...
Священномученик Павло Фокін, пресвітер p1arg6uenf8rt15ma10mt1do9v4t3
Житія святих,  Серпень

Священномученик Павло Фокін, пресвітер

Місяця серпня на 27-й день

Священномученик Павло Фокін народився 1883 року в сім’ї священнослужителя; мати його була просфорницею. Крім Павла, у сім’ї виховувалося ще два сини, які згодом стали священниками, і дві доньки: Євгенія і Віра. Подібно до своїх братів, Павло Іванович обрав духовну стежку: він вступив до Пермської духовної семінарії. Провчившись протягом двох років, він одружився з донькою заможних міщан Таїсією Всеволодівною, згодом у них народилося п’ятеро дітей: син Микола і доньки Лідія, Зінаїда, Ніна та Євгенія. Звільнившись із семінарії, Павла Івановича висвятили 1900 року в сан диякона, і протягом 12 років він проходив служіння в Пермській єпархії. У березні 1912 року його перевели в Єкатеринбург, у Єкатерининський собор, де він став служити на вакансії псаломщика. У грудні того ж року отець Павло удостоївся висвячення у священицький сан і був визначений на служіння у Стрітенську церкву села Мурзинського Верхотурського повіту.
У 1662 році Мурзинська слобода зазнала нападу башкир: селян було перебито, першу дерев’яну церкву і будинки спалено, худобу викрадено. У XVIII столітті в селі побудували новий кам’яний храм із престолами на честь Стрітення Господнього, Святителя Миколая і
На початок ХХ століття в селі Мурзинському проживало близько 500 осіб, діяло земське училище, було кілька торгових крамниць, шість кузень, млин. Крім землеробства місцеві селяни займалися також видобутком самоцвітного каміння.
Протягом п’яти років тривало служіння отця Павла в селі Мурзинському. За свої старанні труди батюшка “користувався довірою і любов’ю всієї громади”. Разом із матінкою він виховував п’ятьох маленьких дітей.
Настав 1917 рік. Майже скрізь, де з’являлися червоногвардійські загони, проводилися арешти священнослужителів. Священика могли заарештувати вдома в колі сім’ї, на вулиці, в дорозі і навіть у церкві під час звершення богослужіння. Зазвичай висували звинувачення в “контрреволюційності”, у прихильності “до кадетів” і “буржуїв”, у виголошенні проповідей, що засуджували радянську владу, і тому подібному – цього було досить для того, щоб віддати служителя Церкви на смерть із жорстокими муками.
Це безпосередньо торкнулося і духовенства села Мурзинського. З усіх церковно- і священнослужителів села отець Павло був, мабуть, найактивнішим: виголошував проповіді, особисто розмовляв із парафіянами. Це було поставлено йому в антирадянську агітацію. Під загрозою арешту і притягнення до суду Ревтрибуналу духовенству Стрітенської церкви було офіційно заборонено “всяку агітацію”, а з отця Павла взяли таку підписку:
“1918 року, червня 8 дня, я, нижчепідписаний священник Павло Фокін, перебуваючи на службі духовного відомства при мурзинській Стрітенській церкві, цим обіцяю, що виступати з проповідями проти радянської влади ані з амвона, ані на зборах та загальних молитвах, ані у приватних розмовах не буду, а місцеву та державну владу визнаю як владу законну та будь-яких протидій її розпорядженням чинити не маю наміру”.

