Місяця вересня на 30-й день

Впритул до води широкого Півдня підходить село Шолга Вологодської губернії. Неподалік берега збудований великий стрункий храм в ім’я Пресвятої Трійці. Парафія — понад сто сіл, і в самій Шолзі благочиння, служать три священики, два диякони і три псаломщики.
Вже котилася Росією смута. Насамперед громадянської — духовна, і кому як не священикам було бачити падіння та спустошення моральне. Зовні життя для деяких матеріально упорядковувалося, але вже передчувався грізний кінець. Постукаєш по дереву на вигляд здоровому, а звук виявить – дупло.
Йшла Перша світова війна; одним тоді здавалося, що стоїть Росія непохитно, а інші вже тоді бачили, що справа добігає кінця. Ще задовго до революції настоятель храму отець Прокоп Попов, показуючи церковному піклувальнику царські гроші, сказав:
— Ось, Василь Васильович, прийде незабаром час, коли ці гроші, миколаївські, на стіни ліпитимуть, і нікому вони не будуть потрібні.
Для благочестивого піклувальника це прозвучало як заклик до революції. Розгнівавшись, він ледве втримався, щоб не почути різко священика. Минув час, впав царський цар, каламутною хвилею відніс уряд тимчасовий, і вся тисячолітня історія Росії почала кренитися і перекроюватися, всі райдужні фарби погасли, і майбутнє затьмарилося.
Відбулася революція, настав 1918 рік, більшовики організували каральні загони, які по всій країні винищували священнослужителів і авторитетом населення мирян. 13 жовтня, перед святом Покрови Божої Матері, карники з’явилися в Шолгу і заарештували отця Прокопія. Серед поля була викопана яма. Впевнені у своїй силі та безкарності, вони вирішили розстрілювати вдень, не перешкоджаючи народу бути присутніми.
Колись римські воїни-язичники, бачачи безчинні вбивства християнських мучеників, сповідували себе християнами. Нині на очах пастви вбивали пастиря і вона беззвучно віддавала його на розправу.
Новоявлені володарі показували, що межі жорстокостям не буде, і ця безжальна рішучість діяла населення паралізуюче. Це був час зухвалого, торжествуючого зла.
Отець Прокопій став перед могилою, помолився, попрощався з парафіянами, земно вклонився їм і сказав:
— Вибачте мені, грішного.
Парафіяни заплакали. Священик зняв рясу, подав її синам, які весь цей час стояли поряд, і залишився у підряснику. Потім обернувся на схід, знову помолився і сказав:
– Я готовий.
Пролунав постріл. Батько Прокопій упав. Другим пострілом його було вбито.
Спочатку священик був похований тут же, на полі, але сини стали просити дозволу перенести його тіло на цвинтар. Влада відмовляла, але родичі не припиняли клопоту, і нарешті їм дано дозвіл поховати священномученика на цвинтарі села Коскове.
Зарахований до святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Російської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.