Місяця січня на 18-й день

Народився в Коломенському повіті Московської губернії, у с. Куркіні (так зазначено в більшості документів у слідчій справі). Батько Олександра Русинова був священиком; до революції у нього були кінь, корова і 10 бджолиних вуликів. Олександр Русинов закінчив духовну семінарію; висвячення на священика відбулося 1901 р. Про його служіння відомо наступне: до серпня 1909 р. він перебував у Дмитрівському повіті та служив священиком у церкві Якотського цвинтаря; цілком можливо, що це було перше місце, куди його розподілили після висвячення, але точних даних з цього приводу немає.

Із серпня 1909 р. Олександра Русинова визначили настоятелем церкви в ім’я св. прп. Серафима Саровського в с. Ново-Кунцеве під Москвою (нині в межах Москви). Цей храм був побудований при монастирському подвір’ї. І монастир, і храм були зовсім новими: землю під них 1906 року одержала Полунінська Хрестовоздвиженська жіноча громада Рязанської єпархії (з кінця вересня 1917 року громада стала підкорятися Московській єпархії і була названа Серафимівською). Дерев’яну церкву в ім’я св. прп. Серафима Саровського освятили 9 серпня 1909 р., і Олександр Русинов став першим її настоятелем. У 1913 р., крім своїх прямих обов’язків, він займався також викладацькою діяльністю – вів Закон Божий у Кунцевському комерційному училищі.

Після зміни державної влади в 1917 р. так званому “Кунцевському монастирю” довелося пережити важкі часи. У травні 1922 р. із Серафимівської церкви “на користь голодуючих” вилучили все срібне начиння. Наприкінці того ж року скасували сам монастир, і церква стала парафіяльною. До цього часу в храмі було влаштовано боковий вівтар в ім’я Миколи Чудотворця, престол якого містився в особливому вівтарі. Храм, таким чином, отримав назву Серафимо-Миколаївського. Олександр Русинов продовжував служіння тут до 1926 р. Далі, з 1926 по 1929 рр., про нього нічого не відомо. У 1930 р. Олександр Русинов був засуджений Колегією ОДПУ за антирадянську діяльність (ст. 58 п. 10 ч. 1-я КК РРФСР) і за приховування церковних цінностей (ст. 169 ч. 1-я КК РРФСР); до 1933 р. перебував у концтаборі в м. Котласі, на південний схід від Архангельська. Настоятелем церкви Косьми і Даміана в Болшеві протоієрея Олександра Русинова призначили, імовірно, не раніше 1934 р. 17 січня 1938 р. Митищинським відділенням УНКВС була виписана постанова про арешт настоятеля Болшевського храму; два дні потому в будинку Олександра Русинова за адресою: Шкільний майданчик, 23 (церковна сторожка) зробили обшук, а самого священика помістили в Бутирську в’язницю. Разом із ним заарештували диякона Сергія Нікольського, який жив у тому ж будинку. Підставою для утримання під вартою Олександра Русинова стало те, що він нібито “систематично веде контрреволюційну агітацію проти виборів у Верховну раду” і “влаштовує нелегальні збіговиська”.

На Русинова і Нікольського було заведено спільну справу за номером 13396; її було розпочато 19 січня 1938 р. і закінчено 20 січня 1938 р. Свідками у справі були такі собі Риков Євген Олександрович і Тихонова Устинья Михайлівна. Їхні свідчення слідчий Митищинського відділення УНКВС визнав достатніми для обвинувального висновку: “Будучи допитаним як обвинувачений, громадянин Русинов винним себе не визнав, але повністю викритий показаннями свідків”.

24 січня 1938 р. заступник начальника УНКВС МО майор держбезпеки Якубович (ініціалів у документі не вказано – прим. авт.) випустив Постанову про передачу справи на розгляд Трійки НКВС. 26 січня протоієрея Олександра Русинова і диякона Сергія Нікольського засудили до вищої міри покарання. 31 січня 1938 р. обох було розстріляно на Бутовському полігоні; того ж дня разом із ними загинули ще 312 осіб, 7 із яких – священнослужителі. 12 грудня 1958 р. Олександр Русинов був реабілітований. 11 квітня 2006 р. Архієрейський Собор Руської Православної Церкви канонізував його; днем пам’яті вважається 31 січня (дата мученицької кончини).