Священномученик Павло Василівський, пресвітер

Місяця вересня на 4-й день

Священномученик Павло народився 22 червня 1881 року в селі Карабузіно Кесовогорського повіту Тверської губернії в сім’ї церковнослужителя Івана Василівського. Сім’я була велика, дев’ять осіб дітей. Батько Павла помер, коли йому виповнилося п’ять років, і його взяв на виховання дядько. Павло закінчив духовне училище. У 1916 році його призвали до армії, і він служив до 1918 року в 177-му запасному піхотному полку, розквартированому в Новгороді. Після демобілізації повернувся на батьківщину і служив у храмі псаломщиком, потім одружився і був висвячений у сан священика до храму в селі Хобоцьке. Дружина о. Павла, Ганна Міхеївна Міхеєва, була дочкою благочестивих селян, які мали тринадцять дітей і виховували ще одного прийомного. Бажаючи допомогти о. Павлу, тесть купив для його родини будинок. В о. Павла з матінкою народилося п’ятеро дітей, але всі вони помирали в ранньому віці, і живою лишилася тільки наймолодша донька Тамара. Згодом священик служив у Микільському храмі села Добринине Максатихінського району. Хоча його служіння там було нетривалим, парафіяни встигли полюбити свого пастиря.
У 1937 році о. Павла було заарештовано. У Росії в цей час було фактично встановлено воєнний стан, коли арешту піддавали безліч невинних людей; справи вели часто не місцеві співробітники, а військовослужбовці військ НКВС, які проводили арешти, вели слідство і брали участь у розстрілах.
Отця Павла заарештували 6 серпня о шостій годині вечора. Він щойно повернувся з дружиною і донькою з лісу, де вони збирали гриби та ягоди на зиму. Прийшло троє співробітників НКВС. Перевернули весь будинок, але нічого не взяли. Дружині й доньці, незважаючи на прохання, не дозволили провести священика до околиці. Повели пішки, попутно проводячи арешти в інших селах. Дійшли до села Димцеве, де заарештували глибокого старця, священика Михайла Косухіна, який не міг іти; тут усіх заарештованих повантажили в машину і повезли до в’язниці.
Слідство у справі о. Павла тривало всього чотири дні. Два дні слідчий допитував селян добрининської парафії, деякі з яких уже самі були заарештовані. На третій день, 9 серпня, слідчий допитав священика.
– Розкажіть про вашу антирадянську і контрреволюційну діяльність.
– Антирадянською і контрреволюційною діяльністю не займався.
– Як ви розглядаєте факт ходіння по домівках і збирання підписів для ходіння з іконою в період весняної сівби?
– Факт зриву сівби я заперечую, якщо і був, то тільки в селі Дубищі, оскільки мені там було дозволено ходіння вранці, і в деяких будинках колгоспників залишилися дорослі, хоча про те, щоб вони залишилися, я їх не просив.
– Розкажіть про ваш зв’язок із Воїновим Василем Федосійовичем.
– Він мій парафіянин, його діти співали в церкві.
– Які розмови ви вели в церкві з питань війни та ваші погляди на майбутню війну?
– Розмов про війну в церкві я ніколи не вів. Я думаю, що війни у нас скоро не буде, у чому я переконаний, хоча я про це нікому не говорив.
Наступного дня, 10 серпня, не виїжджаючи з села, лейтенант військ НКВС закінчив слідство, вирішивши, що, незважаючи на те, що священик не визнав себе винним, його вину в антидержавній діяльності доведено, і передав справу до Трійки НКВС, яка 13 вересня ухвалила священика розстріляти. Священик Павло Василівський був розстріляний за кілька днів, 17 вересня 1937 року.
Зарахований до лику святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.