Священномученик Олександр Ратьковський, пресвітер p1dunjhi7qtuqhpubdr7u8123l3
Житія святих,  Серпень

Священномученик Олександр Ратьковський, пресвітер

Місяця серпня на 22-й день

Майбутній священномученик Олександр народився 1870 року в багатодітній сім’ї диякона-псаломщика церкви Різдва Іоанна Хрестителя цвинтаря Опрос’єво (Апрос’єво) Новоржевського повіту Псковської губернії. Матвій Ратьковський служив тут близько 40 років, 5 червня 1896 року його відраховано за штат, помер 11 жовтня 1909 року. Вдові Євдокії визначено щорічну допомогу 30 рублів на рік.

Після завершення навчання в Духовному училищі Олександр вступив і 1891 року закінчив Псковську Духовну семінарію. Потім він був висвячений у сан диякона, а 1 жовтня 1897 року “диякон церкви Святої Трійці цвинтаря Данькове Холмського повіту Олександр Ратьковський висвячений у сан священика і переведений у цвинтар Задвинье Торопецького повіту, Спасо-Преображенську церкву”. Погост знаходився за 56 верст від Торопця і межував із Тверською губернією.

Парафіян у храмі було близько 600 осіб. На час настоятельства отця Олександра храм сильно занепав і потребував ремонту. Антимінс до освячення новозбудованої церкви було видано 17 березня 1699 року на бокові вівтарі Преображення Господнього і Михаїла Архангела. Парафіяни допомогли в ремонті: 400 рублів пожертвував житель села Железова Старицької волості Родіон Дмитрієв. Йому було піднесено архіпастирське благословення з видачею грамоти. Таку ж суму пожертвував церковний староста, дворянин села Федяєве М. В. Буйницький. Активну участь взяв у ремонті церкви псаломщик Іоанн Соколов. 9 листопада 1897 року отець Олександр був затверджений на посаді члена благочинницької ради III округу Торопецького повіту.

Однак у листопаді 1901 року отець Олександр залишає цвинтар Задвиння і перебирається ближче до старих батьків. Для цього він, за домовленістю, обмінявся зі священиком цвинтаря Добрович Новоржевського повіту Михайлом Галібіцьким, який прибув у Задвиння 19 грудня 1901 року. Погост Добрович відомий серед любителів псковської старовини. Як кам’яний, він був побудований на пожертвування дворян Матвія Даниловича і Миколи Матвійовича Чихачових і освячений 6 серпня 1807 року. Перший із них похований у родинному склепі, а другий – у храмі під плитою. За півверста знаходилося село Маютине з каплицею над похованнями дворян Рокотових. З 1878 року при будинку священика Михайла Галібецького існувала школа грамоти. З 1884 року вона стала церковно-приходською. Отець Олександр був призначений завідувачем церковно-парафіяльної школи і законовчителем у ній і в школі грамоти. 15 червня 1903 року нагороджений скуфією за заслуги по духовному відомству.

З невідомих нам причин 22 червня 1905 року отець Олександр був переміщений священиком у Богоявленську церкву міста Торопця, побудовану 1771 року. До цієї церкви була приписана також Мироносицька цвинтарна церква.

Але і тут отець Олександр служив відносно недовго. 30 жовтня 1906 року помер священик Різдва-Богородицької церкви Олександр Черновський. 29 грудня 1906 року отець Олександр Ратьковський зайняв місце настоятеля цього храму, до якого була приписана Всіхсвятська цвинтарна церква. Службу вів із псаломщиком Валентином Соловйовим. Церковними старостами були купець П. І. Поджаров і потомствений почесний громадянин М. А. Бобров.

У Торопці отець Олександр проявив себе як подвижник. Багато років він був членом ревізійної комісії Торопецького училищного округу з перевірки діяльності Торопецького Духовного училища. Входив до складу педагогічної ради Торопецької жіночої гімназії. Його підпис був обов’язковим на посвідченнях про закінчення цього навчального закладу, які видавали гімназисткам.

