриття храму – все це викликало обурення у селян, яке досягло межі, коли селяни виявилися позбавленими богослужіння на Великий піст і Великдень. У квітні 1930 року, незадовго до Великодня, селяни скликали збори, в яких брало участь близько ста осіб, в основному жінки, і ухвалили рішення домогтися від влади дозволу на призначення в храм священика. Потім усі присутні прийшли до сільради і зажадали від її голови, щоб і вона приєдналася до клопотання населення перед обласним начальством про відкриття храму, що та категорично відмовилася зробити. З натовпу, як заявила голова згодом, почулися крики: “Давай, проклята комуністка, нам попа, якщо не даси, розірвемо!”

Крики й обурення ні до чого, однак, не призвели, і через деякий час усі розійшлися. Влада все ж дозволила отцю Віктору служити в храмі, і на Великдень відбулося богослужіння, і ще після Великодня він служив, і всі в храмі молилися три дні.
21 листопада 1930 року місцевий уповноважений ОДПУ, зібравши деякі відомості про селян-лишенців і про священика від місцевих комуністичних активістів, випросив дозволу у свого начальства на проведення арештів. Наступного дня отець Віктор, шестеро селян і дві черниці були заарештовані й поміщені до в’язниці в місті Саранську.
Через день слідчий допитав священика. Вислухавши висунуті обвинувачення, отець Віктор заявив, що жодної антирадянської агітації він не проводив, що вся його увага і сили віддавалися суто духовним питанням, і, коли в селі проводили будь-які збори, він про них абсолютно не знав.
5 грудня, висунувши священику обвинувачення в антирадянській агітації, слідчий знову його допитав. “У пред’явленому обвинуваченні в антирадянській агітації, яку я проводив через куркулів і черниць, – відповів священик, – я винним себе не визнаю, тому що впродовж усього часу моєї служби в селі Хлистівці священиком я весь час був захоплений релігією. Якщо відбувалися якісь кампанії, то я на них не звертав уваги, а також жодної агітації не вів; накладені на мене різні податки виплачував акуратно… Під час закриття церкви, а також і під час відкриття її, я в селі Хлистівка не був… а також не брав участі в жодній антирадянській агітації… Під час Великодня 20 квітня 1930 року мене запросило селянство села Хлистівки відслужити обідню, на що я погодився, а після обідні ходив по домівках і служив молебні…”[1].
10 січня 1931 року трійка ОДПУ засудила священика до розстрілу. Священик Віктор Європецев був розстріляний 30 січня 1931 року в Саранській в’язниці і похований у загальній безвісній могилі[2].