Священномученик Олександр Малиновський, пресвітер

Місяця серпня на 20-й день

Священномученик Олександр Малиновський народився 12 квітня 1892 року в місті Петровську Саратовської губернії в сім’ї священика Іоанна Малиновського. Дід його також був священнослужителем. Олександр здобув освіту в міському двокласному училищі, а після переїзду сім’ї в місто Вольськ продовжив навчання в духовному училищі. Після закінчення його він вступив до Пермської духовної семінарії. У цей час він познайомився з дочкою священика Димитрія Олександровича Затопляєва Вірою; вони одружилися. У батька Олександра і матінки Віри народилося два сини: Михайло і Валеріан.
У 1913 році Олександр Іванович закінчив семінарію за першим розрядом і був висвячений у сан священика. Указом Преосвященного Палладія, єпископа Пермського і Солікамського, він був призначений для служіння в Спасо-Преображенську церкву села Гамова Пермського повіту. Разом із виконанням своїх пастирських обов’язків батюшка почав завідувати Гамовською і Костаревською церковно-парафіяльними школами, одночасно викладаючи в школі села Гамова Закон Божий. У 1915 році він був також законовчителем в Осенцовському земському народному училищі Верхньо-Муллінської парафії.
Ставши головою церковно-парафіяльного піклування та товариства “Тверезість”, отець Олександр розпочав активну боротьбу з поширеною в селі недугою – пияцтвом. За свою діяльність на цьому терені він був нагороджений 1914 року набедреником.
У роки першої світової війни молодий ревний священик намагався допомагати фронту грошовими коштами. “Вельми дбайливий у вишукуванні коштів і зборі пожертвувань на військові потреби”, – йшлося в його послужному списку за 1915 рік. Його праці не залишилися непоміченими священноначаллям: 1915 року до дня Святої Пасхи “за парафіяльний благоустрій” він отримав ще одну нагороду – скуфію, а 1916 року удостоївся Архіпастирського благословення. Він мав вельми представницьку зовнішність: високий на зріст, міцної статури, зі шляхетними рисами обличчя і пишним кучерявим волоссям, що обрамляло високе чоло. Будучи гарним проповідником, він наставляв і підтримував у той важкий передреволюційний час не тільки парафіян свого храму, а й жителів Пермі, нерідко виголошуючи проповіді в каплиці святителя Стефана. “За старанне проповідування Слова Божого в каплиці братства Святого Стефана” слухачі піднесли йому два священицькі облачення і рясу. “Поведінки відмінної; у проповідуванні слова Божого старанний і справний; катехізацію за програмами веде неопустимо”, – йшлося в його послужному списку.
У вересні 1916 року отець Олександр вступив до Казанської духовної академії. 1917 року, згідно з власним проханням, його перевели для служіння до Введенської церкви села Верх-Суксунського Красноуфімського повіту.
Тут його і застали революційні події.
Влітку 1918 року в Красноуфимському повіті почалися масові селянські заворушення, що охопили безліч волостей. Це був тривожний, страшний час для отця Олександра Малиновського: бої точилися майже біля самого Верх-Суксунського, де він тоді служив.
Після придушення повстань по всьому Красноуфимському повіту пройшли розправи. Однак отець Олександр, 26-річний священик, і в той складний час продовжував безбоязно проповідувати в храмі. Збереглися записи фрагментів однієї з його проповідей, у якій він закликав не допускати розграбування церкви більшовиками. “Миряни, – говорив отець Олександр з амвона, – чи знаєте ви, що робиться зараз у Петрограді та Москві? Там більшовики в церквах і соборах ставлять коней, лаються над вірою православною. Православні! Не допустимо наруги над нашою святинею, постоїмо за віру православну. Скоро знову почнеться війна, знову затріщать кулемети, загримлять гармати, не допустимо блюзнірства над православною вірою!”.
За доносом двох волосних міліціонерів, які чули його проповіді про безчинства більшовиків, отець Олександр був заарештований. Сталося це за таких обставин. Із Красноуфімська в село Верх-Суксунське було направлено загін червоноармійців. Віряни, ще здалеку помітивши їх, вдарили в набат. Отець Олександр перебував у той час у церкві, його закрили, повісивши зовні на дверях замок. Під’їхавши до храму, командир загону ледве пройшов крізь натовп до церковних дверей, зламав замок і увійшов всередину, розштовхуючи парафіян, які кинулися за ним. Отець Олександр стояв у вівтарі з хрестом у руках, підносячи востаннє молитви перед престолом Божим. Благословивши свою паству, він пішов до виходу…
Парафіяни заповнили всю площу, не даючи червоноармійцям пройти і не відпускаючи батюшку. Але прикладами гвинтівок натовп відтіснили, а отця Олександра посадили на підводу і повезли до Красноуфімська. За спогадами очевидців, багато хто з парафіян ще довго біг за підводами, що віддалялися.
Отця Олександра повезли в Красноуфімську повітову в’язницю; дорогою червоноармійці заарештували в міському храмі отця Льва Єршова. У в’язниці їх помістили в одну камеру.

