...
Житія святих,  Червень

Священномученик Петро Черевковський, Сольвичегодський, пресвітер

Місяця червня на 9-й день

У 1613 р. Руська Північ переживала важкі часи: на Онезі, Північній Двіні, Вичегді орудували зграї грабіжників-ляхів, “литовських злодійських людей”. Одна з таких банд під керівництвом отамана Яцького рухалася від Холмогор угору по Північній Двіні в напрямку на Великий Устюг. На шляху Яцького лежало Черевкове. Коли банда увірвалася в село, ієрей Петро служив у місцевій Микільській церкві літургію. Святотатці схопили священика, який намагався їх напоумити й зупинити, прив’язали до кінського хвоста і тягнули його вулицями села доти, доки ієрей не розлучився з життям.

Минуло понад сорок років, ім’я Петра і місце його поховання були практично забуті. У 1656 р. на цвинтарі Черевківської церкви із землі з’явилася труна, а багатьом парафіянам стала з’являтися людина у священицькому вбранні, яка наказувала їм сказати місцевим священикам, щоб ті звершували панахиди над труною, яка з’явилася із землі. Стали відбуватися і чудесні зцілення деяких селян, які приходили до труни і здійснювали над нею молитви. Церковний причт спочатку скептично поставився до повідомлень парафіян, поки 23 червня 1657 р. від удару блискавки не загорілася місцева церква. Одна зі стін церкви, що горіла, обрушилася на труну, покривши її палаючими головнями. Яке ж було здивування свідків пожежі, коли вони побачили, що невідома труна вціліла в нещадному вогні. Ще більше збентежило уми причту і парафіян повідомлення церковного сторожа, який повідав, що вночі 24 червня його привернуло сяйво, що виходило від труни. Коли сторож наближався до труни, сяйво зникало. Варто було йому відійти – сяйво поновлювалося знову.

Ланцюг чудесних явищ і подій змусив навіть найзатятіших скептиків повірити, що труна належить мученикові Петру, який не тільки смертю, а й усім своїм життям являв приклад праведника. Незабаром над труною було споруджено каплицю, а всі випадки чудесних зцілень стали ретельно записуватися. У книзі священика Іоанна Верюжського “Історичні оповіді про життя святих, які трудилися у Вологодській єпархії” йдеться про те, що з моменту пожежі 1657 р. і аж до 1718 р. було зафіксовано 48 чудових зцілень від труни Петра Черевківського, десять із них наведені в книзі.

Ще до 20-х років XVII століття мученик Петро шанувався як святий, йому були написані тропар і кондак. Разом із панахидами співали й молебні. Але церковна реформа, що розпочалася 1721 року з ініціативи Петра I і відкинула на довгі десятиліття прославляння багатьох угодників Божих, не дозволила довести справу до кінця, а також прославити о. Петра, в рамках кампанії по боротьбі з панахидами і молебнями. Петра, в рамках кампанії по боротьбі з забобонами труну з мощами мученика було знову віддано землі. Щонеділі над його гробницею служили панахиди, а потік людей, які прагнули вклонитися ієрею Петру, дедалі більше збільшувався. Щорічно в день його страдницької кончини між утреней і літургією читали оповідь про його чудеса, поки в 1854 р. рукопис не вилучило єпархіальне начальство.

На початку XIX століття ім’я ієрея Петра було занесено до повного списку Вологодських святих, яким в архієрейському домі Вологодського владики Інокентія (Борисова) було присвячено окремий храм і складено спеціальну службу з молитвою. Але оскільки ім’я св. Петра було внесено в синодик без жодного зв’язку з Черевково, пам’ять про цю подію через якийсь час згладилася. Ба більше, 1854 року єпархіальне начальство ополчилося на пам’ять про мученика. З Черевково була затребувана завірена копія рукопису про посмертні чудеса ієрея Петра. У ньому не все виявилося гаразд, деякі чудеса були знеособлені, інші занадто схожі одне на інше, що дало змогу недоброзичливцям засумніватися в народному праві на шанування мученика.

У 1859 р. сталося нове непорозуміння. Над труною батюшки стояв пам’ятник, що повторює форми домовини. Кілька шанувальників отця Петра помилково вирішили, що труна знову піднялася із землі, і стали поширювати ці чутки. Люди валом повалили до церкви. За донесенням благочинного і станового пристава почалася справа по духовному відомству. Спеціальною єпархіальною комісією гробниця ієрея Петра була ретельно обстежена і розкрита. Докладний опис розтину разом із новими відомостями про ієрея Петра надіслали єпископу Вологодському й Устюзькому Христофору, який усі свої рішення у Черевківській справі погоджував зі Священним Синодом. До найвищої вказівки відправлення панахид над труною було призупинено, над каплицею встановили нагляд парафіяльного духовенства, яке повинно було перешкоджати поширенню чуток про “новоявлену труну”.

Тільки після наполегливих прохань парафіян у 1860 р. було отримано дозвіл на звершення на прохання охочих панахид за упокій душі ієрея Петра.

За радянських часів каплицю було зачинено, у ній розміщувалися різні установи, зокрема й шкільний краєзнавчий музей.

У 1989-1990 роках каплицю частково відреставрували і передали місцевій православній громаді. У червні 1991 року Черевківську каплицю освятили о. Інокентієм (Просвіріним), який прибув із Троїце-Сергієвої Лаври в Архангельську єпархію. З цього часу там стали знову звершуватися регулярні богослужіння, а починаючи з 2000 року відновилося святкування дня пам’яті святого праведного ієрея Петра Черевківського, яке збирає вірян з усієї округи.

22 липня 2007 року священномученик Петро був прославлений в Архангельській і Холмогорській єпархії як місцевошанований святий.

У 2007 р. до каплиці було прибудовано вівтар, і вона перетворена на церкву. Нині це єдине місце в селі для богослужінь.

Знайшли помилку