Приблизно в той самий час у селі Мурзинському за пропозицією Обласної ради робітничих, селянських і солдатських депутатів було організовано військову колегію, членами якої стали “особи, які мають незавидну репутацію”, як писала пізніше газета “Уральская жизнь”. Цим “особам” було надано необмежені повноваження. “Усе ваше життя в наших руках, що хочемо, те й робимо”, – говорили вони односельцям. Для наведення “порядку” військова колегія час від часу стала викликати в село каральні загони. Першим був заарештований диякон Стрітенської церкви отець Олександр Землянніков, який був членом волосного правління і виконував обов’язки рахівника Товариства споживачів. Його відвезли в Алапаєвськ, протримали у в’язниці протягом семи діб, а потім його звільнили із зобов’язанням негайного виїзду з села. Незабаром після цього в селі Мурзинському, як і скрізь по Уралу, почалася мобілізація до лав Червоної армії. Усе чоловіче населення села відмовилося вступати в Робітничо-Селянську Червону армію. Члени колегії донесли про цей інцидент у місто Нижній Тагіл, звідки відразу ж прибув каральний загін на чолі з комісаром Чугуновим. Після взяття з населення контрибуції розміром 10 тисяч рублів Чугунов наказав заарештувати місцевого священника, отця Павла, а також сімнадцять чоловіків, які підлягали мобілізації. Усіх їх відправили в Алапаєвськ. Тут у ніч на 9 вересня отець Павло був розстріляний більшовиками.
Розстріли в Алапаєвську відбувалися поблизу залізничної станції – за кілька місяців 1918 року там зустріло смерть близько трьохсот осіб. Очевидці-залізничники розповідали, що спочатку червоні розстрілювали поруч зі станцією, за семафором, а потім стали в теплушках вивозити свої жертви на розстріл за місто. Якщо якась літня людина не могла залізти в теплушку сама, їй “допомагали”: били батогами доти, доки збожеволілий від болю старий з останніх сил усе ж таки не вилазив у вагон. У разі ж, якщо і цей “захід” не давав результатів, – нещасного тут же пристрілювали або забивали нагайками на смерть. Було в Алапаєвську і ще одне місце масових убивств, також поблизу від станції. Це була піщана місцевість, де з давніх-давен місцеві жителі брали для своїх потреб пісок, через що там утворилися великі ями з “підходами”, у вигляді нір. Червоноармійці, щоб не рити могил, стали використовувати ці нори: приводили заарештованого або заручника до такої нори, пристрілювали, а самі забиралися наверх і стрибали, поки не обвалювався верхній шар землі. “Судячи з розповідей очевидців, – констатувала газета “Уральская жизнь”, – у справі вбивств і розстрілів кожен червоноармієць мав свою власну ініціативу”. В одному з цих місць біля станції Алапаєвськ, мабуть, і був убитий священник Павло Фокін.
Після смерті отця Павла його матінка залишилася одна з п’ятьма малолітніми дітьми без жодних засобів до існування. Восени 1918 року сім’я, ймовірно, отримала деяку розраду у своєму скорботному житті. У цей час території Верхотурського та інших уральських повітів поступово звільнялися білими. Життя починало налагоджуватися. У вересні 1918 року в Єкатеринбурзі було проведено єпархіальні збори під головуванням Преосвященного Григорія, єпископа Єкатеринбурзького та Ірбітського. Постановою цих зборів сім’ям священнослужителів, убитих більшовиками, зокрема і сім’ї отця Павла Фокіна, стала надаватися матеріальна допомога. Було вирішено щомісяця протягом трьох років проводити грошові збори з духовенства, влаштувати збір коштів у церквах, почати організацію читань, лекцій і концертів, присвячених пам’яті загиблих ієреїв. “Було приємно і радісно усвідомлювати, – писали “Известия Екатеринбургской Церкви”, – що бідні сироти отримають вчасно допомогу у своєму важкому, безвихідному становищі, що їхнє горе поділяє й уся єпархія, що священнослужителі, стоячи перед престолом Всевишнього, будуть підносити свої теплі молитви за мучеників ієреїв, які загинули на своєму посту при виконанні свого пастирського обов’язку”.
Однак, на жаль, цим добрим починанням не судилося здійснитися у всій повноті: ситуація докорінно змінилася влітку 1919 року, з поверненням правління більшовиків. Допомога сім’ям загиблих священиків стала тоді вже неможливою…
Священномученик Павло Іванович Фокін прославлений у Соборі новомучеників і сповідників Руських від Єкатеринбурзької єпархії 17 липня 2002 року.

Знайшли помилку