Священномученик Веніамін, єпископ Романовський

Місяця вересня на 22-й день

Священномученик Веніамін (у світі Василь Костянтинович Воскресенський) народився 15 січня 1871 року в селі Переславцеве Угличського повіту Ярославської губернії в сім’ї священика.
Початкову освіту Василь здобув у Ростовському духовному училищі. З 1886 по 1892 він навчався в Ярославській Духовній семінарії, а з 1892-го – в Московській Духовній академії. Закінчивши академію у 1896 році, Василь Костянтинович у 1898 році був призначений помічником інспектора до Кутаїської Духовної семінарії; тут він викладав російську літературу та історію. 1901 року його перевели до Тифліської Духовної семінарії. Опинившись у Тифлісі, він закінчив Тифліське Імператорське музичне училище за класом теорії музики. 1908 року Василь Костянтинович був переведений до Вятської Духовної семінарії, а через рік – до Вологодської. У 1911 році він був призначений викладачем Святого Письма та керівником семінарського хору в Ярославській Духовній семінарії. На той час у середовищі духовенства Ярославської єпархії виникла ідея збирати капітали на заснування стипендії для студентів семінарії, щоб бідність та нестача коштів не могли бути перешкодою для здобуття освіти; ідея знайшла багатьох прихильників і почала успішно здійснюватися. Василь Костянтинович взяв активну участь у цьому та став активним жертвувачем.
З проведенням глибоких суспільно-політичних, але малозрозумілих селян реформ, з початком війни 1914 року перед народом стало виникати все більше проблем, які вимагали пояснення, і насамперед з погляду релігійного, морального. У 1915 році архієпископ Ярославський Агафангел (Преображенський) організував при Ярославській кафедрі проповідницький гурток, до якого були запрошені найбільш авторитетні та талановиті пастирі-проповідники, викладачі семінарії, серед яких був Василь Костянтинович. На учасниках гуртка лежав обов’язок вимовляти проповіді за богослужіннями у різних храмах єпархії.
В 1916 Василь Костянтинович був призначений членом видавничого відділу єпархіального просвітницького Братства святителя Дмитрія, а на початку 1917 він був запрошений взяти участь у розробці проєкту нового статуту Братства. Окрім організації церковного хору у семінарії Василь Костянтинович організував церковний хор у себе на батьківщині у селі Переславцеве.
Після закриття семінарії під час безбожних гонінь у 1918 році Василь Костянтинович почав працювати у загальноосвітній школі у місті Ярославлі.
4 червня 1921 року з’їзд духовенства та мирян Тутаєвського повіту обрав Василя Костянтиновича кандидатом на кафедру єпископа Тутаєвського. В 1921 Василь Костянтинович був пострижений в мантію з ім’ям Веніамін і хіротонізований на єпископа Тутаєвського, вікарія Ярославської єпархії, став одним з найближчих помічників митрополита Агафангела. Тутаївська паства у владиці Веніямині набула одного з найревніших архієреїв, який своїм богослужінням, праведним життям, дарами проповіді та розмірковування привернув до себе серця багатьох вірян: вони побачили в ньому не стільки церковного адміністратора, скільки самовідданого подвижника, подібного до древніх. Втім, це було досить звичайним явищем для двадцятих років, коли Руська Православна Церква гоніннями стала очищатися від недостойних і малодушних людей і архіпастирями ставали справжні служителі Христові.
У червні 1922 року ОГПУ заарештувало митрополита Ярославського Агафангела, сподіваючись, що вся влада церковна перейде до оновленців. Після цього, влітку того ж року, єпископ Веніамін був заарештований. 15 жовтня 1922 року відбулися збори духовенства та мирян Ярославля, у яких взяли участь близько трьох тисяч осіб. Збори заявили про свою вірність православ’ю, про відкидання обновленського ВЦУ та ухвалили визнавати правлячим єпископом владику Веніаміна. Єпископ Веніамін перебував у цей час у в’язниці, і влада спробувала звинуватити його в організації зборів, але довести це вони не змогли. Владику було звинувачено у використанні релігійних мас з метою повалення робітничо-селянської влади та засуджено до семи років ув’язнення. У 1922 році у зв’язку з 5-річним ювілеєм радянської влади термін ув’язнення було скорочено, і в 1926 році єпископ був звільнений і повернувся до служіння. Відвідуючи часто сільські парафії Тутаївського повіту, він скрізь вимовляв проповіді. Для посилення проповідницької діяльності, в якій тепер за відсутністю шкіл і зосереджувалася вся церковна освіта, він брав із собою найбільш обдарованих проповідників-священиків. ОГПУ через численних інформаторів вело спостереження за єпископом, накопичувало матеріали та готувалося його заарештувати.

Увечері 12 червня 1927 року єпископ Веніамін був заарештований і ув’язнений у місті Ярославлі. Слідчий ОГПУ зажадав від єпископа, щоб той розповів про свої поїздки по повіту, а також який зміст проповіді він вимовляв у храмах, і що він може відповісти на різні свідчення проти нього, які є в розпорядженні ОГПУ.

10 липня 1927 року слідство було завершено, і його матеріали відправлені для ухвалення остаточного рішення до ОДПУ Москви, яке передало справу на розгляд трійки при Секретному відділі ОДПУ. 23 вересня 1927 року Особлива Нарада при Колегії ОГПУ засудила єпископа Веніаміна до трьох років заслання в Казахстан. Єпископ Веніамін був висланий до міста Джамбейт Уральської області. Згодом його було переведено до міста Каратюбе у тій же області. Перебуваючи на засланні, єпископ активно підтримував письмові зв’язки зі священиками вікаріатства та з віруючими. Як часто буває при загальнонародному випробуванні, почалися поділи серед духовенства і серед віруючих, засновані найчастіше на особистих уподобаннях. Такий поділ стався і в Тутаєві 1926 року. Весною, у день святкування Вознесіння Господнього, є звичай у Тутаєві здійснювати загальноміський хресний хід. Духовенство та парафії з іконами та хоругвами пішли з хресними ходами містом; кінцевим пунктом була за звичаєм Покровська церква, але настоятель її цього разу не вийшов і не зустрів хресного ходу.
Єпископ Веніамін, служачи в Тутаєві, розпорядився, щоб вечірні служби в храмах починали не о п’ятій годині вечора, а о шостій, щоб робітник і торговий люд, який кінчав працювати о п’ятій годині, міг потрапити до церкви, але настоятель Покровської церкви відмовився виконати і це розпорядження єпископа замість аргументів сказавши лише: «Ми так звикли». Коли 1928 року почалися збентеження, пов’язані з опублікуванням декларації митрополита Сергія (Страгородського), то священик Покровського храму відокремився від митрополита Сергія і закликав до того ж інших.

17 березня 1930 року єпископа Веніаміна і разом з ним інших засланців викликали з Каратюбе до Уральська.
Після приїзду до Уральська владика Веніамін був ув’язнений, всього у цій справі було заарештовано 29 осіб, а оскільки він мав сан єпископа, то ОГПУ зробило його головним обвинуваченим у справі, віддавши таким чином честь його сану.
10 вересня 1931 року трійка при Повноважному Представництві ОГПУ в Казахстані засудила єпископа до десяти років ув’язнення до концтабору. Вирок цей над ним уже відбутися не міг – єпископ Веніамін помер у тюремній лікарні і був похований у невідомій могилі.