Священномученик Василь Нікітський

Місяця лютого на 1-й день.

Священномученик Василь народився 3 січня 1889 року в селі Олександрівському Волоколамського повіту Московської губернії в сім’ї псаломщика Петра Нікітського і його дружини Катерини, у яких було дев’ятеро дітей. Сім’я жила бідно, все майно складалося з будинку, трьох десятин землі та корови. 1905 року Петро поїхав до Москви провідати брата і пропав; усі спроби його відшукати ні до чого не привели.

Після зникнення батька вся сім’я опинилася на утриманні матері та старшого брата. Становище сім’ї було найвідчайдушнішим, і Катерина, рятуючи малолітніх дітей від голоду, віддала їх до притулку, і сама пішла туди працювати куховаркою. Глибоко віруюча жінка, проводячи час у трудах і молитві, за допомогою Божою змогла виховати дітей і дати їм освіту.
У 1913 році Василь закінчив Віфанську Духовну семінарію і вступив учителем у школу при Павлово-Посадській фабриці в Богородському повіті. Незабаром він одружився з донькою священика Михайла Нечаєва Катериною, вчителькою тієї ж школи. Згодом у них народилося троє дітей.
У грудні 1915 року Василя Петровича висвятили на священика до храму Різдва Богородиці в селі Поріччя Можайського повіту. Церкву було збудовано на кошти місцевих поміщиків – графів Розумовського та Уварова.
1920 року влада мобілізувала отця Василя в тилове ополчення, в якому він пробув пів року, а потім, у зв’язку з хворобою, був звільнений від подальшого перебування в армії та повернувся служити до храму в Пореччі.
Отець Василь користувався великим авторитетом серед парафіян, і багато хто з них приходив до нього додому за порадами. У нього була велика бібліотека, багато духовних книг, які він давав читати всім охочим. У селі він надавав допомогу нужденним парафіянам. Коли в сім’ї Капаєвих помер годувальник-батько і вдова залишилася з п’ятьма дітьми без засобів до існування, священик із дружиною відразу прийшли їй на допомогу. Парафія була бідною, і сім’я священика змушена була займатися сільським господарством: самі косили і запасали сіно для корови, обробляли город і доглядали за садом.
У 1929 році влада зробила спробу храм закрити, але священик став проти цього. 30 серпня 1929 року співробітник секретного відділення Московського окружного відділу ОДПУ склав документ, у якому йшлося, що священик, “виступаючи на зборах, “обробляв” громадську думку проти закриття церкви”. У результаті цієї “діяльності зібрано до тисячі підписів і вкрай збуджено настрій віруючих. На зборах, де обговорювалося питання про закриття церкви, лунали антирадянські й антикомуністичні вигуки, – писав співробітник секретного відділення. – Беручи до уваги, що подальше перебування на волі може спричинити за собою наслідки, які шкідливо відіб’ються на роботі місцевих організацій і на настрої населення”, ОДПУ ухвалило рішення заарештувати священика.
Отець Василь був заарештований 4 вересня 1929 року і ув’язнений у Бутирську в’язницю в Москві. 7 вересня слідчий допитав священика. Відповідаючи на його запитання, отець Василь сказав: “Своє становище священика з метою антирадянської агітації я не використовував. Серед селян або віруючих парафії я ніколи нічого антирадянського не говорив”.
Через три з половиною тижні після допиту священика ОДПУ стало викликати свідків. Першим був викликаний секретар місцевого осередку комсомолу, який дав такі свідчення: “Будучи секретарем осередку, я помічав, що Нікітський агітує батьків безпартійної молоді не кидати… відвідування храму. У лютому цього року на волосному з’їзді було винесено пропозицію з боку селян про закриття порецької церкви. Нікітський через своїх прихильників, зокрема Никанора Гавриловича Івкіна, влаштував збори в домі Івкіна, де було багато безпартійних, особливо дівчат і жінок, де постановили провести підписку проти закриття церкви. Комсомольці на ці збори не були допущені”.
Потім було допитано члена церковної ради, який сказав: “Храм наш потрібно утримати будь-що-будь. Побудувати храм коштувало великих зусиль графу Розумовському і згодом Уварову. Нікітський, для того щоб храм утримати, запропонував провести реєстрацію віруючих проти закриття храму”.

