Священномученик Вавила, єпископ Великої Антіохії, і з ним три отроки: мученики Урван, Прілідіан, Епполоній і матір їхня Христодула (251)

Місяця вересня на 4-й день

Священномученик Вавила і з ним три сини: Урван, Прілідіан, Епполоній і мати їхня Христодула прийняли мученицьку кончину за Декії (249-251). Під час свого перебування в місті Антіохії імператор влаштував велике свято на честь язичницьких богів. Одночасно з цим святий і богобоязливий єпископ Антіохійський Вавила звершував у храмі Божественну літургію; він молився за свою паству і вчив її мужньо переносити всі випробування за віру в Христа. Після мерзенного ідолослужіння Декій, бажаючи бачити звершення Божественних Таїн, вирішив увійти в храм і своїм відвідуванням осквернити святиню Господню. Про це було повідомлено єпископу, і він, не бажаючи впустити нечестивця в храм Божий, вийшов йому назустріч і зупинив його на порозі церкви. Коли імператор спробував ближче підійти до церковних дверей, святий Вавила рукою відштовхнув його так, що цар змушений був відмовитися від свого наміру. Він хотів тут же помститися святому, але, бачачи велике скупчення християн, побоявся їхнього обурення.

Наступного дня розгніваний імператор наказав піддати вогню християнський храм, а єпископа Вавилу привести до нього. На запитання про те, як міг він образити царську гідність, не пустити імператора до храму і не надати йому належної пошани, святий єпископ відповідав: “Якщо хто повстає на Бога і хоче завдати образи Його святині, той не лише не гідний почестей, а й стає ворогом Господа”.

Імператор зажадав, щоб святий єпископ вклонився ідолам і в такий спосіб спокутував свій злочин, а інакше його стратять, але, переконавшись, що мученик залишається твердим у своїй вірі, наказав воєначальнику Вікторіну вдягнути на нього важкі ланцюги і з ганьбою водити містом. На це святий мученик відповів: “О, царе, для мене ці ланцюги так само почесні, як для тебе твій царський вінець, а страждання за Христа для мене приємні, як приємна тобі твоя царська влада; смерть за Безсмертного Царя так само для мене бажана, як для тебе твоє життя”.

На суді разом з єпископом Вавилою перебували троє юних братів, які не залишали його навіть у найважчі хвилини. Побачивши їх, імператор запитав: “Чиї це діти?” – “Це мої духовні чада, – відповів святий, – я їх родив благовістям, вигодував повчанням, виростив настановами, і ось у малому тілі перед тобою великі мужі й досконалі християни. Випробуй і побачиш”.

Імператор випробував усі способи спокусити юнаків та їхню матір Христодулу до зречення від Христа, але марно. Тоді в люті він наказав нанести кожному з них рани за кількістю їхніх років. Першому завдали 12 ран, іншому – 10, а третьому – 7. Відпустивши матір і дітей, мучитель знову викликав святителя, він хотів обдурити його, сказавши, що його діти відреклися від Христа. Однак ця брехня була тут же розкрита і не принесла йому успіху. Тоді він у люті наказав повісити всіх мучеників на дереві і став палити їх вогнем. Бачачи стійкість і мужність святих, імператор, нарешті, засудив їх на мученицьку смерть через усікновення мечем († бл. 251).

Тропарі, кондаки, молитви та величання