Священномученик Петро Бєляєв пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 4-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у першу неділю після 27 вересня або в неділю перед 27 вересня, якщо цей день припадає на середу, — Собор святих Челябинської митрополії (перехідне)

Священномученик Петро — Петро Васильович Бєляєв — народився 1874 року. Закінчивши Володимирську духовну семінарію, він в 1895 році був призначений псаломщиком до храму Успіння Пресвятої Богородиці в селі Карачарово Володимирського повіту, а в 1897-му був висвячений на священника.

У 1904 році отець Петро служив у Казанському храмі Казанської жіночої громади в Каслінському заводі (земельній одиниці) Єкатеринбурзького повіту Пермської губернії, наступного року був переміщений до Успенської церкви в тому самому заводі.  Серед парафіян він невдовзі став відомий як трудівник, який з терпінням і любов’ю несе пастирський хрест.

У вересні 1905 року отець Петро був призначений завідувачем Каслінського башкирського притулку. Притулок для дітей башкирів був відкритий 1891 року, але 1901 року через брак учнів його було закрито. У 1904 році ж з ініціативи єпископа Єкатеринбурзького і Ірбітського Володимира (Соколовського-Автономова) притулок було знову відкрито. Водночас отець Петро викладав Закон Божий у Каслінській церковно-парафіяльній жіночій школі. У 1905 році за ревне ставлення до церковно-шкільної справи й ретельне та плідне виконання своїх обов’язків він був відзначений у єпархіальному звіті. У 1915 році отець Петро був членом Місіонерського комітету у Каслінському заводі.

У Велику Середу 18 квітня (1 травня) 1918 року більшовики влаштували в Каслінському заводі атеїстичний мітинг. Безліч ораторів у своїх промовах люто нападали на Православну Церкву та її священнослужителів і з лайкою паплюжили їх. У відповідь не піднялося жодного голосу на захист Матері Церкви. Безмовний натовп у якомусь паралічі волі слухав паплюження і блюзнірство, навряд чи навіть усвідомлюючи, що тим самим він сам бере участь у них, приєднуючись до розпинателів Христових.
Через кілька днів після мітингу, на другий день Великодня, 23 квітня (6 травня), відбувся хресний хід зі всіх каслинських церков до каплиці святого великомученика Георгія Побідоносця. За описами церковної преси, історія його походження була така: «Кілька років тому… завод відвідало страшне лихо, у… день святого великомученика Георгія завод згорів наполовину. Жителі це лихо приписали гніву Божому за те, що вони цього дня працювали, і надалі встановили цей день святкувати; на згадку ж про подію побудували кам’яну каплицю на честь великомученика Георгія, до якої щорічно відбувається хресний хід. У перші роки хресний хід відбувався зі всіх церков, але з плином часу цей благочестивий звичай залишили і хресний хід відбувався тільки з головного заводського храму Успіння Божої Матері».

23 квітня (6 травня) народ пішов до церков і йшов «суцільною хвилею. Храми, незважаючи на свою велику місткість, ледве вміщали тих, хто молився. Після закінчення Літургії хресний хід з прибулими хресними ходами із інших церков рушив до каплиці… Ліс хоругв, що блищали на сонці, духовенство у світлих облаченнях і багатотисячна, молитовно налаштована маса народу… Дивлячись на багатотисячну масу, ставало радісно на душі: народ не забув Бога і Церкву й святкував… свято свят. Незважаючи на холодну погоду, хресний хід зібрав не менше п’яти тисяч народу».

Але ця прихильність до віри і Церкви, на жаль, виявилася лише зовнішньою, – над цими людьми збулося слово Христа, Який сказав про таких: «коли ж прийде скорбота або гоніння за слово, відразу спокушається» (Мф. 13:22). І, коли знову запалилася злість бісівська і запекли гоніння, ніхто із тих п’яти тисяч не заступився за свого пастиря, який прослужив чимало років у Каслінському заводі.

3 червня 1918 року отець Петро відслужив Літургію і, звершивши в храмі відспівування спочилого парафіянина, проводив похоронну процесію до кладовища. У цей час із різних місць стали лунати звуки перестрілки між червоногвардійцями і загоном місцевого народного ополчення. Незабаром після повернення з кладовища священник був заарештований. Прощаючись з рідними і вже здогадуючись про уготовану йому Богом мученицьку кончину, він був цілком спокійний. Господь укріплював його Своєю благодаттю; віддаючи останні розпорядження, він попросив рідних передати всім, кого він свідомо чи мимоволі засмутив, щоб пробачили його. Отець Петро був розстріляний майже одразу ж після арешту, в ніч на 4 червня у штабі червоногвардійців у Каслінському заводі.

Від дружини священника, яка прийшла вранці дізнатися про долю чоловіка, більшовицька влада приховала, що її чоловік розстріляний, заявивши, що його відвезли до Єкатеринбурга. Тіло закатованого пастиря було знайдено через кілька днів після звільнення Каслів від більшовиків.

7 липня в Каслінському заводі відбулося відспівування і поховання вбитих більшовиками. Разом з отцем Петром відспівували протоієрея Олександра Миропольського та ієрея Петра Смородинцева і двадцять сім убієнних мирян. Напередодні ввечері в Успенському храмі, де служив отець Петро, було відслужено заупокійну всенічну, а на ранок було звершено Літургію.

Сучасник так описував ці події: «Народу зібралося багато, кожен хотів попрощатися з покійними. Духовенство одягнулося в білі облачення, народ підняв ікони і хоругви й зі співом “Волною морскою…” рушили до гробів. Ясний сонячний день сприяв процесії, хоругви яскраво блищали на сонці, із церков линув червоний дзвін… На кожному провулку процесія зустрічала і приймала нових прочан, які здалеку вже молилися, побачивши ліс хоругв, що відбивають промені сонця і розбризкують блиск у різні боки… А хор співає: “Согрешихом, беззаконновахом, неправдовахом пред Тобою…” І ці слова були ніби зітханням не поодиноких особистостей, а всієї маси народу, яка сягнула десяти тисяч… Біля церкви процесію зустріла велика юрба народу. Гроби мирян були поставлені в огорожі на приготовані помости, а гроби священників були внесені до церкви і поставлені поруч з гробом отця Петра Бєляєва… Церква була переповнена народом, і тривале відспівування було звершене під невгамовні ридання тих, хто молився… Ось Царські врата відчинилися і священноцерковнослужителі вийшли до гробів, хор заспівав: “Помощник и покровитель…”, і процесія рушила навколо храму під дзвін усіх церков, і за кілька хвилин над могилою загиблих мучеників-ієреїв височів могильний пагорб поблизу правої стіни головного вівтаря…»