Священномученик Петро Григор’єв, пресвітер

Місяця вересня на 10-й день

Петро Федорович Григор’єв народився в травні 1895 року в місті Обояні в сім’ї особистого дворянина, спадкового громадянина Обояні, який служив наглядачем Курсько-Орловського лісництва. У 1916 році він закінчив Курську духовну семінарію. Лютнева революція 1917 року застала його в Петрограді, де Петро Федорович навчався в духовній Академії. Революційні події змусили перервати навчання і повернутися в Обоянь до матері. У 1919 році він почав служити псаломщиком у Смоленській церкві, цього ж року його висвятили в сан ієрея. Проживав у цей час отець Петро в місті Обояні по вул. Луначарського, 59. Відомо, що отець Петро був одружений. Дружина – Зінаїда Іванівна (1893 р.н.), у них була дочка Ольга (1928 р.н.).
У 1930 р. батюшка був позбавлений виборчих прав. У лютому цього ж року був заарештований і постановою Курського обласного відділення ОДПУ засуджений за систематичну антирадянську й антиколгоспну агітацію. Але через недостатність матеріалів для обвинувачення отець Петро в червні 1930 р. був звільнений з Курського будинку ув’язнення (Домлагу). Після повернення в м. Обоянь отець Петро проживав по вул. 1 Травня, 28 і Володарського, 21 і продовжував служити в Смоленському храмі. Але 17-18 жовтня 1931 р. був знову заарештований на своїй квартирі. Під час арешту було вилучено 158 церковних книг. 16 квітня 1932 р. отець Петро засуджений трійкою ОДПУ по Центрально-Чорноземній області як керівник церковно-монархічної контрреволюційної організації. Вирок 10 років концтаборів. У цій справі учасників контрреволюційної організації в Центрально-Чорноземній області проходило 36 осіб. Отця Петра обвинувачували також у широких зв’язках із контрреволюційним духовенством і чернецтвом, а також у зборі коштів для ув’язненого Курського архієпископа Даміана. З обвинувального висновку: “Керівник контрреволюційної організації…, мав через своїх зв’язківців нелегальні зв’язки з окремими осередками контрреволюційної організації, розташованої як в Обояні, так і в Обоянському районі. Влаштовував нелегальні збори, брав участь у нелегальних засіданнях керівників організації в Курську, на яких посилав окремих членів організації до сіл з метою збору пожертви. Зібрані гроші періодично надсилав керівнику організації архієпископу Курському Даміану. Від архієпископа Даміана через зв’язківців ктитора цвинтарної церкви Кофанова і священика Артамонова Григор’єв отримував директиви та інструктаж для подальшої контрреволюційної роботи”. Під час утримання під вартою отець Петро перебував у суворій ізоляції. Винним себе не визнав.
У 1932 році особливою нарадою при колегії ОДПУ СРСР батюшці разом із 35 обвинуваченими за попередньою справою висунули ще одне обвинувачення у груповій справі як активному учаснику контрреволюційної організації “Ревнителів Церкви”. У травні цього ж року отець Петро прибув до місця ув’язнення – Біломоро-Балтійський канал, роз’їзд “Сословець”, Мурманської залізниці.
У Белбалтлазі батюшка пробув до січня 1937 року. З матеріалів справи: “Тримати в суворій ізоляції, вербуванню не підлягає. Незважаючи на заборони, у таборі батюшка спілкувався з іншими засланцями священиками і мирянами, наставляв, знаходив можливість причащати і здійснювати водосвяття, служив Великдень”. У липні 1933 р. термін йому було скорочено на 1 р. 8 міс., тобто до 24 листопада 1939 р. Але в серпні 1933 р. на о.Петра було заведено нову слідчу справу. У 1935-1936 рр. за священиками в таборі почали вести особливе спостереження. Для цього їх виділили в групу “Православне духовенство” і відселили від інших ув’язнених. Розташовувалася ця група недалеко від станції Кома Мурманської залізниці. Отець Петро перебував поза обслуговуванням цієї дороги, а жив за 30 км. від станції одинаком і на “відрядженні” бував тільки за отриманням продовольства.
У січні 1937 р. батюшку перевели у Волголаг Ярославської області. У таборі працював креслярем при начальнику робіт 7-ї будівельної дільниці. З характеристики на ув’язненого Григор’єва П.Ф.: …Проявив себе тільки з негативного боку, як ледар-дезорганізатор, у побуті поводиться погано, лагрежиму не дотримується, у культмасовій роботі участі не бере, на виробництві не дисциплінований…”.

У вересні 1937 р. трійкою при УНКВС СРСР у Ярославській області отець Петро у груповій справі священика Гліба Апухтіна, Петра Григор’єва та ін. був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу. З обвинувачення: “…у Волголазі серед ув’язнених проводив систематичну контрреволюційну агітацію та організацію колективного читання молитов, виконання релігійних обрядів. Під час перебування у Волголазі був керівником контрреволюційної церковно-монархічної організації, систематично проводив серед ув’язнених контрреволюційну агітацію, поширював листівки. У групі з іншими ув’язненими, зокрема зі священиками Істоміним, Ільїним тощо, нелегально організовував колективне читання молитов, для цієї мети дотримувався релігійних обрядів, як-от: причастя, сповідування тощо”. На допитах отець Петро тримався напрочуд твердо, не згадуючи нікого зі знайомих осіб. З приводу обвинувачення в контрреволюційній діяльності він сказав: “Я християнин, вірю в Бога і проповідую сповідання християнського спрямування”. Категорично відкинув усі приписувані йому звинувачення.
23 вересня 1937 р. у Волголазі Углицького району, Ярославської області, при ІЗО 3-го відділення отець Петро був розстріляний.
8 серпня 1989 р. Петро Федорович Григор’єв був реабілітований прокуратурою Ярославської області.
Архієрейським Собором Руської Православної Церкви, що відбувся 13-16 серпня 2000 р., за поданням Ярославської єпархії, священномученика священика Петра Григор’єва канонізовано і зараховано до лику святих новомучеників та сповідників Руських. Дати пам’яті встановлено – Собор новомучеників і сповідників Руських- перша неділя, найближча до 7 лютого, і 23 вересня – день мученицької кончини священномученика Петра.