Священномученик Симеон Лілеєв

Місяця вересня на 30-й день

Священномученик Симеон народився 2 лютого 1873 року в селі Мале Алексине Олександрівського повіту Володимирської губернії. Батько його Петро Лілєєв був спочатку псаломщиком, а згодом служив у селі Мале Алексине дияконом. У 1887 році Симеон закінчив Переславське Духовне училище і вступив до семінарії.
Після закінчення 1893 року Віфанської Духовної семінарії він п’ять років працював учителем в Олексинській земській початковій школі.
У 1898 році Симеон Лілєєв був висвячений на священика до Миколаєвського храму в селі Дерюзіно неподалік міста Сергієва Посада Московської губернії. 1904 року отця Симеона перевели до Покровського храму в селі Заболоття, де він і прослужив до 1936 року. За багаторічне служіння отець Симеон був зведений у сан протоієрея.
У 1936 році безбожна влада закрила Покровський храм. Отець Симеон робив усе можливе з його боку, щоб зберегти храм від закриття. Однак це не вдалось.
Влітку 1937 почалася чергова хвиля гонінь на Руську Православну Церкву. Повсюдно розпочалися арешти духовенства та вірян. Отець Симеон у цей час ніде не служив. Він оселився у селі Копалово Костянтинівського району Московської області. Здоров’я його погіршилося, він швидко втрачав зір.
У вересні 1937 року влада ухвалила рішення про арешт отця Симеона. 11 вересня Костянтинівське районне відділення НКВС заарештувало протоієрея Симеона, і його ув’язнили у Загірській в’язниці.
Для надання свідчень 15 вересня було викликано 32‑річного секретаря Костянтинівського районного виконавчого комітету, який сказав: «Мені відомо, що у 1936 році при закритті за постановою ВЦВК заболотської церкви піп Лілеєв активно чинив опір проти закриття церкви, не давав комісії із закриття церкви ключі. від останньої і одночасно розіслав навмисних навколишніми селами з метою організації повстання в селі Заболоття. Після закриття церкви у період 1936-1937 року організував навколо себе актив церковників, вів систематичну роботу, організовуючи маси на боротьбу за відкриття церкви шляхом скликання нарад зазначеної групи, написання різних клопотань перед вищими організаціями, а також 12 липня 1937 року організував у селі Заболоття без відповідного на це дозволу влади збори віруючих 13 сіл, на які з’явилося понад сто осіб і вимагали перед головою Заболотської сільради повернення ключів та відкриття церкви…»
Наступного дня отця Симеона допитали.
– Обвинувачений Лілєєв, чи визнаєте ви себе винним у поширенні мерзенного наклепу проти вождя партії, проведення антирадянської агітації та організації мас на боротьбу за відкриття церкви? – спитав слідчий.
– Винним себе визнаю лише у допомозі віруючим заболотіївської церкви у роботі з її відкриття шляхом писання мною різних клопотань до вищих організацій про відкриття церкви… в решті звинувачень, які я маю, винним себе не визнаю.
На цьому слідство було закінчено. Із Загорської в’язниці отця Симеона перевели до однієї з московських в’язниць НКВС.
10 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила отця Симеона до розстрілу.
Протоієрей Симеон Лілєєв був розстріляний 13 жовтня 1937 року на полігоні Бутово під Москвою та похований у невідомій спільній могилі.