Священномученик Олександр Цицеронов, пресвітер p18dam3jr3o2s5ko1v2l1u4moob4
Житія святих,  Грудень

Священномученик Олександр Цицеронов, пресвітер

Місяця грудня на 28-й день

Священик Олександр Цицеронов народився 15 серпня 1893 року в селі Попад’їно Михайлівського повіту Рязанської губернії в сім’ї диякона Олександра Андрійовича Ціцеронова та його дружини Олександри Петрівни. Троє із десяти дітей диякона стали священиками. Три сестри отця Олександра вийшли заміж за майбутніх єреїв.
У 21 рік Олександр Цицеронов закінчив Рязанську духовну семінарію. Під час навчання він познайомився із випускницею Рязанського жіночого єпархіального училища Євгенією Іванівною Іванковою, дочкою протоієрея Іоанна Павловича Іванкова, який благословив молодих людей на шлюб. Олександр спочатку був псаломником у церкві села Печерники Михайлівського району. Потім був висвячений на диякона і пізніше — на священика і в 1914 році визначений на прихід у село Поліванове. У 1915 році подружжя Ціцеронов вирушило до місця призначення. У парафію, крім Поліванова, входили села Тараканівка, Савинка, Студенец, Льотники, Велика Хлібця.
Молодий священик вирізнявся «дуже гарною поведінкою» і тим, що читав проповіді. Розтлумачити якомога доступніше Святе Письмо дорослим і дітям — у цьому бачив головну мету свого життя отець Олександр. Недаремно він носив прізвище Цицеронов: батюшка був чудовим оповідачем та співрозмовником.
У престольне свято Поливановського храму — день пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського — до села з’їжджалися прочани. Після служби просто на вулиці накривали столи. Цікаво, що після революції ця традиція продовжувала існувати. Причому на свято приїжджали не лише віряни, а й атеїсти.
Бог благословив отця Олександра та матінку Євгену дев’ятьма дітьми. Матінка завжди співала на кліросі і читала Псалтир по померлих парафіянах. Діти з раннього віку знали напам’ять ранкове та вечірнє правило, тропарі свят.
Отець Олександр був доброю, м’якою людиною. Багато хто звертався до батюшки за грошима, і отець Олександр ділився останньою копійкою. Парафіянину Качкіну не було чим покласти в труну померлої дитини. Батюшка віддав сорочку сина. Дочка вдови Агрипіни Корольової, Єлизавета, згадувала, як у найважчі моменти їхнього життя з’являвся батюшка з вузликом продуктів чи речей для чотирьох маленьких дітей. Пізніше, коли батюшку заарештували, Агріпіна супроводжувала його до в’язниці. Їй батюшка віддав на збереження Євангеліє та інші богослужбові книги. Через роки Єлизавета розповідала, що за цією євангелією навчилася читати і що зберегла його до наших днів.
У великодні дні отець Олександр обходив найдальші села (на требах доводилося проходити по п’ять кілометрів). Ганна Мілютіна згадувала, як її мати, йдучи на роботу, поклала на стіл трирублевий папірець і покарала братику «віддати попу» гроші. А піп прийшов, відслужив, приголубив дітей, поклав на стіл фарбовані яйця та десять карбованців.
У 1918 році отець Олександр як священик був позбавлений цивільних та виборчих прав, не мав паспорта. Вперше його заарештували 1930 року нібито за несплату податків та зберігання розмінної монети у церкві. Народний суд спочатку засудив його до десяти років позбавлення волі за звинуваченням у несплаті податку. Але потім батюшка було повністю виправдано. За «зберігання розмінної монети» отець Олександр відсидів півроку у в’язниці.

Вдруге його заарештували 20 грудня 1937 року. Батюшка йшов по воду, коли його зустріли уповноважені з ордером на арешт. Увійшовши до хати, батюшка, щоб не злякати дітей, тихенько сказав дружині: “Женя, за мною прийшли”. Але діти почули та заплакали. Матінка поставила всіх молитись, щоб Господь зміцнив батька і дарував усім їм твердість духу. Паспортист Жаворонков зажадав здати холодну та вогнепальну зброю. Почався обшук. То була вже друга конфіскація. Вилучили «32 різні фотокартки», дитячі ліжечка, одяг. Сім’ю з восьми людей залишили жити у дерев’яній прибудові, а в цегляному будинку священика відкрили клуб.
Протокол обшуку закінчується словами: «Більш нічого не виявлено. Скарг не надходило». А ось як згадує про це дочка отця Олександра, Алевтіна: «Стіни тремтіли від плачу. Сестренка Ніна обняла чоботи тата і кричала: “Не пущу!” Папа благословив усіх нас. Сказав: “Діти, ваш батько був чесною людиною. Любіть Бога, матір, один одного”. Братко Порфирій підбіг передати батькові теплі речі (був сильний мороз), але його відігнали».
Невдовзі після арешту священика парафіяни зібрали підписи під клопотанням за свого пастиря: «Ми, віруючі громадяни Поліванівської парафії, знаємо священика Ціцеронова Олександра Олександровича щодо його роботи в Поліванівській церкві з 1916 року. Священик Ціцеронов працював до 1937 року. За час своєї роботи він дуже уважно і чесно ставився до віруючих громадян довіреної йому парафії. Цицеронів під час своєї 20-річної роботи в Поліванівській церкві не мав жодного зауваження чи закиду з боку віруючих. Хабарів і злочинів ніяких не робив. Були випадки, коли він із власних коштів допомагав бідним людям. Особистого багатства та цінностей він не мав. Священик Цицеронов у своїй роботі мав пошану громадян, і серед нас, віруючих, мав великий авторитет. За час своєї роботи жоден із віруючих не чув від священика Ціцеронова жодних грубостей. Вся його робота проводилася чесно та благородно. Ми, віруючі, любили та поважали його».
Алевтина Олександрівна продовжує: «Наша мама померла 1993 року у 99-річному віці, так і не дізнавшись правди про чоловіка. У 1946 році пройшла чутка, що тата звільнили і він відразу помер від розриву серця. Потім, 1948 року, маму викликали до районної міліції. Я пішла з мамою, щоб попрощатися з нею, бо ми були впевнені, що її заберуть. Їй дали склянку води та сказали, що тато помер у 1944 році.
Лише наприкінці ХХ століття ми ознайомилися зі справою № 518 (в архіві значиться під номером 6044), яка вирішила земну долю нашого папи. У ньому навіть є відбитки його долонь. У протоколі допиту чотирьох свідків записано таке: «У серпні 1937 служитель релігійного культу (поп) Цицеронов А. А. не віддав ключі від церкви під засипку зерна. Навпаки, зібрав церковну раду з метою перешкодити рішенню колгоспного активу. Серед колгоспників села Поліванова вів злісну антирадянську агітацію, висловлював терористичні наміри на адресу членів ВКП(б)».
…Отця Олександра тримали у Рязанській в’язниці. В архівно-слідчій справі є протокол допиту отця Олександра від 21 грудня 1937 року, тобто другого дня після арешту. На всі питання щодо антирадянської агітації він відповів негативно. Винним себе не визнав. 22 грудня на підставі показань свідків було підписано обвинувальний висновок: «звинувачується… у тому, що серед колгоспників с. Поліваново вів злісну антирадянську агітацію, поширював поразницькі настрої, виступав на захист відомих ворогів народу та висловлював терористичні наміри до членів ВКП(б)».
Трійка при УНКВС СРСР по Рязанській області винесла вирок 26 грудня: розстріляти… Вирок був виконаний у ніч на 10 січня 1938 року.