Священномученик Петро (Зимонич) Дабро-Боснійський, митрополит p1ashb4qs1g3bfca48lqm12eq3
Житія святих,  Вересень

Священномученик Петро (Зимонич) Дабро-Боснійський, митрополит

Місяця вересня на 4-й день

У миру Зимонич Іоанн, народився 24 червня 1866 року в Грахово (Герцеговина, тоді у складі Османської імперії) в сім’ї священика Богдана Зимонича.
Здобувши початкову освіту в рідному домі, він у 1883-1887 роках навчався в духовній семінарії в Рельєво, а 1887 року вступив на Православний богословський факультет у Чернівцях. У 1892 році він з успіхом захищає диплом, після чого проводить рік у Віденському університеті.

6 вересня 1895 року приймає чернечий постриг з ім’ям Петро в монастирі Житомислич, наступного дня висвячений на ієродиякона, а за день – на ієромонаха.

На посаді радника консисторії отця Петра застало обрання митрополитом Захолмсько-Герцеговинським. Звістку про його обрання зустріли в православній Герцеговині з особливою наснагою. 27 травня 1903 року в кафедральному соборі Мостара відбулася хіротонія нового владики.

Йому належало відновлювати занедбану єпархію і одночасно вести з австрійською владою боротьбу за сербську автономію у сфері освіти. Боротьба ця певною мірою закінчилася до 1905 року, після чого митрополит Петро зміг більше часу присвятити роботі церковних органів, будівництву храмів і організації сербських шкіл. Крім численних храмів, він побудував великий митрополичий двір у Мостарі, а в монастирі Житомислич відкрито чернече училище.

Але політичні зміни тих років погіршили становище Православної Церкви і сербського народу в Боснії і Герцеговині. Боснія, що мала до цього статус колонії, була анексована Австро-Угорщиною 1908 року, і австрійсько-сербське протистояння посилилося. Низка Балканських воєн загострила ситуацію на всьому півострові, і, нарешті, спалахнула Перша світова війна. Її початок ознаменувався терором щодо православного духовенства. Кілька священиків ввіреної владиці Петру єпархії були вбиті або закінчили дні в концентраційних таборах. Сам він залишався на своїй кафедрі і робив усе, щоб полегшити становище пастви. Патріот, безстрашний захисник народних і церковних інтересів, він неодноразово виявляв готовність іти до кінця. Ще напередодні оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії митрополит Петро під час бесіди в кафедральному соборі зажадав від австрійського генерала припинити вигнання сербів, обіцяючи в іншому разі звернутися до імператора або закликати сербський народ до повстання. Під час голоду, що вибухнув під час війни, владика збирав дітей і відправляв їх у більш благополучні райони.

Після смерті митрополита Дабро-Боснійського Євгена (Летиці) новим митрополитом на митрополичу Дабро-Боснійську кафедру в Сараєво було обрано владику Петра, продовжуючи при цьому здійснювати адміністративне управління Захолмсько-Герцеговинською єпархією. Він був затверджений на новій посаді 7 листопада 1920 року указом югославського короля Олександра Карагеоргієвича.

Його діяльність, як і раніше, була спрямована на євангельське благовістя, проповідь миру і добросусідства в багатонаціональній Боснії. Збереглися свідчення про те, що багато боснійських мусульман і римо-католиків добре знали і поважали владику. Коли він вирушав на прогулянку через мусульманський квартал Сараєво, місцеві торговці та ремісники виходили, щоб із повагою привітати його. Кожне Різдво митрополит особисто відвідував і вітав місцевого католицького архієпископа.

