...
Священномученик Тихон (Ніканоров), архієпископ Воронезький p1c1nuhhkn1k2i1g9319e51n30bbq3
Житія святих,  Грудень

Священномученик Тихон (Ніканоров), архієпископ Воронезький

Місяця грудня на 27-й день

Архієпископ Тихон (у світі Василь Ніканоров) народився 30 січня 1855 року у сім’ї Варсонофія Ніканорова у селі Кирюга Новгородської губернії. Вже в дитинстві виявилася його схильність до споглядального, відокремленого, молитовного життя. Початкову релігійну та світську освіту він здобув удома, потім вступив до Новгородської Духовної семінарії, а після її закінчення у 1877 році — до Санкт-Петербурзької Духовної Академії. 1 серпня 1881 року Василя Варсонофійовича було призначено помічником наглядача Білозерського духовного училища. На цій ниві проявилися його безперечні духовні обдарування, організаторський талант і глибоко релігійне ставлення до справи та людей. Тому 1884 року його затвердили інспектором Новгородської Духовної семінарії.
15 червня 1884 року Василь, вирішивши остаточно присвятити своє життя Богу, прийняв чернецтво. Пострижений він був у Кирило-Білозерському монастирі з назвою імені Тихон. 10 липня 1884 року його висвятили в сан ієромонаха. Його чернечі подвиги, а також самовіддані праці на шляху духовної освіти Господь не залишив прихованим. 6 грудня 1888 йому було надано ігуменство, а з 25 грудня 1890 ігумен Тихон (Ніканоров) стає ректором Новгородської Духовної семінарії з зведенням в сан архімандрита і дорученням настоятельства.
2 лютого 1892 року архімандрит Тихон Найвищим указом хіротонізований на єпископа Можайського, вікарія Московської єпархії. 20 серпня 1899 року владика Тихона було призначено єпископом Полоцьким і Вітебським, 4 червня 1902 року – Пензенським і Саранським.

Але в Росії настали роки випробувань, попущені за охолодження у вірі та збіднення Православ’я. Богоборство проникло і в духовне середовище. У 1906 році владика Тихон був необґрунтовано звинувачений виконувачем обов’язків пензенського губернатора в «приховуванні революціонерів» за те, що заступився за свою паству і не змістив священнослужителів, яких помилково, як згодом з’ясувалося, визнавали неблагонадійними. Коли під час заворушень у Пензенській Духовній семінарії було вбито ректора, влада закрила семінарію. 25 липня 1907 року єпископ Тихін звільнився на спокій. Але не може людина сама зійти з того благословенного хреста, з якого Господь повинен піднести його душу, через невимовну милість, прямо в Небеса. Вже 31 липня 1907 року владика Тихон (Ніканоров) став керуючим Московського Воскресенського Ново-Єрусалимського монастиря. Побудований як духовна пам’ятка святим місцям, пов’язаним із земним життям Спасителя, Його сходженням на Голгофу і всеславним Воскресінням, цей монастир налаштовував душі насельників на постійну пам’ять і про спасенне страждання Господнє, і про живоносність Хреста, без якого неможливо увійти в Царство Небесне. Такими благодатними помислами наситилася і чуйна душа майбутнього священномученика.
23 червня 1912 року владика Тихона було призначено єпископом Калузьким і Боровським. Калузьку єпархію він очолював менше ніж рік. 13 травня 1913 року відбувся його переведення у Вороніж зі зведенням у сан архієпископа.
Архієпископ Тихін (Ніканоров) прибув до Вороніжа 4 червня 1913 року. Про його перебування на воронезькій кафедрі збереглися спогади келійника, протоієрея Іоанна Житяєва. За його свідченням, владика Тихон був тихим, лагідним, смиренним архіпастирем, відрізнявся незвичайною добротою і був великим молитовником. Його часто можна було бачити в соборі на ранковому правилі, яке починалося о четвертій ранку. Владика любив статутну службу, часто читав та співав на кліросі. При ньому в Лазарєву суботу 1918 року у Воронежі було освячено храм святого рівноапостольного князя Володимира, збудований на честь 900-річчя Хрещення Русі, і того ж року було відкрито Свято-Серафимівський храм. За сім років свого архіпастирства архієпископ Тихін був батьком своєї пастви: до нього могли прийти люди зі своїми потребами та душевною скорботою відкрито та безбоязно. Простота, ласкавість і душевність у зверненні були характерними рисами його духовної подоби. Ніхто ніколи не бачив Владику роздратованим чи розгніваним, багатьом було ясно, що суто благодать Божа спочиває на Воронезькому архіпастирі».

