Священномученик Олександр Попов пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 8-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Священномученик Олександр, Олександр Іванович Попов, народився 20 жовтня 1869 року в селі Ключики Осинського повіту Пермської губернії в сім’ї церковнослужителя. 1884 року він закінчив Єкатеринбурзьке духовне училище, а 1890 року закінчив Пермську духовну семінарію.

Того ж року Олександр одружився і почав служіння Церкві як псаломщик Свято-Троїцькго храму села Бруснятське Єкатеринбурзького повіту. З 1892 року він був дияконом, а потім ієреєм церкви на честь Введення до храму Пресвятої Богородиці села Трав’янське Камишловського повіту. Цей храм став останнім місцем служіння ієрея Олександра.

Священник Олександр Попов був людиною діяльною. Окрім виконання своїх пастирських обов’язків, він викладав Закон Божий у церковно-парафіяльній школі села Велика Грязнуха, був дійсним членом Товариства взаємної допомоги тим, хто навчає, і тим, хто навчав у церковно-парафіяльних школах та школах грамоти. Також він був членом Православного місіонерського товариства у Єкатеринбурзькому Комітеті, яке працювало зі старообрядцями.

26 березня 1897 року другий священник Введенського храму в селі Трав’янське Олександр Попов був переміщений на місце першого священника.

1904 року ієрея Олександра затвердили на посаді голови церковно-парафіяльної благодійної установи при Введенській церкві, а невдовзі призначили слідчим у другому окрузі Камишловського повіту, де налічувалося двадцять дев’ять великих сіл і Кам’янський завод.

У 1910 році отець Олександр заснував на своїй парафії товариство тверезості, до якого входили триста сорок два жителі села Трав’янське. У вересні 1912 року ієрея Олександра призначили катехізатором у другому окрузі Камишловського благочиння на 1913 рік.

Священник Олександр свого часу одержав чимало нагород, а саме набедреник, скуфію, камилавку й орден святої Анни третього ступеня.

У жовтні 1917 року в країні відбулася революція. Більшовики, які захопили владу, узаконили вбивства і насильство, зробили терор державною політикою. Грабежі, тортури, самосуди, розстріли супроводжували радянську владу з перших днів її існування. Червоний терор охопив цілі верстви населення: духовенство, дворянство, буржуазію. З особливою ненавистю знищували духовенство — не лише представників вищої ієрархії, а й простих священників та ченців.

З весни 1918 року набирала оберти і вже охопила більшу частину Уралу Громадянська війна. У Шадринському, Камишловському та інших повітах поспіхом формувалися загони Червоної армії. Одним із таких загонів керував Петро Подпорін. Він був вихідцем із селян, служив унтер-офіцером царської армії, але був розжалуваний за грабіжницький напад на поміщицький маєток. Згодом він став командиром Першого Селянського комуністичного полку «Червоні орли», який залишив про себе на Уралі сумну пам’ять звірячими розправами над мирним населенням, особливо над духовенством.

Влітку 1918 року під час наступу Білої армії загін під командуванням Петра Подпоріна відступав через територію Каменського заводу. Свій жорстокий норов червоний командир показав уже наступного дня після прибуття до селища. Кілька десятків мирних жителів було взято в заручники, у багатьох із заводчан викрадено худобу, усіх службовців Кам’янського заводу насильно зараховано до Червоної армії, заводську касу пограбовано. Також було вивезено лазарет, облаштований коштом жителів селища.

На узліссі навпроти вокзалу, де у вагонах розташовувався штаб червоноармійців і жив Подпорін, відбувалися розстріли невинних людей.

8/21 липня 1918 року в селі Трав’янське червоноармійці заарештували священника Олександра Попова і дев’ять селян, яких відвезли до полотна залізниці, у містечко під назвою Половинне. Там, відпустивши одного із захоплених, червоноармійці стали мучити невинних людей. Деякі жителі села чули крики і стогін страждальців, але ніхто не наважився прийти їм на допомогу.

15/28 липня ієрей Олександр Попов і парафіяни були поховані на площі перед храмом, у якому він прослужив понад двадцять п’ять років.

17 липня 2002 року священномученик Олександр Попов був причислений до Собору новомучеників і сповідників Церкви Руської.