За час його управління митрополією було побудовано і освячено безліч нових храмів.
Перед Другою світовою війною в Новому Сараєво за проектом архітектора Олександра Декоро було споруджено чудовий храм Преображення Господнього.У планах у митрополита було будівництво семінарії в Сараєво. У Дабро-Боснійській митрополії плідно діяло “Братство святого Сави”, яке займалося розповсюдженням книжок і журналів релігійно-морального змісту та організацією лекцій. Під керівництвом Церкви здійснювалися благодійні акції, діяли дитячий будинок і їдальня для сиріт. Особливу увагу владика приділяв викладанню Закону Божого, уроки якого сам нерідко відвідував. Владика Петро встановив у відносинах із духовенством і народом дивовижну гармонію, ним було висвячено близько 40 священиків.За свої труди владика отримав кілька державних нагород. Коли після смерті патріарха Варнави (Росича) 1938 року відбувалися вибори нового предстоятеля Сербської Церкви, ім’я владики Петра було серед найімовірніших кандидатів на патріарший престол. Коли питання про обрання нового патріарха ще не було остаточно вирішене, митрополит Петро, за спогадами Патріарха Гавриїла (Дожича), сам особисто прийшов до нього і на колінах просив прийняти на себе цей нелегкий хрест. 6 квітня 1941 року відбувся напад Німеччини та її союзників на Югославію.Цього ж дня Сараєво, поряд із Белградом та іншими містами, зазнало сильного бомбардування німецькою авіацією.Через сильні бомбардування владика за наполяганням своїх наближених на деякий час покинув Сараєво, але вже 21 квітня знову повернувся. У Сараєво вже орудували загони хорватських усташів, всюди відбувалися арешти і погроми. Він уже знав про трагічну загибель свого побратима – єпископа Банялукського священномученика Платона (Йовановича), але відмовився покинути паству, кажучи: “Там, де я ділив із народом добро, я ділю з ним зло, і тому маю розділити з народом долю і залишитися на своєму місці”.

27 квітня 1941 року офіцери гестапо провели обшук у будівлі митрополії. Під час обшуку один із німецьких офіцерів запитав у владики: “Чи ви той самий митрополит, який хотів війни з німцями?” При цьому він додав, що владику слід було б убити. На образливі звинувачення щодо сербських архієреїв митрополит сміливо відповів: “Пане, ви жорстоко помиляєтеся, ми не винні у війні, ми ні на кого не нападали, але ми не даємо себе винищити: ми не крапля води, яку легко проковтнути, а народ, який має право на життя…” Владика вказав гестапівцю, що саме німці винні в тому, що хорватські усташі безкарно чинять всюди насильство.

Одним із перших офіційних розпоряджень влади “незалежної” Хорватії стала заборона на вживання кирилиці. На початку травня 1941 року усташський комісар Боснії, католицький священик Божидар Брале зателефонував митрополиту Петру і вимагав дати розпорядження православному духовенству і церковним громадам не використовувати кирилицю. Написи на офіційних документах і печатках мали бути терміново замінені на латиницю. При цьому Брале заявив, що в разі невиконання наказу відповідальність ляже безпосередньо на владику. Відповідь митрополита Петра була короткою: “Кирилиця не може зникнути за 24 години, а крім того, війна ще не закінчена”.

Тверда позиція православного архіпастиря проявилася і у відмові здійснювати подячний молебень на честь глави усташської держави Анте Павеліча. Віддаючи собі звіт у тому, що відбувається, владика очікував арешту будь-якої миті, але на поради про від’їзд відмовляв.

12 травня 1941 року поліцейські агенти повели владику Петра з митрополії у своє управління. За три дні владику привели в митрополію, де було проведено опис грошових коштів і вилучено панагії, нагороди та цінні папери. 17 травня митрополита Петра доставили в Загреб і помістили в поліцейську в’язницю. За свідченням одного з його співкамерників, незважаючи на сильну втому і похилий вік, владика тримався мужньо і своєю поведінкою впливав на настрій інших заарештованих. Із Загреба владику перевели в табір Керестенац, де його поголили, забрали мантію і піддали жорстоким знущанням. Пізніше митрополита Петра відправили в концентраційний табір Госпіч, де на нього знову чекали тортури і знущання. За свідченням очевидців, його водили під дощем табірним подвір’ям, били прикладами і, знущаючись, змушували виголошувати проповіді перед ув’язненими.

Подальша доля митрополита достеменно невідома. Протягом 1941-1942 років Священний Синод Сербської Православної Церкви неодноразово намагався з’ясувати долю архієрея і домогтися його звільнення, але це не дало жодних результатів.

1998 року Архієрейський Собор Сербської Православної Церкви прославив митрополита Петра в лику священномучеників.Зараз на його честь побудовано вже кілька храмів.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь священномученику Петру (Зимоничу) Дабро-Боснийскому, глас 8

Ча́ше Христо́вой соприча́стниче и апо́столом сонасле́дниче, священному́чениче Пе́тре, митрополи́те Дабробосанский и архипа́стырю Герцеговацкий, му́ченически еси́ пострадаше в Ясеновац лагере, живо́т ве́чный насле́дуеши с па́ствою твое́ю, что́ ра́ди ве́ры правосла́вной за Христа́ пострада́. И ны́не моли́ Христа́ Бо́га и Спа́са на́шего, святи́телю и новому́чениче, да спасе́т ро́д на́ш правосла́вный.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку