Священномученик Сергій Флоринський, Раквереський, пресвітер p1b40tl0p3bg41qojcs618e16583
Житія святих,  Грудень

Священномученик Сергій Флоринський, Раквереський, пресвітер

Місяця грудня на 17-й день

Протоієрей Сергій Флоринський народився у стародавньому місті Суздалі 4 березня 1873 року у сім’ї священика церкви святих безсрібників Косми та Даміана Феодора Флоринського. Після закінчення у 1893 році Володимирської семінарії він вступив на посаду вчителя до Яксаївського земського училища Суздальського повіту. За звичаєм того часу кілька років випускник семінарії Сергій Флоринський викладав у навчальному закладі, і лише у 1900 році розпорядженням протопресвітера військового та морського духовенства було визначено на вакансію священика у церкві 151 піхотного П’ятигорського полку. Отримавши призначення, він вінчається з Єлизаветою Іванівною Смоленською, дочкою полкового священика лейб-гвардії Уланського Її Величності полку – протоієрея Іоанна Смоленського. 5 березня 1900 року Сергій Федорович Флоринський був висвячений на священика за Божественною літургією в Ісаакіївському кафедральному соборі Санкт-Петербурга. Прямо з Петербурга новопоставлений ієрей вирушає на місце свого служіння, у Гродненську губернію, у містечко Береза-Картузька, де розквартували 151-й піхотний П’ятигорський полк.
З початком російсько-японської війни 1904-1905 рр. П’ятигорський полк виділив із себе 7-му роту, яка вирушила до Маньчжурії. Протягом війни полк посилав добровольців, солдатів та офіцерів на поповнення. Отець Сергій разом із воїнами свого полку майже рік провів у діючій армії. Його служіння на фронті було відзначено двома нагородами: орденом святої Анни ІІІ ступеня та пам’ятною бронзовою медаллю на Олександро-Георгіївській стрічці.
Коли почалася Перша Світова війна 1914 року, протоієрей Сергій разом зі своїм полком вирушає на передову. І тут його відзначають нагородами: орден святої Анни ІІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня та золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці. Протопресвітер армії та флоту Георгій Шавельський у своїх спогадах каже, що для отримання такого хреста був потрібний особливий подвиг. За свою діяльність отець Сергій здобув також любов та повагу оточуючих.
Після лютневої революції 1917 року становище військового духівництва у частинах стало дуже важким. Байдужість і блюзнірство оточуючих породжувало почуття непотрібності. Небезпека смерті загрожувала не стільки від куль і снарядів противника, скільки від своїх солдатів, схвильованих революційною пропагандою. І в полку, де служив отець Сергій, справи були не кращі. 22 червня 1917 року отця Сергія переводять священиком у 29 польовий запасний госпіталь, який у цей час розташовувався в Естляндії, у Везенберзі (Раквері) і займав будівлю міського готелю.
У госпіталі, як і на попередньому місці свого служіння, отець Сергій своїми рисами пастиря та людини незабаром підкорив серця всіх співробітників госпіталю. Коли через 6 місяців після його призначення, у січні 1918 року, пішов наказ народного комісаріату про звільнення всього духовенства з військового відомства, то госпітальний комітет рішуче заперечив цю постанову нової влади і виніс рішення про залишення отця Сергія на службі в госпіталі «за бажанням службовців».
Недовго довелося прослужити священикові у шпиталі. У лютому 1918 року Естляндія була зайнята німецькими військами із встановленням окупаційного режиму. 22 березня госпіталь було розформовано, і отець Сергій залишився у чужому боці без засобів для існування. Положення посилювалося ще й тим, що новий уряд, взявши під контроль усе православне духовенство Прибалтійського краю, не давав дозволу отцю Сергію на виїзд із країни на батьківщину, навіть тоді, коли нагляд зняли його. Коли ж влада у Везенберзі, як і на великій частині Естляндії, взяла Естляндська Трудова Комуна, то 19 грудня 1918 року протоієрей Сергій Флоринський був заарештований як представник старого реакційного режиму, серед багатьох інших жителів Везенберга з різних верств суспільства.
У справі отця Сергія не було довгого розгляду та суду, який би визначив його провину. Наприкінці свого єдиного та короткого допиту, протокол якого зайняв лише одну сторінку рукописного тексту, протоієрей Сергій Флоринський заявив: «Вважаю одне: вина моя в тому, що я священик, у чому й розписуюсь». 26 грудня комісія винесла ухвалу про розстріл. Розстріл був зідосконалий у лісі Палермо, де нині встановлено пам’ятний камінь усім розстріляним на той час.
Після відходу більшовиків усі розстріляні були перепоховані. Протоієрей Сергій Флоринський був похований на міському цвинтарі зі східного боку православної каплиці, довкола якої ховали священиків, які служили у храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Раквере.
У липні 2002 року визначенням Священного Синоду Руської Православної Церкви протоієрей Сергій Флоринський був зарахований до святих новомучеників і сповідників Руських. 2 липня 2003 року на місці поховання священномученика на міському цвинтарі міста Раквере було здійснено розкопки, в результаті яких було знайдено нетлінні мощі святого. Нині мощі священномученика Сергія Раквереського спочивають у раку, встановленій у храмі Різдва Пресвятої Богородиці.