Священномученик Веніамін Фемінцев | Благовіст

Місяця березня на 1-й день.

Священномученик Веніамін народився 19 січня 1873 року в місті Коломні Московської губернії в сім’ї священика Іоанна Фамінцева і його дружини Марії. Освіту Веніамін здобув у Московській Духовній семінарії, яку закінчив 1893 року. У 1894 році він вступив псаломщиком у храм у місті Клин Московської губернії.

У 1901 році Веніамін Іванович був висвячений у сан диякона до храму в селі Карпово Богородського повіту, а в 1906 році – у священика до Троїцького храму в селі Троїцькому Бронницького повіту Московської губернії. З 1912 до 1917 року він служив у Преображенському храмі в селі Гарі Дмитрівського повіту, а в 1918 році його перевели до Хрестовоздвиженського храму в місті Коломні. З 1919 року він став служити в храмі Різдва Богородиці в селі Мещерино Коломенського повіту. У 1925 році отець Веніамін був возведений у сан протоієрея, в 1931 році нагороджений хрестом з прикрасами. У сім’ї в нього було двоє дітей, син і дочка. Син Серафим, будучи хворим від народження, помер 1934 року у віці двадцяти п’яти років, дочка жила окремо, дружина отця Веніаміна давно померла, і він жив сам, весь свій час і всього себе присвячуючи служінню Господу.
У 1936 році Мещерінська сільрада заборонила священикові ходити з молебнями по домівках парафіян. До цього, щоб ходити з молебнями, потрібно було отримати довідку з Мещерінської амбулаторії, що в селі немає епідемічних захворювань; з 1936 року працівники амбулаторії відмовилися надавати церковній раді такі довідки, а без довідки сільрада не давала дозволу на молебні в будинках. Парафіяльна рада все ж таки звернулася до сільради з проханням: якщо не можна ходити з іконами та хрестами, до яких прихожани прикладаються, то дозвольте ходити хоча б із кухлем, до якого ніхто не прикладається і в який парафіяни можуть доброхоче опускати гроші на утримання храму, після того, як священик привітає їх зі святом. Але й цього сільрада не дозволила, мотивуючи тим, що в селі епідемія скарлатини, хоча всім було відомо, що це всього лише кілька жителів хворіли на ангіну.
7 березня 1936 року парафіяльна рада храму надіслала заяву до ВЦВК, у якій парафіяни храму писали: “Парафіяльна рада ухвалила звернутися за вирішенням цього питання, зважаючи на майбутній Великдень, до постійної Центральної комісії при ВЦВК. Якщо не можна ходити з іконами і хрестом, до яких прикладаються, то чи не можна ходити без усього, вітаючи зі святом і збираючи священикові на прожиття і на сплату податків, а старості на підтримку церкви і також на сплату податків…
Внутрішньоцерковні доходи надто малі, бо народ, зайнятий у колгоспах, не завжди має час ходити до церкви, – отже, лишається головним доходом требосправляння (хрестини, похорони), яких також небагато, та ходіння на свята по парафії.
Парафіяльна рада просить Культкомісію дати те чи інше роз’яснення з цього питання”. Відповіді на цей лист парафіяни не отримали.
Влітку 1937 року різко посилилися гоніння на Російську Православну Церкву. 26 листопада 1937 року в районній газеті “Вперед” з’явилася стаття під назвою “Нарада сільгоспників і редакторів стінгазет”, в якій як приклад “підривної” діяльності “церковників” повідомлялося про священика Веніаміна Фамінцева: “Мещерінський піп усіма способами намагається “потоваришувати” з колгоспниками і “наблизитися” до них. Він не проти почитати газету колгоспникам, “поговорити” з ними про вибори, написати якусь заяву тощо. У кожному такому випадку будь-який факт, будь-яку газетну замітку він намагається витлумачити у вигідному для себе світлі, зводячи наклеп на радянську владу, ведучи контрреволюційну агітацію”.
Прочитавши цю брехню, отець Веніамін вирушив до начальника місцевої мещерінської пошти дізнатися, хто автор цієї статті, щоб особисто порозумітися з ним і спитати, на підставі яких фактів було написано статтю. Але начальник пошти відповідати на це запитання відмовився, сказавши, що, мовляв, це секрет. Отець Веніамін, почувши таку відповідь, тільки рукою махнув, сказавши в серцях, що “радянській владі більше писати нема про що, як тільки збирати ці кляузи”, – і вийшов.
На початку 1938 року співробітники НКВС зажадали від секретаря Мещерінської сільради, щоб той склав характеристику на священика, що відповідає цілям НКВС. Секретар написав, що отець Веніамін займався експлуатацією дітлахів, змусивши їх одного разу колоти дрова, проводив незаконно таїнство хрещення, не запитавши на це дозволу сільради, ходив деякими будинками, де люди налаштовані антидержавницьким чином, що “відображається на роботі та настрої колгоспників”.

Стали допитувати свідків: один із них, дев’ятнадцятирічний учитель мещерінської школи, показав, що священик на початку січня 1938 року загітував одного з учителів школи – той почав читати Євангеліє і ходити до храму, за що його зі школи звільнили і він виїхав із села невідомо куди, з приводу чого священик, як стверджував свідок, сказав: “Ось бачите, більшовики схаменулися, стали переходити в православну віру, освічений учитель перейшов у православну віру, а кажуть усі – Бога немає; скоро всі комуністи хреститися будуть”.
27 лютого 1938 року отця Веніаміна заарештували, помістили до в’язниці в місті Каширі і 2 березня допитали.
– Слідство має в своєму розпорядженні матеріали, що ви на похороні… вихваляли Муссоліні і політику фашизму. Ви підтверджуєте це?
– Такої розмови я не пригадую. Можливо і була якась розмова про міжнародне становище, але вихваляти фашистів я не міг.
– Як ви дивитеся на замітку про вас, надруковану в газеті “Вперед” 26 листопада 1937 року?
– Це чистий наклеп, немає правдивого жодного слова.
– Слідством встановлено, що ви під час отримання цієї газети в приміщенні пошти обмовляли радянську пресу. Визнаєте це?
– Справді, я в цей момент був на пошті, говорив, що надруковано чисту неправду, і просив назвати мені прізвище сількора, на що мені відповіли, що це секрет, – із цим я і пішов.
– Як і за яких обставин ви агітували педагога Чекаліна, який став відвідувати церкву?
– Влітку 1937 року я сидів на березі річки. До мене підійшов Іван Тихонович Чекалін і запитав мене, чи є Бог? Я відповів, що так. І після цього ми з ним говорили години дві про життя Христа. Він попросив у мене Євангеліє. Я дав йому, після цього він став відвідувати церкву.
– Чи визнаєте ви себе винним у висунутому вам обвинуваченні?
– У пред’явленому мені обвинуваченні я винним себе не визнаю.
На цьому допити було закінчено, і 6 березня 1938 року слідство було завершено. 9 березня трійка НКВС засудила отця Веніаміна до розстрілу. Протоієрея Веніаміна Фамінцева було розстріляно 14 березня 1938 року на полігоні Бутове під Москвою, його поховали в загальній невідомій могилі.