Священномученик Олександр Миропольський пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 23-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю, найближчу до 10 жовтня, — Собор святих Челябинської митрополії

Священномученик Олександр народився 1847 року в сім’ї диякона Степана Гур’євича Миропольського, який служив у Покровському храмі в селі Біла Гора Чистопольського повіту Казанської губернії. Початкову освіту Олександр здобув у духовному училищі, де вчителі говорили йому, що він має виняткові здібності до вивчення мов, і радили вступати до університету; як здібному учневі, вони старанно викладали йому французьку та німецьку мови. Після закінчення училища Олександр вступив до Казанської духовної семінарії і, провчившись у ній деякий час, прийняв тверде рішення стати священником.

Після висвячення отець Євгеній служив священником у храмі в селі Апазово Казанського повіту на парафії, яка складалася переважно із хрещених татар. Однак прослужив він тут недовго. У 1871 році тяжко захворів його тесть, благочинний, і, коли отець Олександр приїхав провідати хворого, той став його вмовляти посісти його місце, оскільки він збирається йти за штат через хворобу.

Невдовзі отця Олександра перевели до Покровського храму в селі Апазово, де він прослужив більшу частину життя. Хоча отець Олександр знав татарську мову досконало, місцеві хрещені тартари з незадоволенням прийняли його, тому що в цей час серед них розпочався рух за призначення на парафії священників із татар. На початку свого служіння він був призначений напоумлювачем відпалих, а потім і окружним місіонером. Згодом він був зведений в сан протоієрея.

У 1881 році отець Олександр овдовів і, залишившись з двома малолітніми доньками, вирішив, влаштувавши їх, прийняти чернецтво, але явився йому уві сні отець Іоанн Кронштадтський, який порадив узяти в дім дівчинку-сироту і продовжувати служити в тому самому селі. Священник так і зробив, і згодом дівчинка стала великою йому помічницею.

1900 року отець Олександр був призначений служити до Троїцького собору в місті Мамадиш, де 1905 року у зв’язку з революційними заворушеннями у нього почалися неприємності — мамадиська інтелігенція стала дорікати йому за застарілість та відсталість його поглядів, знайшовши підтримку у своїх судженнях і серед місцевого духовенства. Як наслідок, утворилася нестерпна для отця Олександра обстановка в місті, і він попросив архієрея перевести його на старе місце, проте архієпископ Казанський Димитрій (Самбікін) запропонував йому натомість вступити без вступних іспитів, як людині пенсійного віку, до Казанської духовної академії, куди отця Олександра й було прийнято 1906 року.

Він мав право прослуховувати всі лекції, користуватися академічною бібліотекою, але, як такий, що не складав вступних іспитів, не мав права писати семестрові роботи, складати іспити й переходити з курсу на курс. Однак, вислухавши весь курс предметів, що викладаються в Академії, він міг отримати посвідчення, що протягом чотирьох років прослухав академічний курс за обраним ним відділенням. Отець Олександр вибрав відділення місіонерське. Він мріяв, прослухавши курс Академії, озброїтися новими знаннями і послужити ще Церкві Христовій на місіонерському терені.

Закінчуючи Академію, він замислився про вибір місця служіння. Один зі студентів, які навчалися з ним, запропонував йому поїхати до Єкатеринбурзької єпархії, звідки сам був родом; окрім того, там проживало багато мусульман, а отець протоієрей був відомий як досвідчений протимусульманський місіонер. Отець Олександр дослухався до його поради і 1911 року був направлений служити до Успенського храму Каслинського заводу Єкатеринбурзької єпархії. 22 грудня 1912 року його призначили єпархіальним місіонером.

Наприкінці 1917 року сімдесятирічний старець був заарештований за розповсюдження релігійно-моральних книг татарською мовою. Лише після свідчення татар, що в книгах немає нічого контрреволюційного, рада робітничих депутатів звільнила священника. Вдруге протоієрей Олександр був заарештований червоногвардійцями 22 червня 1918 року і в ніч на 23 червня розстріляний. Кати, не задовольнившись розстрілом, завдали йому кілька таких сильних ударів, що обличчя його було спотворене до невпізнанності, у боці зяяла страшна рана, одну ногу було зламано та проколото ступню, «і врешті-решт [його], зв’язаного по руках, кинули до ями».

Тіло пастиря-мученика було знайдено після того, як із селища пішли червоногвардійці. 7 липня 1918 року в Успенському храмі Каслінського заводу відбулося відспівування протоієрея Олександра Миропольського, священників Петра Бєляєва та Петра Смородінцева і двадцяти семи мирян. Постраждалі від безбожної влади священномученики були поховані біля Успенського храму.