Священномученик Платон Горних, пресвітер

Місяця липня на 27-й день

Священномученик Платон Горних народився 1860 року (можливо, 1859 року; дані наводять на підставі відомостей із “Довідкової книжки Єкатеринбурзької єпархії на 1915 рік”, у якій зазначено вік священномученика). Після закінчення Єкатеринбурзького духовного училища він вступив до Пермської духовної семінарії. Закінчивши її 1881 року за другим розрядом і одружившись, Платон Горгонієвич прийняв сан священика і був визначений на служіння в Симеонівську церкву села Медведівського Верхотурського повіту. У 1885 році отця Платона перевели до Миколаївського храму села Осінцевського Ірбітського повіту, а 1892-го – до Іоанно-Предтеченської церкви села Тімінського Єкатеринбурзького повіту. У квітні 1894 року батюшка переїхав із сім’єю в село Покровське Ірбітського повіту, у Покровській церкві якого він і здійснював священицьке служіння до своєї мученицької кончини.
Крім пастирських обов’язків, отець Платон ніс послух місіонера і законовчителя. За старанне служіння він до 1904 року був нагороджений скуфією, а до 1915-го – камилавкою. У жовтні 1908 року в Духовній Консисторії було ухвалено рішення: від імені Його Преосвященства клопотати перед Святішим Синодом про нагородження священика Платона Гірських за бездоганні 25-річні труди з народної освіти орденом Святої Анни III ступеня.
У отця Платона була велика і дружна сім’я, в якій діти шанували батьків, були слухняні і працьовиті. Своїм дітям батюшка намагався дати гарну освіту. Так, відомо, що його дочка Олександра 1908 року закінчила повний гімназійний курс Маріїнської жіночої гімназії в місті Ірбіті та з дозволу педагогічної ради гімназії вступила до восьмого педагогічного класу, вибравши для спеціального вивчення математику. Закінчивши педагогічний клас, Олександра отримала звання домашньої вчительки. За час навчання в гімназії дочка батька Платона “показала відмінну поведінку”.
З початком революції спокійне й розмірене життя родини закінчилося. У листопаді 1917 року отаман Оренбурзького козачого війська полковник А. І. Дутов вступив у боротьбу з більшовиками. Батько Платон благословив свого сина Олександра вступити у військо отамана Дутова.
В Ірбитському повіті радянська влада встановилася в лютому 1918 року. На місцях почали формуватися червоногвардійські загони для захисту Рад. Такий загін був створений у січні 1918 року в селі Єгоршинському А.О.Павловським, який працював слюсарем у депо на залізничній станції. Незабаром цей загін став виконувати каральні функції, чисельність його збільшилася.
У липні 1918 року Павловський отримав донесення від воєнкома села Покровського, нібито священик цього села, отець Платон, користуючись своїм авторитетом, підриває довіру селян до більшовиків.
Через деякий час той самий воєнком доніс Павловському, ніби отець Платон уже відкрито виступає проти радянської влади. На доказ було передано слова, нібито сказані священиком: “Ну як можна тепер прийти до Ради, що за влада зібралася: рвань із брудними руками. Сидиш за червоним столом, і поговорити не можна, та й говорити-то не вміють”. Ці слова сильно зачепили Павловського. Він узяв із собою кілька червоногвардійців, і вони до сходу сонця на дрезині виїхали до Покровського, щоб обшукати священика, заарештувати і “ліквідувати” його. “Я давав розпорядження: “До семафора!”. Це означало – розстріляти. Це були два слова, які припиняли життя контрреволюціонера і звільняли робітничий клас від зайвої капості, що заважає робітничому класу творити велику справу”, – писав Павловський. При цьому в нього навіть не виникло думки перевірити ще раз інформацію: чи справді отець Платон говорив такі слова, чи на нього наклепали недоброзичливці, адже зведення особистих рахунків чужими руками в той смутний час було звичайним явищем.