Був викликаний на допит і Никанор Гаврилович Івкін. “Усю ініціативу у справах церкви Нікітський брав на себе, – сказав він. – Церковна рада працює цілком під його керівництвом. За його ініціативою церковна рада провела роботу з реєстрації всіх вірян, до того ж він вказав, що потрібно цю роботу провести якомога ширше, тому що чим більше підписів, тим сміливіше ми вимагатимемо від влади залишити церкву в спокої. Нікітський людина розумна і хитра, і знати його думки щодо влади в приватній розмові не вдається. У проповідях же прослизають випади проти радянської влади, що стосуються політики виховання дітей і молоді, наприклад: радянська влада розбещує їх і робить їх моральними каліками, які не знають нічого святого”. Наприкінці допиту, підписуючи протокол, Никанор Гаврилович написав: “Особисто цього виразу не чув”.
15 листопада слідство було закінчено, і священикові було поставлено в провину, що він “обробляв громадську думку проти закриття церкви”. 18 листопада 1929 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила отця Василя до трьох років заслання в Північний край, і його відправили на лісозаготівлі у Вологодську область.
Повернувшись додому, отець Василь знову став служити в храмі в Пореччі, але незабаром його перевели в храм у село Іллінське Волоколамського району. У 1934 році священика направили служити в храм у Талдомському районі. Тут він прослужив до 1937 року і був переведений до храму в селі Борисове Можайського району, де прослужив півроку. Влада заявила священикові, що храм буде в обов’язковому порядку закрито за несплату податків, і священноначалля направило отця Василя в храм у селі Теряєво Волоколамського району, де він почав служити з 18 січня 1938 року.
Йшли гоніння на Руську Православну Церкву; від представників місцевої влади стали вимагати, щоб вони складали “відповідні” характеристики на священно- і церковнослужителів, і 12 лютого 1938 року голова Теряївської сільради склав на отця Василя характеристику для НКВС. У ній він писав, що священик розпускає чутки, ніби йому радянська влада не дає служити, не дозволяє відспівувати людей на цвинтарі, змушуючи їх ховати як собак. У сільській крамниці, стоячи в черзі за калошами, священик казав, що радянській владі нема чим торгувати. Комуністи взялися за справу, а фактично в них нічого не виходить, – у черзі стоїть 150 осіб, а калош привезли тільки 20 пар.
Того самого дня якась людина надіслала доповідну записку дільничному інспектору міліції, у якій доводила до його відома, що в Теряєві є піп, який веде антирадянську пропаганду. 7 лютого піп стояв біля церкви і говорив, що 15 лютого буде служба і в храмі буде виголошено проповідь, про що він пропонував сповістити все населення. “Прошу дільничного інспектора міліції, – писав далі заявник, – вживіть термінових заходів до попа. Ви добре знаєте, що скоро будуть вибори до Верховної Ради. Попівська агітація буде нашу масову роботу на селі гальмувати”.

14 лютого співробітники НКВС допитали чергових свідків, які засвідчили, що священик у храмі виголошує контрреволюційні та антирадянські проповіді, але в чому вони полягали, вони сказати не змогли; вони засвідчили також, що в крамниці у черзі, що стояла за калошами, священик вів антирадянську пропаганду, закликаючи тих, хто стояв у черзі, відвідувати церкву.
Одна зі свідків засвідчила, що отець Василь “вечорами збирає у себе в будинку невідомих осіб із навколишніх сіл. 9 лютого 1938 року о 23 годині ночі я намагалася підслухати, про що там вели розмову, але чутно не було”.
Цим і обмежилися свідчення лжесвідків. 26 лютого 1938 року влада заарештувала священика, і його ув’язнили у в’язниці в Волоколамську. 2 березня відбувся перший допит.
– Вас заарештовано за контрреволюційну та антирадянську діяльність, яку ви проводили серед населення і оточуючих осіб у селі Теряєво. Дайте свідчення з цього питання! – зажадав слідчий.
– Контрреволюційної та антирадянської діяльності я не вів, – відповів священик.
– 3 лютого ви, Нікітський, стоячи в черзі за калошами в магазині Теряївського сільпо, висловлювали невдоволення радянською владою і партією ВКП(б). Чи визнаєте себе в цьому винним?
– Так, дійсно, за калошами я в черзі стояв, але контрреволюційних і антирадянських виступів з мого боку не було.
– Слідством встановлено, що ваш будинок відвідували сторонні особи, серед яких ви проводили контрреволюційну діяльність. Дайте правдиві свідчення з цього питання: хто персонально вас відвідував і яку роботу ви з ними проводили?
– Мою квартиру відвідували диякон Спіровської церкви, прізвища якого я не знаю, один громадянин із села Валуйки Волоколамського району і колишня церковна староста Марія Болдіна, з якою я зустрівся в Москві в Патріархії, – вона мене покликала служити в село Теряєво. Контрреволюційної діяльності серед відвідувачів я не вів.
4 березня 1938 року трійка НКВС засудила отця Василя до розстрілу, і він був перевезений до Москви у в’язницю НКВС. Священик Василь Нікітський був розстріляний 14 березня 1938 року і похований у невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.