Житія святих,  Липень

Священномученик Пантелеймон Богоявленський, пресвітер

Місяця липня на 27-й день

Новомученик, священик Пантелеймон Богоявленський народився близько 1881 року в Псковській губернії в сім’ї псаломщика Великолуцького Богоявленського собору Іоанна Богоявленського. Оскільки достовірних відомостей про дату народження о. Пантелеймона не виявлено, то рік його народження встановлено приблизно, за датою закінчення ним Псковської Духовної семінарії. У дореволюційній Росії закінчення семінарії, як правило, відбувалося після досягнення семінаристом 21 або 22-річного віку. Про дитячі та юнацькі роки майбутнього священномученика також відомо мало. У ранньому віці Пантелеймон залишився сиротою. Навчання в семінарії далося йому нелегко, оскільки за навчання необхідно було платити.
Псковську Духовну семінарію Пантелеймон закінчив 1903 року за другим розрядом і був визначений на місце псаломщика в Микільський храм Олександрівського Посада на Талабських островах. Саме в цьому храмі, де почав своє самостійне життя майбутній священномученик, згодом служив відомий усьому православному світу подвижник благочестя XX століття прот. Микола Гур’янов.
У роки юності майбутнього новомученика в Псковській єпархії набирала силу діяльність морально-просвітницького Братства Святих першовчителів слов’янських Кирила і Мефодія. До складу його переважно входили представники єпархіального духовенства. Коло завдань Братства було вельми різноманітним, і Пантелеймон, ставши братчиком серед членів-змагачів, брав участь у його роботі, переймаючи досвід від старшої братії.
Після 4 років служіння Пантелеймона псаломщиком на Талабських островах Арсеній (Стадницький), Архієпископ Псковський і Порховський, висвятив його в сан диякона до церкви цвинтаря Сенно Псковського повіту. Хіротонію було звершено 3 червня 1907 р. за Літургією в Псковському Свято-Троїцькому кафедральному соборі. Погост Сенно, де започатковував свої труди у священному сані отець Пантелеймон, був відомий своїм стародавнім храмом із дзвіницею, що стоїть окремо, і невеликим доглянутим цвинтарем при них. Церква в Сенно присвячена Святому Великомученику Георгію Побідоносцю. Цей святий є одним з найулюбленіших святих на Псковщині: псковичам доводилося не раз вдаватися до молитовної допомоги цього звитяжного воїна в численних бранях за свою землю. Поруч із Сенно знаходяться відомі своїми старожитностями – Старий Ізборськ, Псково-Печерський монастир; земля рясніє святими джерелами. Майбутній пастир духовно зростав і зміцнювався під покровом цих великих православних святинь Псковського краю.
Через рік служіння в дияконському сані, 30 вересня 1908 р., у день пам’яті священномученика Григорія, просвітителя Вірменії, диякона Пантелеймона висвятили на священика і відправили до храму Казанської ікони Божої Матері Благовіщенського Воронцовського жіночого монастиря.
Благовіщенський жіночий монастир, заснований як громада 1898 року за бажанням двох рідних сестер, поміщиць маєтку Воронцово, було відкрито піклуванням великого молитовника російської землі св. прав. Іоанна Кронштадтського та ігумень Леушинського монастиря Таїсії (Солопової). Монастир розташовувався далеко від проїжджих доріг у Холмському повіті, що входить до складу Псковської губернії. Св. прав. Іоанн Кронштадський пожертвував 6000 руб. на влаштування нової обителі і сам освятив у ній домову церкву в ім’я Казанської ікони Божої Матері. Леушинська ігуменя, яка мала досвід в улаштуванні монастирів, відправила до обителі одну зі своїх найкращих сестер, монахиню Таїсію, згодом зведену тут у сан ігумень. До 1902 року громада була перетворена на монастир зі статутним богослужінням і великим упорядкованим господарством. Обитель несла і соціальне служіння світу – брала на виховання дівчаток-сиріт. Підростаючи, дівчатка за бажанням залишалися в монастирі або йшли у світ, маючи за плечима досвід монастирського послуху. Отець Іоанн Кронштадський ставився до Воронцовської обителі як до свого дітища і мав про неї молитовну і матеріальну опіку впродовж усіх наступних років.
У 1902 році настоятель Псково-Печерського монастиря архімандрит Мефодій, благочинний монастирів Псковської єпархії, за розпорядженням священноначалія провів у новій обителі перевірку. Результати отець благочинний доповів Преосвященному Сергію (Паніну): “… Усюди зразковий порядок – і в храмі, і в трапезній, і в келіях, кращого за який і бажати неможливо, усюди так і вбачається особлива молитовна опіка над громадою її засновника, відомого всьому світові християнському молитовника – протоієрея о. Іоанна Сергієва”.

