...
Житія святих,  Вересень

Священномученик Петр Соловйов

Місяця вересня на 30-й день

Священномученик Петро народився 1871 року в селі Підлісна слобода Луховицького повіту Рязанської губернії в родині псаломника Введенської церкви Тимофія Соловйова, який мав п’ятеро дітей; двоє його синів стали священиками. Петро Тимофійович закінчив Рязанську духовну семінарію і одружився з Олександрою, дочкою священика. Згодом у Петра Тимофійовича та Олександри Степанівни народилося п’ятеро дітей.
У липні 1896 року Петро Тимофійович був висвячений на сан священика до храму, де служив його тесть, священик Стефан Кедров. На той час село Карташово перестало існувати, оскільки злилося з селом Астанкіне, де знаходилася як сама церква, так і церковноприходська школа та будинки церковнослужителів, і тому все це місце називалося Попівка. Прихожанами Казанського храму були жителі сіл Астанкіно, Астапово, Новосілки, Висілки та Нове село. У цьому храмі отець Петро прослужив настоятелем все своє життя. Тут він був зведений у сан протоієрея і призначений благочинним округом.
Сім’я отця Петра була дружна, священик виховав дітей у любові до храму та сільської праці, отже всі селянські роботи діти проводили разом із отцем. Самі орали, косили сіно для худоби – доти, доки влада не відібрала господарство та частину будинку. Серед мешканців села отець Петро мав любов і авторитет.
У другій половині 1937 року посилилися гоніння на Руську Православну Церкву. 2 вересня 1937 року на підставі бесіди з головою колгоспу в селі Астанкіне співробітники НКВС склали протокол такого змісту. 1936 року голова колгоспу нібито прийшов у будинок до священика, щоб просити його підписатися на державну позику. Священик відмовився підписуватися і сказав, що він радянській владі не допомагатиме, оскільки вона переслідує священнослужителів і відібрала у них усі цивільні права. «Ви прийшли просити мене підписатися на позику, а де ж я гроші візьму, коли нас радянська влада пограбувала і досі це триває? Нам не дають можливості заробляти своєю  працею, забороняючи ходити з молебнями на приході». «У січні 1937 року я йшов повз будинок попа, – показав голова, – і, зустрівшись з ним, сказав: “Час би відмовитися від богослужіння”. Але він на це заявив: “Цього ніколи не буде. Я ж пастир Божий; наші діди і прадіди так жили, і ми так доживатимемо. А що зараз час такий важкий і невиразний, він, повір мені, зміниться”».
Того ж дня був допитаний голова сільради, який заявив, ніби священик казав йому: «Радянська влада звикла нас грабувати і досі не перестає це робити. Законно чи незаконно, а вам все подавай. Нам ви забороняєте ходити з молебнями, а ми тільки на це і живемо, тим часом, згідно з новою конституцією, ми маємо право це робити. Ви від народу приховуєте, що у новій конституції написано щодо релігії». «У травні 1937 року священик закликав населення не зважати на роботи в колгоспі і ходити до церкви, – показав голова, – він казав: “Вас ніхто не може змусити працювати в колгоспі у свята, і ніхто не може утискувати вас за ваші релігійні переконання. Відповідно до зробленого перепису, держава врахувала, що віруючих поки є більшість, і нам потрібно проводити те, що надала нам радянська влада в новій конституції, – свободу релігії. Потрібно більше відвідувати храм Божий і залучати тих, хто відійшов, і особливо молодь”. У липні 1937 року під час проведення підписки на позику у моїй присутності священик Соловйов сказав: “Ми багато допомагаємо радянській владі, а нам від цього немає жодних покращень. Але щоб ви більше не чіплялися, я можу пожертвувати десять рублів. Ви з нас просите на позику, а самі нам по приходу ходити забороняєте, а я б тоді пожертвував не десять карбованців, а сто”».
8 вересня 1937 року НКВС виписав ордер на арешт священика. Співробітники НКВС приїхали до нього додому до села Астанкіне, але не застали його і прийшли до голови колгоспу спитати, де священик. Той сказав, що, найімовірніше, він перебуває у свого зятя в Коломні. Співробітники НКВС вирушили туди. Дочка отця Петра Клавдія після закінчення єпархіального училища в Рязані працювала вчителькою у школі в селі Новосілки. Її чоловік, священик Сергій Кочуров, служив у храмі пророка Божого Іллі у Коломні; він був заарештований пізніше, у 1940 році. 8 вересня отець Сергій та Клавдія святкували іменини доньки Наталії. Був на іменинах і отець Петро; під час святкування його було заарештовано та запроваджено під конвоєм у в’язницю.
На слідстві протоієрей Петро тримався мужньо і з великою гідністю, як майже завжди бувало в таких випадках, представники безбожної влади, натрапивши на непохитну віру священика і готовність обстоювати свої переконання до кінця, обмежилися лише одним допитом.

10 жовтня 1937 року трійка НКВД засудила священика до розстрілу. Протоієрея Петра Соловйова було розстріляно 13 жовтня 1937 року та поховано у невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

Знайшли помилку