У липні 1918 року червоногвардійці увійшли в будинок священика, коли матінка готувала сніданок. Вона спочатку розгубилася, але, опанувавши себе, спокійно і ввічливо запросила непроханих гостей за стіл. Командир загону наказав своїм бійцям “гарненько закусити”, не соромитися того, що “брудні руки попові й попадьї не подобаються”. Коли сніданок був з’їдений, червоногвардійці оголосили отцю Платону, що приїхали з обшуком, бо припускають, що в нього зберігається офіцерське обмундирування і зброя. Під час обшуку справді було знайдено обмундирування, револьвер, шашку і гвинтівку. Ці речі, найімовірніше, належали синові отця Платона, який перебував у військах Дутова. Священика заарештували і хотіли після короткого допиту розстріляти. Але коли батюшку стали виводити, біля його будинку вже зібралося близько 500 селян. У той час нечасто траплялося, щоб парафіяни під час арешту свого священика намагалися його захистити. Мабуть, отець Платон зміг стати для них справжнім пастирем, заради якого вони були готові навіть наразити себе на небезпеку. Жінки з криком накинулися на червоногвардійців і спробували звільнити священика. Тоді Павловський вихопив шашку і пригрозив, що зарубає всякого, “хто посміє… віднімати попа”. Крім того, він узяв у руки бомбу і приготувався кинути її в натовп. Але люди не розходилися і просили не вбивати священика. Червоноармійці дали залп у повітря, швидко сіли з отцем Платоном на дрезину і поїхали в штаб на станцію Єгоршине.
“Злоба мене душила на попа… Я хотів спочатку покінчити з попом, спустившись під першу гору від Покровського, але передумав”, – писав Павловський. Він вирішив помучити священика, змусити його, майже 60-річного, везти дрезину: “Тут усі з брудними руками, а ти з чистими… вези сам себе, а коштом тебе поїдемо і ми”. Отець Платон спочатку відмовився – для нього така праця була непосильною. “Я тоді вийняв наган і дав терміну три хвилини, а сам був задоволений, що він відмовиться, бо не треба буде возитися з ним далі. Я направив револьвер на нього, скомандував: “Раз… два”, але піп, не чекаючи “три”, сказав: “Добре, буду крутити дрезину”. <…> Фігура попа була комічною. День був спекотний, піп високого зросту. Коли [він] нагинався, волосся розсипалося на обличчя, по волоссю – піт, пил… [схожий він був] на… дикуна з Африки”.
У штабі Павловський розраховував отримати дозвіл на розстріл отця Платона. Але на станції почалися заворушення серед робітників депо, багато з яких були з села Покровського, добре знали й любили отця Платона. Розбиратися в ситуації приїхав комісар Північно-Урало-Сибірського фронту Георгенбергер, який запропонував відпустити священика під розписку, а розстріляти потім, за зручнішої нагоди. Так і було зроблено – отця Платона відпустили.
В Ірбітському районі діяли й інші червоні загони, які також грабували населення, заарештовували, вбивали… Наприкінці липня отця Платона з іще одним священиком, отцем Флорентієм Троїцьким і його сином, гімназистом, заарештували латиші-червоноармійці, які, звинувативши їх у співчутті білим, повезли до штабу на станцію Єгоршине, щоб там розстріляти. Готуючись до смерті, священики сповідалися один в одного. За спогадами отця Флорентія, на душі стало легше, страх смерті відступив від них. Але не довезши до станції шести верст, латиші відпустили заарештованих.
Приблизно в цей час у селі Покровському червоні оголосили мобілізацію, проте селяни прийняли її дуже неохоче; ті, хто підлягав призову, стали ховатися в лісах. За доносом одного з селян у ніч на 27 липня/9 серпня 1918 року в село Покровське увірвався загін карателів. Отець Платон і отець Флорентій Троїцький були знову заарештовані. Зібравши народ, карателі вибирали кожного десятого, ставили біля стіни будинку і, погрожуючи розстрілом, вимагали показати, куди пішли мобілізовані селяни. Так тривало кілька годин, потім було винесено вирок: отця Платона і двох парафіян розстріляти на страх іншим, а решту відпустити.
Близько другої години дня вирок було виконано. За версту від храму, у невеликому лісочку отця Платона було вбито. Смерть була миттєвою: одна куля влучила в серце, інша – у праву легеню. Зустрів смерть отець Платон мужньо, зі складеними хрестом на грудях руками.
29 липня/11 серпня 1918 року священик Флорентій Троїцький поховав отця Платона з іншими убієнними на парафіяльному кладовищі без відспівування, а на сороковий день після розстрілу вночі таємно відспівав їх.
У липні 2002 року священномученик Платон Горних був прославлений у Соборі новомучеників і сповідників Російських від Єкатеринбурзької єпархії.