Одна з шанувальниць о. Іоанна Кронштадського, вдова багатого Петербурзького чиновника, оформила на його ім’я дарчу на землю з будівлями в м. Петербурзі. О. Іоанн надав Воронцовській громаді, що зароджувалася, цю ділянку і благословив влаштування на ній монастирського подвір’я. Незабаром у Петербурзькому подвір’ї затеплилося монастирське життя. Ігуменя Таїсія прислала в С.-Петербург послушниць, які старанно трудилися і “порожнє місце ставало святим”. Утриманням і молитвами отця Іоанна був збудований трипрестольний храм із житловим корпусом для сестер. Почалися богослужіння, з’явилися парафіяни, нові помічники і благодійники. Завдяки Петербурзькому подвір’ю монастир значно зміцнів. Цілком імовірно, що о. Пантелеімон, як штатний священик Воронцовської обителі, неодноразово служив на подвір’ї, поклонявся святим покровителям Петербурга, його численним святиням, зустрічався з духовно досвідченими людьми.
У 1910 р. Воронцовська ігуменя звернулася до Архієпископа Арсенія з проханням про будівництво у Воронцові п’ятиглавого кам’яного храму з дзвіницею. Владика благословив будівництво і 26 червня 1910 р. прибув до обителі для освячення місця під будівництво храму.
Отже, пастирський шлях майбутнього новомученика ієрея Пантелеймона розпочався в монастирі, що відроджувався. Будучи молодим і сповненим сил, о. Пантелеймон брав участь не тільки в благоустрої обителі, в господарському її зростанні, але, перш за все, в духовному житті насельниць. Тут було відкрито для нього широке поле пастирської діяльності. Отець Пантелеймон отримував безцінний досвід у піклуванні про “малих сих”, духовно зростаючи від сили в силу.
Через 3 роки служіння в монастирі, влітку 1911 року отець Пантелеймон був переміщений на місце священика в селище Верхній Острів, а восени того ж року – до Лопухинської інвалідної церкви Свт. Миколая в цвинтар Карачуниці Порховського повіту.
У Карачуницах з 1863 року діяв благодійний заклад – Будинок Піклування воїнів-інвалідів, де проживали незаможні інваліди війни віком від 70 років і більше. Інвалідний будинок був влаштований місцевим поміщиком, піклувальником В.М. Лопухіним. О. Пантелеймона було призначено настоятелем церкви Свт. Миколая, яка була для колишніх захисників Вітчизни місцем приготування для переходу у вічність.
Уже через 2 тижні служіння на новому місці, 25 вересня 1911 р., новий настоятель зустрічав високого гостя. Погост Карачуниці відвідав новий Псковський архієрей – Преосвященний Алексій (Молчанов), який змінив на Псковській кафедрі Владику Арсенія (Стадницького). Преосвященний знайомився з єпархією, оглядаючи церкви, парафії та монастирі.
Після прибуття в Карачуниці єпископа Олексія привітали промовою отця Пантелеймона короткою, але насиченою, що дає слухачеві повне запевнення в тому, що цей служитель престолу Божого має дар пастирського слова. Владика відслужив в інвалідній церкві всенічне бдіння св. Апостолу і Євангелісту Іоанну Богослову і сам елеопомазував народ. Благоліпна архієрейська служба у співслужінні єпархіального духовенства, яке прибуло разом із Владикою в супроводі архієрейського хору, як повідомив згодом сам отець Пантелеймон у дописі про це в “Псковских епархиальных ведомостях”, надовго залишилися в пам’яті того, хто був очевидцем цієї рідкісної для сільської парафії події.
Очевидно, що отець Пантелеймон не міг довго залишатися в губернській глибинці. Його здібності до проповіді були відзначені Преосвященним Олексієм і незабаром, за місяць після відвідин ним с. Карачуниць, отець Пантелеймон. Карачуниць, отець Пантелеймон був переведений у повітове місто Порхов у Свято-Троїцький собор другим священиком. В умовах наростання революційної пропаганди і розхитування підвалин державності в повітовому місті як повітря потрібні були священики, які володіли даром проповіді. За кілька років цей талант проповідника Слова Божого став причиною мученицької кончини священика Пантелеймона Богоявленського.
Свято-Троїцький і Благовіщенський собори були одними з головних визначних пам’яток Порховського краю. Величні, з благоліпними внутрішніми інтер’єрами, вони приваблювали на ті часи велику кількість порховчан. Отець Пантелеймон, ставши одним із пастирів головної міської парафії, прагнув виголошувати проповіді якомога частіше. Батюшка бачив гостру необхідність у викритті політичних, релігійних та інших шарлатанів, які заполонили всі верстви суспільного життя. Він намагався сіяти у свідомості своїх парафіян ідеї Істини і добра. Більшість парафіян були з простого народу, який зберігав віру і батьківські традиції. Але в цьому ж середовищі знаходила відгук і душевшкідлива пропаганда. І пастир сміливо і рішуче проповідував на захист віри і християнських чеснот.