У сім’ї отця Олександра було 8 дітей. Доходи в нього були мізерні. “Платні не отримую жодної копійки, торік на частку разом із відсотками на причтовий капітал доводилося одержувати на місяць близько 43 рублів, а тепер не маю сторонніх доходів, плати за закономірність не отримую, а життя в місті дороге”, – писав отець Олександр Преосвященному Арсенію, єпископу Псковському і Порховському.

Неодноразово отець Олександр заміщав у служінні хворого настоятеля Різдва-Богородицької церкви міста Торопця священика Олександра Черновського. З великою любов’ю до отця Олександра Ратьковського ставилися парафіяни. 30 жовтня 1906 року отець Олександр Черновський помер. На прохання парафіян 29 грудня 1906 року на його місце було призначено отця Олександра Ратьковського. У проханні з 71 підписом до Псковського владики парафіяни писали, що “саме такий батюшка дбатиме про релігійно-моральні потреби ввіреної йому пастви”.

1907 року отець Олександр був нагороджений фіолетовою оксамитовою скуфією. У 1909 році призначений законовчителем Миколаївської залізниці училища міста Торопця. У 1913 році нагороджений набедреником, а 6 травня 1914 року – камилавкою. У травні 1917 року А. М. Ратьковський був делегований до Пскова на Єпархіальний з’їзд духовенства, мирян, духовних навчальних закладів і монастирів.

9 березня 1931 року отець Олександр був заарештований серед інших православних священнослужителів, серед яких були єпископ Великолуцький Тихон (Різдвяний), священики, диякони, ченці та православні миряни, яких влада об’єднала в організацію, давши їй назву “Посилення християнського руху”[1].

2 квітня слідчий допитав священика. На його запитання отець Олександр відповів: “Батьки мої були з духовних. Батько був дияконом у Ново-Ржевському повіті, де і помер. У Торопець я приїхав 1906 року, де і служу донині. Сім’я у мене – вісім осіб. Три сини: Анатолій служить священиком у цвинтарі Севастьянове Торопецького повіту, нині висланий ОДПУ, Микола – у Кременчуці, але де працює, мені невідомо, Володимир служить у радгоспі в Боровицькому повіті Новгородської губернії. Чотири доньки служать на радянських роботах, у т.ч. Ганна (Миронова), 1902 року народження, і Людмила, 1898 року народження. Священнослужителів, а також черниць міста Торопця я знаю, їх зараз заарештовано, але інших назвати імена та прізвища не можу. Знайомства особливого ні з ким ніколи не вів, бо живу на околиці міста, але у справі до мене все ж приходили. Більше сказати нічого не можу”.

Отець Олександр був засуджений до трьох років заслання до Казахстану, після закінчення якого 1934 року повернувся в Торопець і продовжив служіння в Різдво-Богородицькій церкві.

Парафіяни бачили у священику, який повернувся до них, сповідника святої православної віри. Отець Олександр налагодив у храмі уставне богослужіння, черниці співали на криласі, одну з черниць він призначив старостою. Цього було вже достатньо для арешту.

23 липня 1937 року співробітники НКВС заарештували отця Олександра й ув’язнили його в Торопецькій в’язниці; наступного дня слідчий допитав його.

– Які ваші взаємини з єпископом Іоанном Троянським та іншими священиками?

– Взаємовідносини у мене з єпископом нормальні, він був у мене на квартирі, був і я у нього на квартирі з питань релігійного характеру.

– Вам відомо, що єпископ Троянський, перебуваючи в церкві, де ви служите священиком, роздавав дітям цукерки з метою вербування молільників?

– Так, визнаю, що в церкві, де я є священиком, єпископ роздавав дітям цукерки, але я… не вважаю це ненормальним явищем…

– Чи виголошував проповіді єпископ Троянський, перебуваючи в церкві, в якій ви є священиком?

– Так, проповіді єпископа були звичайним явищем, якого вони були змісту, мені важко сказати, оскільки я в цей час споживав Святі Дари.

31 серпня Трійка УНКВС по Калінінській області засудила обвинуваченого в антирадянській агітації отця Олександра до розстрілу. Священномученик Олександр Ратьковський був розстріляний 4 вересня 1937 року.

Реабілітований 31 липня 1989 року.

Священномученик Олександр Ратьковський зарахований до лику святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.

Знайшли помилку