Священномученик Сергій Зварін

Місяця квітня на 1-й день.

Священномученик Сергій народився 10 вересня 1885 року в селі Вознесенське Любимського повіту Ярославської губернії в сім’ї священика Костянтина Заваріна. Після закінчення Ярославської Духовної семінарії Сергія Костянтиновича висвятили на священика, він служив у селі Копор’є Мологського повіту, а потім призначили на парафію свого батька в село Вознесенське. За бездоганну службу отець Сергій був зведений у сан протоієрея.
У 1927 році священик, який служив у храмі в селі Трійця-Закулж’є Любимського району Ярославської області, проявив малодушність і публічно зрікся сану, і отець Сергій був призначений служити на його місце. Влада одразу ж почала чинити на нього тиск, щоб примусити його виїхати: 1927 року суд присудив його до виплати штрафу, звинувативши в потруєнні вівса, 1930 року – до штрафу за непостачання молока державі; 1931 року влада запропонувала батькові Сергію сплатити культзбір на суму 735 рублів, але священик відмовився платити, оскільки грошей не було, і того самого дня представники влади здійснили в його будинку опис майна. Отець Сергій змушений був піти по домівках парафіян просити про допомогу і в результаті зібрав і сплатив 400 рублів.

Після приїзду отця Сергія в село Троїця-Закулжжя співробітники ОДПУ стали збирати про нього відомості, в яких сподівалися знайти привід для арешту. У 1932 році вони писали про священика, що він, як особистість антирадянська, “на своїй парафії розпускає чутки, що в колгоспи йти не треба: щойно будуть колгоспи, то закриють церкви; під час організації в селі колгоспу піп служив велику обідню й на запитання, чому в нього так багато сьогодні народу, відповів: “можливо, вже служу востаннє”””[1].
Один з інформаторів доносив 3 березня 1932 року до ОДПУ: “Заварин з питання колективізації та взаємовідносин радянської влади і колгоспників із Церквою говорив: “Колективізація Церкви не стосується: колективізація сама по собі, а Церква сама по собі; відпадання окремих членів від Церкви є й буде, можливо, навіть храми буде закрито, але Церква, як суспільство вірян, не має припинити свого існування відповідно до слів Христа: “Побудую Церкву Мою, і сили пекельної брами не здолають її”. Віра є внутрішнім духовним настроєм людини і справою совісті її; можна бути вірянином і в колгоспі, і атеїстом поза ним, а для існування Церкви, як спільноти вірян, достатньо двох-трьох людей, бо сказано: “де двоє чи троє зібралися в ім’я Моє, там і Я серед них””[2].
У другій половині тридцятих років отця Сергія дедалі частіше почали викликати до районного управління НКВС у місто Любим і дедалі наполегливіше пропонувати зняти сан священика і залишити служіння в церкві, – інакше йому доведеться згодом гірко пошкодувати про свою незгоду. Протоієрей Сергій незмінно на це відповідав, що він ніколи не погодиться залишити церковне служіння.
У 1937 році голова Борманівської сільради відправив у НКВС донесення. “Доводжу до вашого відома, – писав він, – що в нашій Борманівській сільраді працює… група церковників, очолювана попом Заваріним… Товаришу начальник НКВС, мені чогось підозріло, що піп Заварин часто отримує з Буя посилки під виглядом свічок, я вважаю, чи немає чого в цих свічках; а також уся ця братія займається агітацією проти колгоспного будівництва, а тому я прошу вас на цю справу звернути серйозну увагу і подивитися на попа Заваріна та його найближчого друга диякона, який у 1937 році розпускав свою сім’ю по селищах по́ світах з агітацією, що радянська влада їм хліба не дає”[3].
28 жовтня цей же голова сільради, але вже як свідок, дав свідчення про отця Сергія. “Навесні 1937 року, – заявив він, – у період весняної сівби, на релігійне свято Заварин… у селі Мельцеве серед колгоспників говорив: “Православні миряни, льон не сійте – ця культура вимагає великих затрат у часі, а користі ніякої… Займете землю, хліб сіяти ніде; прийде осінь, окрім льону їсти не буде чого, а льон віддасте за копійки: ви ж купуєте останні сорти ситцю – метр за великі рублі””[4].

Отець Сергій був заарештований 30 жовтня 1937 року під час богослужіння. Увійшовши до храму і підійшовши до священика, співробітники НКВС ще раз запропонували йому зректися віри і зняти сан священика, але він на це відповів: “Я з вірою народився і з вірою помру”. І отець Сергій поклонився парафіянам, благословив їх і був виведений співробітниками НКВС із храму. Заарештованого священика привели в будинок, де він жив і де в цей час відбувався обшук, а потім разом із двома його також заарештованими синами відправили до ярославської в’язниці. Дружину священика з двома молодшими дітьми вигнали з дому, не дозволивши їм нічого взяти з речей, і їх на деякий час прихистив далекий родич, який жив у сусідньому селі.
– Слідству відомо, що навесні 1937 року в релігійне свято ви, перебуваючи з Поповим у селі Мельцеве, вели антирадянську агітацію проти посіву льону, висловлюючи водночас усілякі наклепницькі вигадки на адресу колгоспного будівництва і радянської влади. Ви це підтверджуєте? – запитав отця Сергія слідчий.
– Дійсно, у селі Мельцеве я, Заварин, і диякон Попов були, але не навесні, а влітку, приблизно в липні 1937 року, але жодної антирадянської агітації не вели, – відповів священик.
– Свідоцтва свідків вас викривають, що ви разом із дияконом Поповим, будучи у вересні цього року в селі Теняєво, серед населення висловлювали всілякі пасквілі на адресу колгоспного будівництва. Ви це підтверджуєте?
– Були ми чи ні в селі Теняєво, цього я не пригадую, тому і своїх висловлювань проти колгоспного будівництва я також не пригадую, але мені здається, що проти колгоспів я нічого не говорив; те ж саме можу сказати і про диякона Попова.
Слідство було закінчено за один день, і 5 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Сергія до десяти років ув’язнення у виправно-трудовий табір. Протоієрей Сергій Заварин помер в ув’язненні 14 квітня 1938 року і був похований у невідомій могилі.