Отця Пантелеймона залучають і до викладацької діяльності. Він входить у корпорацію викладачів Порховського Духовного училища. Уже до навчального 1912 року, всього через півроку служіння на новому місці, його обрали кандидатом у члени Правління училища на прийдешнє триріччя 1913-1915 рр. На черговому з’їзді батьків депутатів Порховського училищного округу отця Пантелеймона обирають членом Ревізійного Комітету зі звітності училища на 1915-1916 рр. Старанність о. Пантелеймона відзначає єпархіальне начальство і в 1914 р. нагороджує його камилавкою. Авторитет отця Пантелеймона зростає. Проповідь словом живим, наполегливим, ставила його в розряд пастирів, які вміло збирають і утримують паству в лоні Православної Церкви.
У жовтні 1917 р. відбувся більшовицький переворот. Навесні 1918 року священик Пантелеймон Богоявленський був розстріляний без суду і слідства ворогами Христової Церкви. В архівах не збереглося матеріалів його слідчої справи. Документів, які містили б подробиці обставин його загибелі, виявити також не вдалося. Звістка про розстріл о. Пантелеймона обмежується скупою заміткою в журналі “Щотижневик ВЧК” за травень місяць 1918 року. У списках розстріляних за деякими губерніями Росії, які наводяться в цьому номері, значиться і священик Пантелеймон Богоявленський: “Пантелеймона Богоявленського, благочинного Порховського собору, розстріляно за поширення підроблених чуток за допомогою проповідей”. У “Еженедельнике” припустилися помилки – о.Пантелеймона названо благочинним. Порховським благочинним був протоієрей Євген Лебедєв. Ймовірно, отець Пантелеймон заміщав батька благочинного на час його відсутності. Протоієрей Євген Лебедєв був найавторитетнішим свого часу священнослужителем. Він був найближчим сподвижником останнього настоятеля Нікандрової пустелі архімандрита Володимира (Гіганова), богослова, колишнього морського офіцера Царської армії. Архімандрит Володимир був автором брошури, виданої незабаром після 1917 року, яка розкривала сенс богоборчого бунту. Цих двох священнослужителів заарештували за “контрреволюційну діяльність” 1924 року, віддали під суд і відправили в табори НКВС.
Незважаючи на граничну лаконічність, штампована Фраза про розстріл отця Пантелеймона в “Щотижневику ВЧК”, офіційному чекістському друкованому органі, все ж таки містить головну вказівку на причину розстрілу о. Пантелеймона. Пантелеймона. Будь-який діяч більшовицького терору, який пробігав очима ці рядки і вмів читати їхній прихований сенс, розумів, що священика було знищено за проповідь проти богоборців.
Слово пастиря в повітовому місті мало авторитет. Із храму воно неслося по домівках, наповнювало місто, досягаючи всіх і кожного. Слово кликало народ зупинитися в сліпому слідуванні богоборцям, прийти до тями, згадати про Бога… У більшовиків залишався один спосіб боротьби з такими проповідниками – їхнє фізичне знищення.
Отець Пантелеймон був убитий за безбоязливу проповідь проти ворогів Святої Христової Церкви. Йому було до цього часу 37 років. У священному сані він служив Святій Церкві 11 років.
Священномученик Пантелеймон Богоявленський сприйняв честь мучеників, які, за словом Святителя Григорія Богослова, є “… духовними цілопаленнями, досконалими жертвами, приємними приношеннями, проповідуванням Істини, докорами, виконанням закону, який осягається духовно, руйнуванням омани, гонінням пороку, потопленням гріха, очищенням світу”.
Порховський край відтепер набув свого Святого покровителя, молитовника і предстателя перед Престолом Божим.

Знайшли помилку