Преосвященному Тихону випало востаннє в історії Росії зустрічати імператора, який прибув до Вороніжа 6 грудня 1914 року. Майбутні царські мученики – Государ імператор Микола II, його дружина імператриця Олександра Феодорівна, великі княжни Ольга і Татіана – відвідали Митрофанів монастир, де з благоговінням молилися Воронезькому святителю, об’їхали госпіталі для поранених воїнів, втішали. Владика Тихон був удостоєний уваги і преподобномучениці великої княгині Єлисавети Феодорівни.
Архієпископ Тихон (Ніканоров) розпочав підготовку до прославлення святителя Антонія (Смирницького). Він благословив архімандрита Митрофанова монастиря Олександра (Кременецького) збирати відомості про численні чудеса, що відбувалися біля гробниці цього духоносного Воронезького ієрарха. У 1914 році в присутності архієпископа Тихона був розкритий склеп, і Владика свідчив про чудове нетління мощів святителя Антонія. 1915 року святитель Тихон говорив великій княгині Єлисаветі Феодорівні, що святитель Антоній вже напередодні свого прославлення. Перед революцією архієпископ Тихон послав до Синоду клопотання про це прославлення, але подальші трагічні події в історії нашої країни не дозволили відбутися канонізації на той час.
Священномученику Тихону (Ніканорову) довелося одному з перших зіткнутися із гоніннями нової влади на Церкву. Так, 8 червня 1917 року праведний архіпастир за непокору владі було заарештовано і у супроводі солдатів відправлено до Петрограда. Архієпископ Тихін поскаржився в Синод, що влада втручається «у справи єпархіального управління і в грубій формі наказувала» йому звільняти з приходу одних священиків і призначати інших, без жодних підстав. Синод 14 червня заявив, що у діях архієпископа Тихона немає нічого протизаконного, «попередня діяльність преосвященного свідчить про його бездоганну закономірність у справах єпархіального управління». Архієпископ Тихон, заступник за паству, повернувся до Воронежа і знову вступив в управління єпархією. Незважаючи на нові протести влади, відданий церковним канонам сповідник залишався на своїй посаді.
У 1917-1918 роках архієпископ Тихон (Ніканоров) брав участь у роботі Помісного Собору Російської Православної Церкви та обранні святого Патріарха Тихона. 12 квітня 1918 року він був нагороджений правом носіння хреста на клобуку.

3 лютого 1919 року богоборці змусили архієпископа Тихона бути присутнім при блюзнірському розтині мощів святителя Митрофана. Христовий сповідник дав відповіді на всі питання святотатців.
У жовтні 1919 року, коли Вороніж був зайнятий білою армією, архієпископ Тихін служив численні панахиди за жертвами більшовицького терору. Можливістю покинути Вороніж разом із армією Шкурко і піти на південь, а потім за кордон майбутній священномученик не скористався. Він залишився в Митрофановому монастирі, щоб розділити долю своєї пастви, що вже стоїть біля підніжжя голгофського хреста.
…Згідно з стійким переказом, на третій день Різдва Христового, 9 січня 1920 року (27 грудня 1919 року за старим стилем), під час богослужіння архієпископ Тихон (Ніканоров) був повішений на Царській брамі Благовіщенського собору. (Інші джерела датою його кончини вказують 27 лютого 1920 року.) За відомостями єпископа Сергія (Петрова), відспівування і поховання високоповажного ієрарха було здійснено єпископом Острогозьким Володимиром (Шимковичем) у співслужінні з єпископом Новохоперським. Вірний воїн Христовий був похований у склепі Благовіщенського собору.
У серпні 1956 року, після варварської руйнації комуністами собору та Благовіщенського монастиря, святі мощі архієпископа Тихона були перепоховані на міському Комінтернівському цвинтарі, а в 1993 році перенесені до новоствореного некрополя Олексіївського Акатова монастиря

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь священномученику Тихону (Никанорову), архиепископу Воронежскому, глас 3

Це́ркве Ру́сския сто́лпе непоколеби́мый, благоче́стия пра́вило, жития́ ева́нгельскаго о́бразе, священному́чениче Ти́хоне, Христа́ ра́ди пострада́вый да́же до кро́ве, Его́же моли́ усе́рдно, я́ко Нача́льника и Соверши́теля спасе́ния, Русь Святу́ю утверди́ти в Правосла́вии до сконча́ния ве́ка.

Кондак священномученику Тихону (Никанорову), архиепископу Воронежскому, глас 2

Восхва́лим, ве́рнии, изря́днаго во святи́телех и сла́внаго в му́ченицех Ти́хона, Правосла́вия побо́рника и благоче́стия ревни́теля, земли́ Ру́сския кра́сное прозябе́ние, и́же страда́нием Небесе́ дости́же и та́мо те́пле мо́лит Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.

 

Ще в розробці