...
Священномученик Сергій Мечов, пресвітер p18d9mi8971vs71nsvraohfj1n4k4
Житія святих,  Грудень

Священномученик Сергій Мечов, пресвітер

Місяця грудня на 24-й день

Був четвертою дитиною в сім’ї протоієрея Олексія Мечова (з 1893 – настоятеля церкви Святителя Миколая в Кленниках). Мати – Ганна Петрівна (померла 1902 року). Дружина – Єфросинія Миколаївна Шафоростова (1890-1959), походила з купецької родини.

Закінчив 3-ю Московську гімназію зі срібною медаллю (1910), навчався на медичному факультеті Московського університету, закінчив історико-філологічний факультет Московського університету. Вивчав давньоруську літературу під керівництвом академіка Михайла Сперанського, який називав Сергія Мечова одним із найкращих своїх учнів. У 1913 році відвідав Італію та Швейцарію, знайомився з класичними зразками західноєвропейського мистецтва. Був знавцем російської ікони. Ще в університеті цікавився проблемами духовності – її історії та практики.

У 1914—1916 роках добровільно служив санітаром та братом милосердя у прифронтовій зоні у другому рухомому лазареті Червоного Хреста Московського купецького та біржового товариства. У 1917 році недовго служив на фронті вільним.

В 1918 брав участь у роботі делегації Вищого церковного управління (ВЦУ) для захисту перед урядом майнових та інших прав Православної Церкви. У цей час познайомився з патріархом Тихоном. Недовго працював у Народному комісаріаті освіти.

Навесні 1919 висвячений на диякона, 17 квітня того ж року – на ієрея (єпископом Феодором (Поздєєвським)). У 1919-1929 роках служив у храмі Святителя Миколая у Кленниках на Маросейці. Разом із батьком проводив релігійні бесіди у храмі та на приватних квартирах парафіян. Був яскравим проповідником, чудово знав твори Святих Отців.

У 1923 році, після смерті батька, став настоятелем храму та главою маросейської громади, до якої входили багато представників гуманітарної інтелігенції. Прийняв настоятельство з благословення оптинського старця Нектарія. Того ж року недовго перебував у в’язниці за невизнання обновленського руху.

При ньому в маросейській громаді набув розвитку рух духовних сімей – груп членів громади, які часто зустрічалися, разом читали святоотцівську літературу та молилися. Учасники «сімей» допомагали один одному під час гонінь на Церкву. Користувався великою любов’ю парафіян, які залишили спогади про нього:

«Служба, яку здійснював отець Сергій, була винятковою. Голос його співав, і в цьому співі виливалася його душа перед Богом. Хор слідував за ним у надиханій молитві. Душі тих, хто молився, приєднувалися до хору, і спільна молитва сходила до неба, як світлий стовп».

Його найближчими соратниками були Борис Холчев (який став дияконом, а потім священником у храмі святителя Миколая) та Сергій Нікітін, голова парафіяльної ради, у 1930-х роках таємний священник, з 1960 року – єпископ Стефан.

1927 року відмовився підтримати Декларацію митрополита Сергія (Страгородського), що закликала до повної лояльності радянській владі; приєднався до течії про «непоминаючих».

29 жовтня 1929 року заарештований разом із двома іншими священниками та кількома парафіянами храму на Маросейці. Обвинувачений у створенні антирадянської групи, висланий до Північного краю. Заслання відбував в Архангельську та Кадникові. У засланні вів листування і зустрічався з духовними дітьми, які приїжджали до нього.

13 грудня 1931 року указом Синоду весь причет і прихід церкви святителя Миколая в Кленниках було «відлучено від православної церкви і заборонено у священнослужінні» за відмову виконувати указ патріархії № 549 від 8/21 жовтня 1927 року про поминання влади.

7 березня 1933 року заарештований у засланні за звинуваченням в антирадянській агітації, ув’язнений до вологодської в’язниці. 1 липня того ж року засуджений до п’яти років позбавлення волі, переважно працював на розвантаженні лісу на лісопильному заводі, недовго був фельдшером.

Влітку 1937 року звільнений за «ударну працю». Жив нелегально на станції Східня Московської області, потім працював у поліклініці міста Калініна (нині Тверь), мешкав неподалік міста. Продовжував підтримувати контакт зі своїми духовними дітьми, в 1938 запросив єпископа Мануїла (Лемешевського) для таємного висвячення кількох з них на священників. Згідно з документами слідства, 1939 року єпископ Мануїл після свого арешту дав свідчення, назвавши імена членів громади. Шанувальники митрополита Мануїла оголосили ці дані «недостовірними», проте вони стали на заваді канонізації цього архієрея.

Був змушений залишити Калінінську область, продовжив «катакомбну» діяльність. На початку 1940 року переїхав до Рибінська, де працював фельдшером у поліклініці, потім жив у селі Мішаки під містом Тутаєвом. Щодня таємно служив літургію.

Після початку війни, 7 липня 1941 року, був заарештований і ув’язнений до Ярославської в’язниці. Звинувачений у тому, що «веде роботу щодо створення підпільних т. з. “катакомбних церков”, насаджує таємне чернецтво на кшталт єзуїтських орденів і на цій основі організує антирадянські елементи для активної боротьби з Радянською владою».

Засуджений до розстрілу військовим трибуналом військ НКВС Ярославської області 22 листопада 1941 року. Розстріляний 6 січня 1942 року. Похований у безвісній спільній могилі.

Знайшли помилку