Священномученик Олексій Кузнєцов, пресвітер

Місяця вересня на 18-й день

Священномученик Олексій Кузнєцов народився 1873 року, закінчив учительську семінарію і спочатку займався викладацькою діяльністю в народному училищі села Горбуновського Камишловського повіту. У лютому 1898 року його висвятили в сан диякона Преосвященний Христофор, єпископ Єкатеринбурзький та Ірбітський, і направили для служіння у Вийсько-Миколаївський собор Нижньо-Тагільського заводу.

Під час служіння у Вийсько-Нікольському храмі отець Олексій викладав у церковно-парафіяльній школі цього храму. У звіті Єкатеринбурзького єпархіального наглядача про стан церковних шкіл єпархії за 1900-1901 навчальний рік цю школу відзначили серед найкращих за успішністю викладання в ній, а ім’я диякона Олексія Кузнєцова значилося у списку вчителів, які вирізнялися “особливою відданістю шкільній справі, а також досвідченістю і найуспішнішою діяльністю”.

У вересні 1909 року отець Олексій був удостоєний Високопреосвященнішим Володимиром, архієпископом Єкатеринбурзьким та Ірбітським, висвячення у священицький сан з визначенням для служіння на друге священицьке місце до Іоанно-Богословської церкви Верхньо-Салдинського заводу. З цього часу до своєї мученицької кончини отець Олексій звершував служіння в цьому храмі, настоятелем у якому був інший майбутній священномученик – отець Петро Дьяконов.

З 1864 року у Верхньо-Салдинському і Нижньо-Салдинському заводах щорічно відбувався урочистий хресний хід 8-9 травня – у дні свят на честь апостола Іоанна Богослова і перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця. Його було встановлено після того, як 1864 року в день святителя Миколая, 9 травня, у Нижньо-Салдинському заводі трапилася сильна пожежа, що знищила половину будинків селища. Причиною пожежі було пияцтво, тому після неї жителі обох селищ дали обітницю не пити вина в це свято і дотримувалися своєї обітниці протягом багатьох років. Вони намагалися закінчити до цього дня всі посівні роботи і навіть шили спеціальні сорочки: парафіяни Верхньо-Салдинського храму в ім’я Апостола Іоанна Богослова – малинові, а парафіяни Нижньо-Салдинської церкви в ім’я Святителя Миколая Чудотворця – білі. Хресний хід відбувався з іконами і хоругвами з одного селища в інше, що дуже поріднило дві Салди. У цих Хресних ходах завжди брали участь і клірики Іоанно-Богословської церкви, зокрема й отець Олексій.

У селі було багато сектантів і розкольників, і тому, мабуть, там був створений особливий Місіонерський комітет.

Настав 1917 рік. Приблизно за місяць після встановлення в Петрограді радянської влади у Верхньо-Салдинському заводі було створено Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів, а незабаром було організовано також Соціалістичну спілку робітничої молоді та Спілку учнівської молоді. На самому початку 1918 року було націоналізовано металургійний завод.

З болем у серці дивилися отець Олексій і отець Петро на зміни, що відбувалися. Бачачи відступ багатьох своїх парафіян, зокрема молоді, від Святої Церкви, не могли не підносити вони молитов перед престолом Господнім за заблукалих односельців.

Боїв у Верхньо-Салдинському і Нижньо-Салдинському заводах не було, проте через ці селища, особливо через Нижньо-Салдинський завод, у безлічі проходили червоноармійські війська, що відступали. Наприкінці вересня проходив через неї і 1-й Селянський комуністичний полк. У цей час на околиці, поблизу тупикової залізничної станції, червоними було розстріляно безліч заручників, зокрема священно- і церковнослужителів, тіла яких закопували там же. 1 жовтня 1918 року недалеко від станції Нижня Салда прийняли мученицьку кончину від рук червоноармійців і верхньосалдинські священики: отець Олексій Кузнєцов і отець Петро Дьяконов. За спогадами сучасників, жорстокість червоних була жахливою. Коли після їхнього відступу на це місце прийшли жителі, то побачили страшну картину: відрубані голови, понівечені тіла, кругом кров, перемішана із землею…

9 жовтня, у день преставлення святого Іоанна Богослова, священики разом з іншими вбитими за віру поселянами були відспівані та віддані християнському похованню: останки отця Олексія – у церковній огорожі, а отця Петра – на парафіяльному цвинтарі.

А вже наступного дня в Нижньо-Салдинський завод увійшли білі. Більшість жителів зустрічали їх урочисто і радісно – як визволителів. У заводське селище немов повернувся дореволюційний час: знову було оголошено приватну власність на заводи і землю, відновлено земське самоврядування, всі постанови Рад визнано недійсними. Почала свою роботу слідча комісія, яка збирала відомості про червоний терор, на місці поховання жертв більшовиків, біля станції Нижня Салда, встановили Поклінний дерев’яний хрест.

У 2002 році священномученика Олексія Кузнєцова прославлено в Соборі новомучеників і сповідників Руських від Єкатеринбурзької єпархії.