Священномученик Олександр Ціцеров, пресвітер

Місяця серпня на 27-й день

Священномученик Олександр народився 25 серпня 1884 року в селі Поводимове Алатирського повіту Симбірської губернії в сім’ї селянина Михайла Ціцерова. У 1903 році Олександр закінчив Апшарівську церковно-вчительську семінарію і до 1908 року був учителем у церковнопарафіяльній школі в селі Вільхівка Симбірської губернії.
Як і багато вчителів тих років, Олександр Михайлович брав участь у модній на той час революційній діяльності та навіть вступив 1904 року в партію соціал-демократів. У його обов’язки входило поширення прокламацій серед солдатів військової частини, що стояла в цих місцях. 1906 року соціал-демократичну партію розгромили, і в домівках багатьох її учасників, зокрема й Олександра Михайловича, провели обшуки; деяких членів партії притягли до судової відповідальності й вислали, а декого й стратили. Олександра Михайловича, який не брав активної участі в діяльності партії, заарештовано не було. Революційні події, учасником яких він був, і те розжарення пристрастей, якими вони супроводжувалися, розгул безбожництва і пов’язана з ним аморальність – усе це змусило його глибше замислитися над причинами того, що відбувається, і зробити, врешті-решт, однозначні висновки.
1908 року Олександр Михайлович вступив учителем-регентом у двокласну Княжухінську церковнопарафіяльну школу в Симбірській губернії. У 1913-1914 роках він навчався на пастирсько-місіонерських курсах у Москві, і 20 квітня 1914 року його висвятили на священника до Володимирської церкви села Осташева Бронницького повіту Московської губернії і призначили місіонером. Того ж року отець Олександр організував релігійно-моральні читання для робітників Садківської мануфактури, а в селі Осташеве – кооперативне товариство, головою якого він потім був протягом двох років.
25 листопада 1916 року отець Олександр був переведений служити до Миколаївської церкви в селі Нікольське Звенигородського повіту Московської губернії. У 1926 році він був нагороджений наперсним хрестом, у 1932-му – зведений у сан протоієрея і призначений благочинним Звенигородського округу.
Протоієрей Олександр був видатним проповідником; послухати його проповіді приходили з найдальших сіл. Будучи людиною освіченою, пам’ятаючи уроки, отримані свого часу на місіонерських курсах, і настанови їхнього великого засновника – протоієрея Іоанна Восторгова, отець Олександр до проповідей готувався ретельно, присвячуючи цьому іноді по три-чотири години.
Отець Олександр любив свою парафію, любив свою паству, і паства у відповідь любила його. Усі знали, що їхнього священника можна покликати соборувати і причастити хворого в будь-який час і в будь-яку погоду. Він був готовий, присвятивши своє життя Господу, самовіддано служити народові, ніколи не чекаючи й не вимагаючи плати за вчинені треби, і коли міг, то сам допомагав нужденним не тільки порадою, а й матеріально, а якщо людина була хвора, – ліками.
Велике значення отець Олександр надавав праці, він не любив неробства, яке вважав причиною багатьох вад. Займаючись окрім виконання священицьких обов’язків селянською працею, він влітку вставав о четвертій годині ранку і йшов разом із синами косити. З дітьми отець Олександр був ласкавий і уважний, але був суворий до всяких відступів від християнських заповідей. Надаючи великого значення молитві, він, наставляючи дітей, говорив: “Якщо будете старанно молитися Господу Богу і Його святим, то завжди отримаєте допомогу від них. Треба щиро вірити, дотримуватися заповідей Божих, і тоді отримаєте допомогу”. І в цьому діти переконувалися на досвіді. Одному із синів дружина священника, перед тим, як він пішов на фронт під час Великої Вітчизняної війни, дала хрестик отця Олександра; перед кожним фронтовим завданням він старанно молився; йому довелося брати участь у гарячих боях, коли шинель опинилася розірваною на шматки уламками снарядів і мін, але жоден уламок за його палкою вірою та за молитвами мученика-отця його не зачепив.
26 січня 1937 року протоієрея Олександра призначили настоятелем Преображенського храму в селі Великі Вяземи Звенигородського району. Менше року він прослужив у цьому храмі, коли вихор безбожних гонінь, що здійнявся, почав знищувати до кінця православ’я.
24 листопада 1937 року співробітники НКВС склали довідку на арешт священника, і наступного дня дали дозвіл на арешт. 27 листопада отець Олександр був заарештований і після кількох днів допитів у звенигородській в’язниці переведений у Таганську в’язницю в Москві. Одна з допитаних свідків на запитання, що вона знає про антирадянську діяльність священника, показала:”Улітку 1937 року начальник парашутного центру закрив прохід до церкви, що пролягає через територію парашутного центру; отже, церква опинилася ізольованою, тому що друга дорога, що проходить через територію санаторію, також закрита. З цього приводу Ціцеров говорив: “Ось дивіться, як знущаються з православної віри, усіма методами насильства намагаються знищити храм.Ви не повинні допустити цього, треба активніше діяти і домогтися свого””.
Оскільки священник у селі Великі Вяземи служив недовго, місцеві безбожники його не знали, допитані чергові свідки мало що могли розповісти, то слідчий запропонував їм підписати те, що він сам написав.Слідство у справі отця Олександра тривало всього один день.
3 грудня 1937 року трійка НКВС засудила отця Олександра до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили в місто Вільний Хабаровського краю і ув’язнили в Амурський залізничний табір НКВС.1 вересня 1939 року дружина священника і його діти надіслали лист начальнику НКВС Берії з проханням переглянути справу отця Олександра.Зі свого боку, ще раніше, отець Олександр подав заяву про перегляд справи.Знову було допитано тих самих свідків; від деяких, раніше даних ними свідчень, вони відмовилися, і слідчий 10 листопада 1939 року запропонував вирок скасувати та священника звільнити. Інший слідчий, розглянувши справу 26 грудня 1939 року, запропонував вирок лише змінити.13 лютого 1940 року слідча частина управління НКВС у Московській області ухвалила замінити покарання на п’ять років заслання в Красноярський край. Але це вже не могло відбутися.
Протоієрей Олександр Цицеров помер 9 вересня 1939 року в Буреїнському виправно-трудовому таборі НКВС на станції Вапняна і був похований у безвісній могилі.