Священномученик Василій Малінін, пресвітер

Місяця березня на 28-й день.

Священномученик Василь народився 30 грудня 1877 року в селі Патакіно Володимирського повіту Володимирської губернії в сім’ї псаломщика Ксенофонта Малініна. Після закінчення Володимирської Духовної семінарії він був висвячений на священика і служив у храмі в ім’я преподобного Корнилія в місті Переславлі. Згодом отець Василь був зведений у сан протоієрея і нагороджений митрою.
1 грудня 1936 року співробітник місцевого НКВС, допитавши в присутності вчителів школярів, записав: “До Корнилівської церкви міста Переславля щодня ходять діти-учні, які проживають у селищі Новий Побут, зокрема ходять і піонери, з якими проводить бесіди піп даної церкви Малінін та колишні монахині.
На бесіди до церкви Малінін учнів заманює різними приводами – дає їм по три просфори, їх змочує в червоному вині, а коли передає, їх благословляє. Розповідає учням про релігійні свята – Різдво і Великдень, показує ікону “муки грішників”, заманює учнів ходити на великі свята до церкви, особливо на Різдво і Великдень. Малінін каже, що в ці свята в церкві буває дуже добре. Учнів розпитує, кого як звуть, і, дізнавшись ім’я, каже їм, коли приходити до церкви на свої іменини.
Крім того, Малінін розпитує учнів, чого вчать у школі, чи на Різдво влаштовують ялинки; разом із цим Малінін учням наказує: якщо буде ялинка, приходили б до нього по свічки для ялинки. Піп Малінін учнів-хлопців водить у вівтар, показуючи їм, що знаходиться у вівтарі.
Разом із Малініним з учнями розмовляє одна черниця, яка також прислуговує в церкві Корнилія. Колишня черниця учням розповідає про розсудливого розбійника та розп’яття його, учнів закликає ходити до церкви й молитися Богові, а після служби й моління в церкві підходити до хреста й цілувати його.
Організатором хлопців, які відвідують церкву, є учень середньої школи піонер Коля Ранеткін, який мешкає у квартирі поруч із церквою. Мати його – член ВКП(б), до якої їздять дуже часто з військової частини на автомашині; у квартирі влаштовують пияцтво, а учня Колю в цей час із квартири виганяють: він у цей час збирає хлопців і йде до церкви.
Крім того, церкву разом із вищевказаними хлопцями відвідують дошкільнята, які проживають у селищі Новий Побут – від 10 до 15 осіб.
30 листопада 1936 року вищевказана група знову збиралася піти до церкви, але церква виявилася закритою – не було Малініна, якого учні ходили зустрічати, але не зустріли.
Вищевказана група учнів-піонерів наразі розклалася, піонерські краватки після приходу додому зі школи знімають і між собою домовляються, щоб краватку не носити, а хто одягне, з того стягують. Цим найбільше вирізняються піонери Александров і Ранеткін: якщо на піонері побачать краватку, над піонером влаштовують сміх: “Навіщо надів собачу радість?”

18 жовтня 1937 року протоієрея Василія заарештували, помістили до в’язниці в Ярославлі і того ж дня допитали.
З’ясувавши, що отець Василь підтримує стосунки з благочинним і священиками, які служать у сусідніх парафіях, і що деякі з них приїжджають до нього сповідатися, слідчий заявив:
– Ви обвинувачуєтеся в тому, що були членом церковно-монархічної організації міста Переславля. Визнаєте себе в цьому винним?
– Ні, не визнаю, – відповів священик.
– Слідство має дані, що ви втягували в церкву дітей робітників, піонерів, і піддавали їх там антирадянській обробці. Ви це підтверджуєте?
– Ні, цього не було. Були випадки відвідування церкви школярами-піонерами в 1936 році, але робили вони це самостійно.
19 жовтня 1937 року слідство було закінчено, і 28 жовтня трійка НКВС засудила священика до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. 19 січня 1938 року він прибув в один із таборів Бамлагу, звідки його відправили в табір на Далекому Сході. Протоієрей Василь Малінін помер
10 квітня 1938 року в одному з таборів Далекого Сходу і був похований у невідомій могилі.