Священномученик Петро Бєляєв, пресвітер p1ecfcuotshej1j1hq7119isnf3
Житія святих,  Червень

Священномученик Петро Бєляєв, пресвітер

Місяця червня на 4-й день

Священномученик Петро – Петро Васильович Бєляєв – народився 1874 року. Закінчивши Володимирську Духовну семінарію, його 1895 року призначили псаломщиком до храму Успіння Пресвятої Богородиці в селі Карачарове Володимирського повіту, а 1897-го Серед парафіян він незабаром став відомий як трудівник, який з терпінням і любов’ю несе пастирський хрест.
У вересні 1905 року отець Петро був призначений завідувачем Каслинського башкирського притулку. Притулок для дітей башкир був відкритий 1891 року, але 1901 року через брак учнів закрито. У 1904 році з ініціативи єпископа Єкатеринбурзького та Ірбітського притулок було знову відкрито. Єпархіальне керівництво поставило перед учителями завдання навчити дітей башкир-мусульман російської грамоти, щоб долучити їх до російської культури і російської громадянськості і розташувати тим самим до прийняття православ’я. Але це завдання вже тоді було важко здійсненне: до цього часу російська культура сама була значною мірою нівельована, маючи невоцерковлених діячів і відчуваючи на собі найсильніший іноземний вплив, а російська державність давно перебувала під німецьким впливом; і, отже, залучення інородців до “російської культури” виводило їх не на вузький шлях до православ’я, а на широку дорогу європейського безбожництва. Однак деяких успіхів отцю Петру та його єдиному помічнику вчителю-місіонерові все ж вдалося досягти. Одночасно отець Петро викладав Закон Божий у Каслинській церковно-парафіяльній жіночій школі. У 1905 році за ревне ставлення до церковно-шкільної справи й акуратне та плідне виконання своїх обов’язків він був відзначений у єпархіальному звіті. У 1915 році отець Петро був членом Місіонерського комітету по Каслинському заводу.
У Велику Середу 18 квітня (1 травня) 1918 року більшовики влаштували в Каслинському заводі атеїстичний мітинг. Безліч ораторів у своїх промовах люто нападали на Православну Церкву та її священнослужителів і з лайкою паплюжили їх. У відповідь не піднялося жодного голосу на захист Матері Церкви. Безмовний натовп у якомусь паралічі волі слухав паплюження і блюзнірство, навряд чи навіть усвідомлюючи, що тим самим він сам бере участь у них, приєднуючись до розпинателів Христових.
Через кілька днів після мітингу, на другий день Великодня, 23 квітня (6 травня), відбувся хресний хід з усіх каслинських церков до каплиці святого великомученика Георгія Побідоносця. За описами церковної преси, історія його походження була така: “Кілька років тому… завод відвідало страшне лихо, у… день святого великомученика Георгія завод згорів наполовину. Жителі це лихо приписали гніву Божому за те, що вони цього дня працювали, і надалі встановили цей день святкувати; на пам’ять події побудували кам’яну каплицю на честь великомученика Георгія, до якої щорічно відбувається хресний хід. У перші роки хресний хід відбувався з усіх церков, але з плином часу цей благочестивий звичай залишили, і хресний хід відбувався тільки з головного заводського храму Успіння Божої Матері”. 23 квітня (6 травня) народ пішов до церков і йшов “суцільною хвилею. Храми, незважаючи на свою велику місткість, ледве вміщали тих, хто молився. Після закінчення літургії хресний хід із прибулими хресними ходами з інших церков рушив до каплиці… Ліс хоругв, блискучих на сонці, духовенство у світлих облаченнях і багатотисячна, молитовно налаштована маса народу… Дивлячись на багатотисячну масу, ставало радісно на душі: народ не забув Бога і Церкву і святкував… свято свят. Незважаючи на холодну погоду, хресний хід зібрав не менше п’яти тисяч народу”.
Але ця прихильність вірі і Церкві, на жаль, виявилася лише зовнішньою, – над цими людьми збулося слово Христове, Який сказав про таких: “коли настає скорбота або гоніння за слово, то негайно спокушаються” (Мф. 13:22). І, коли знову запалилася злість бісівська і запекли гоніння, ніхто з тих п’яти тисяч не заступився за свого пастиря, який прослужив чимало років на Каслинському заводі.

3 червня 1918 року отець Петро відслужив літургію і, здійснивши в храмі відспівування спочилого парафіянина, проводив похоронну процесію до кладовища. У цей час із різних місць стали лунати звуки перестрілки між червоногвардійцями і загоном місцевого народного ополчення. Незабаром після повернення з цвинтаря священика було заарештовано. Прощаючись із рідними і вже здогадуючись про уготовану йому Богом мученицьку кончину, він був абсолютно спокійний. Господь зміцнював його Своєю благодаттю; віддаючи останні розпорядження, він попросив рідних передати всім, кому він свідомо чи мимоволі завдав засмучення, щоб пробачили його. Отець Петро був розстріляний майже одразу ж після арешту, в ніч на 4 червня у штабі червоногвардійців у Каслинському заводі.
Від дружини священника, яка прийшла вранці дізнатися про долю чоловіка, більшовицька влада приховала, що її чоловік розстріляний, заявивши, що його відвезли в Єкатеринбург. Тіло закатованого пастиря було знайдено через кілька днів після звільнення Каслів від більшовиків.
7 липня в Каслінському заводі відбулося відспівування і поховання вбитих більшовиками. Разом з отцем Петром відспівували протоієрея Олександра Миропольського та ієрея Петра Смородинцева і двадцять сім убієнних мирян. Напередодні ввечері в Успенському храмі, де служив отець Петро, було звершено заупокійну всеношну, а на ранок – літургію.
Сучасник так описував ці події: “Народу зібралося багато, кожен хотів попрощатися з покійними. Духовенство вбралося в білі шати, народ підняв ікони і хоругви і зі співом “Волною морскою…” рушили до гробів. Ясний сонячний день сприяв процесії, хоругви яскраво блищали на сонці, з церков линув червоний дзвін… На кожному провулку процесія зустрічала і приймала нових прочан, які здалеку вже молилися, побачивши ліс хоругв, що відбивають промені сонця і розбризкують блиск у різні боки… А хор співає: “Согрешихом, беззаконновахом, неправдовахом пред Тобою…” І ці слова були ніби зітханням не поодиноких особистостей, а всієї маси народу, яка сягнула до десяти тисяч… Біля церкви процесію зустріла велика юрба народу. Труни мирян поставили в огорожі на приготовані помости, а труни священиків внесли до церкви і поставили поруч із труною отця Петра Бєляєва… Церква була переповнена народом, і тривале відспівування було здійснено під невгамовні ридання тих, хто молився… Ось Царські врата відчинилися і священноцерковнослужителі вийшли до трун, хор заспівав: “Помічник і покровитель…” і процесія рушила навколо храму під дзенькіт усіх церков, і за кілька хвилин над могилою загиблих мучеників-ієреїв височів могильний пагорб поблизу правої стіни головного вівтаря…”

Знайшли помилку