У ніч на 2 вересня священики були пов’язані один з одним колючим дротом і, за свідченням їхнього співкамерника, розстріляні “за містом у так званому Холодному логу”.
Незабаром після цих подій у Красноуфімськ вступили частини Білої армії. Тіла двох вбитиих ієреїв та інших жертв червоного терору було виявлено в лісі, за Інокентіївським міським кладовищем. 24 вересня безневинні страждальці були з честю відспівані у Свято-Троїцькому соборі Красноуфимська і поховані в церковній огорожі собору, поруч із могилою протоієрея Олексія Будріна, який також прийняв мученицьку кончину від рук червоних.
1935 року Свято-Троїцький собор закрили, могили загиблих священнослужителів зрівняли із землею, а пізніше на їхньому місці влаштували автодром.
У 2000 році рішенням Архієрейського Собору Руської Православної Церкви ієрей Олександр Малиновський був прославлений у Соборі новомучеників та сповідників Російських від Пермської єпархії, а 21 липня 2002 року, в день Казанської ікони Божої Матері, після святкової Божественної літургії та Хресної ходи були знайдені чесні мощі священномучеників.
Відкрилася цегляна кладка склепу, було виявлено широку труну, в якій спочивали останки двох священнослужителів. Мощі священномученика Олександра перебували біля південної стіни склепу. Священик був одягнений у ризу з парчі з мідними нитками, прикрашену орнаментом із шиття і бісеру та мідними ажурними ґудзиками. У труні було знайдено Євангеліє із зображенням на мідній накладці Господа Ісуса Христа і святих євангелістів, а також два хрести: наперсний і напрестольний бронзовий. Голова священномученика була вкрита покровцем. Збереглися пасма кучерявого довгого волосся, частково – шкіра і м’язи. Голова отця Олександра була нахилена до правого плеча, під лівою очницею зяяв кульовий отвір. Шийні хребці були пошкоджені, ліва стегнова кістка зламана – мабуть, батюшку піддавали перед вбивством побиттю. За останками вдалося точно встановити зріст отця Олександра – 1 метр 90 сантиметрів.
Розкопки проводилися під спів акафістів; за свідченням очевидців, деякі з присутніх відчували пахощі.
30 липня 2002 року останки священномучеників відправили на експертизу в Обласне бюро судово-медичної експертизи Єкатеринбурга, де було складено докладний висновок. Зокрема, ідентифікаційним дослідженням було встановлено портретну схожість між прижиттєвим зображенням отця Олександра і його чесними мощами. Із черепа новомученика було вилучено револьверну кулю калібру 7,62 міліметра системи “Наган”. Під час експертизи було виявлено натільний мідний позолочений хрестик із написом: “Верхотур”.
5 грудня 2002 року мощі отця Льва і отця Олександра було перенесено для поклоніння у Свято-Троїцький собор міста Красноуфімська.