Святий Олександр Орлов пресвітер, сповідник

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 14-й день / місяця червня на 10-й день – Собор Рязанських святих

Священносповідник Олександр народився 1878 року в селі Макковеєво Касимовського повіту Рязанської губернії в сім’ї вчителя Самиловської церковнопарафіяльної школи Василія Євдокимовича Орлова. Незабаром після народження сина Василій Євдокимович був висвячений на диякона до Покровського храму в селі Макковеєво. Закінчивши церковнопарафіяльну школу і духовне училище, Олександр з 1905 року став служити псаломщиком у тій самій церкві, а в 1919 році він був висвячений у сан диякона та продовжив своє служіння в ній вже в цьому сані.

Диякон Олександр часто відвідував відому в тих краях подвижницю, яка жила в селі Анемнясево Касимовського повіту, блаженну Матрону; вона і порадила йому отримати висвячення на священника до храму, який знаходиться за чотири кілометри від Анемнясевого.

У січні 1932 року архієпископ Рязанський Іувеналій (Масловський) висвятив диякона Олександра на священника до храму великомучениці Параскеви в селі Шеянки Касимовського району, і відтоді він став духівником блаженної, якій було тоді шістдесят два роки; отець Олександр приходив до неї служити на великі свята молебни, причащав її раз на півтора місяця, іноді соборував. У сім років Матрона захворіла на віспу і повністю втратила зір, а коли їй було десять років, її несправедливо і жорстоко покарала мати; дівчинці з’явилася Цариця Небесна і втішила її. Матрона розповіла про це видіння матері, і та зі ще більшою жорстокістю побила її. Відтоді дівчинка не могла ні ходити, ні сидіти, а тільки лежати і терпіла багато скорбот від близьких рідних, усю розраду знаходячи в молитві до Бога. За цей надзвичайний подвиг, терпіння і смиренність Господь наділив її дарами прозорливості та зцілень, і згодом за її молитвами стали втішатися і зцілюватися багато людей.

Блаженна з великою повагою і любов’ю ставилася до духовенства і ченців, як до людей, які мають суворе служіння Богу, а отця Олександра любила особливо. Знемагаючи протягом багатьох років від хвороб, одного разу вона відчула себе особливо нездоровою і, передчуваючи близькість смерті, попросила почитати канон на вихід душі; після закінчення вона з сумом і в роздумах сказала, що не так вже вона тепер шкодує людей, як шкодувала раніше, що все земне життя віддаляється від неї, йде. “І вже нікого мені тепер не шкода, нікого не шкода, – кілька разів повторила блаженна, – тільки отця Олександра трішечки, трішечки шкода”.

1934 року отця Олександра було переведено до Троїцького храму в село Гусь-Залізний. Згодом, даючи характеристику на священника, голова сільради написав, що отець Олександр звершував служби в храмі, не просячи на них дозволу сільради, служив молебень за дощ, ходив на Великдень з хресним ходом площею та проповідував з “ухилом проти радянської влади. Давані за рішенням сільради завдання зі збору сучків не виконував, за що давали штраф… Часто ходив додому до церковної старости, яка налаштована антирадянськи”.

У червні 1935 року співробітники НКВС Касимовського району розпочали справу проти блаженної Матрони та її шанувальників, і у зв’язку з цим 1 липня 1935 року заарештували отця Олександра. Його ув’язнили в Бутирській в’язниці в Москві і відразу ж допитали.

Слідчий зажадав від священника, щоб він розповів усе, що знає про блаженну Матрону. Отець Олександр відповів, що блаженна Матрона має великий авторитет серед вірян і її відвідують безліч людей із різних місць; сам він дивується її терпінню, розуму і мудрості тих порад, які вона дає відвідувачам.

– Чи визнаєте ви себе винним у тому, що ви з контрреволюційною метою прославляли блаженну Матрону Бєлякову, проводили серед вірян антирадянську агітацію і поширювали неправдиві чутки про війну і неминучу загибель радянської влади? – запитав його слідчий.

– У прославленні блаженної Матрьоші винним себе визнаю. Я справді шаную її і живу за її порадами. Про це я говорив вірянам і радив їм сходити до неї для порад. В антирадянській агітації та поширенні неправдивих чуток винним себе не визнаю, – відповів священник.

– Нам відомо, що ви з метою прославлення блаженної Матрьоші Бєлякової, яка мешкає в селі Анемнясево… розповідали вірянам про її праведне життя, про її мудрі поради і радили хворим звертатися до неї, як до тієї, що може зцілити від хвороб. Скажіть, чи проводили ви згадану діяльність із прославлення блаженної Матрьоші?

– Я, як духівник блаженної Матрьоші, бував у неї, знав про її благочестиве життя та мудрість, тож я справді розповідав вірянам про неї як про блаженну та праведницю, яка може давати мудрі поради щодо всіх життєвих питань та має здатність чудесно зцілювати від хвороб; водночас я радив вірянам і особливо хворим сходити до неї та отримати зцілення від своєї хвороби.

– Скажіть, які поради давала своїм шанувальникам блаженна Матрьоша?

– У моїй присутності блаженна Матреша радила своїм шанувальникам частіше ходити до церкви, більше молитися, служити молебні угодникам Божим. Радила вести тверезе життя. Поважати батьків і старших. Які поради давала блаженна Матрьоша з питання про вступ до колгоспів, мені невідомо, бо в моїй присутності на цю тему жодних розмов не було.

В обвинувальному висновку слідчий написав, що священник, “будучи учасником контрреволюційного угруповання, з контрреволюційною метою активно прославляв “блаженну Матрьошу” Бєлякову, організовував до неї паломництво вірян і на її квартирі звершував таємні богослужіння…”

2 серпня 1935 року Особлива нарада при НКВС засудила священника Олександра Орлова до п’яти років ув’язнення у виправно-трудовий табір.

За час його ув’язнення його дружина і дочка переїхали в село Мітіно Касимовського району і стали допомагати при храмі на честь ікони Божої Матері “Всіх скорботних Радість”. Коли 1940 року отець Олександр звільнився із ув’язнення, то перш ніж іти до рідних, він зайшов до однієї зі своїх парафіянок, яка жила в сусідньому селі, – обірваний, голодний, ледь живий, і, не проходячи всередину будинку, попросив поспати йому на килимку біля дверей, оскільки весь його одяг був переповнений вошами. Відмившись у лазні й дещо оговтавшись, він попрямував до Мітіного. Коли він підійшов до храму, тривала всенічна на свято святих первоверховних апостолів Петра і Павла, і в цей час із храму вийшла його дружина з кадилом у руках, яка мала намір розпалити посильніше вугілля перед початком полієлею. Священик привітався з нею, але за час ув’язнення він так змінився, що дружина його не впізнала, і отець Олександр, гірко заплакавши, сказав: “Мабуть, я недовго проживу, що ти мене з кадилом вийшла зустрічати”. Тут дружина впізнала його і теж заплакала.

Отець Олександр став служити другим священником у Скорбященському храмі. Будучи з дитинства слабкого здоров’я, він ще більше виснажився здоров’ям у таборі та вже жив і служив увесь час насилу; менше року він прожив, повернувшись із ув’язнення. 27 квітня 1941 року священник підійшов до вікна в кімнаті, де жив, і, побачивши когось, хотів було зустріти, зітхнув – і спочив.

Отець Олександр був похований біля вівтаря Покровського храму в селі Макковеєво. Мощі священносповідника Олександра (Орлова) були знайдені 21 серпня 2001 року і перебувають нині в Покровському храмі селища Синтул.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання