Священномученик Олександр Лихарєв, пресвітер

Місяця березня на 4-й день

Священномученик Олександр народився 22 січня 1876 року в селі Синьково Соф’їнської волості Бронницького повіту Московської губернії в сім’ї священника Петра Лихарєва.

1896 року Олександр закінчив Московську Духовну семінарію і вступив учителем у церковнопарафіяльну школу в селі Іславському Звенигородського повіту Московської губернії. 5 травня 1899 року його висвятили на диякона до Тихвінської на Бережках церкви в Москві, а 26 червня 1920 року – до тієї ж церкви священником. 24 серпня 1928 року отець Олександр був призначений настоятелем цієї церкви. 22 липня 1930 року його перевели до Богоявленського собору в Дорогомилові, і 25 березня 1932 року його звели в сан протоієрея. 23 листопада того ж року отець Олександр був призначений священником у Богородице-Володимирівську церкву в місто Митищі, а 22 жовтня 1935 року його перевели в Миколаївську церкву в селищі Сонячне Солнєчного Сонячногірського району.
27 листопада 1937 року протоієрея Олександра заарештували, ув’язнили в Таганській в’язниці в Москві та допитали.
– Слідство має дані про те, що ви серед населення вели контрреволюційну діяльність, – заявив слідчий.
– У контрреволюційній діяльності я себе винним не визнаю, – відповів священник.
Слідчий допитав свідків; один із них, священник, показав, що отець Олександр говорив йому, що радянська влада випустила сталінську конституцію і, здавалося б, має бути повна свобода, але виходить навпаки, і особливо це стосується релігії. Священників ганяють із району в район, ніде їх не прописують, одного батюшку послали в п’ятнадцяте місце, – і виходить більшовицьке марнослів’я, а не конституція.
3 грудня 1937 року слідство було завершено, і 5 грудня трійка НКВС засудила отця Олександра до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі.
11 грудня всім підслідним, багато хто з яких очікував після такого короткого слідства звільнення або принаймні заслання, було оголошено, що їх засуджено до десяти років каторжної праці; після цього їх повантажили у вагони та відправили до Красноярського краю. 9 січня 1938 року вони прибули на станцію Суслово Красноярського краю, і частина священників, зокрема й отець Олександр Лихарєв, були направлені на роботу на свиноферму Бамлагу НКВС.
Ще дорогою отець Олександр захворів – спочатку хвороба здавалася простою застудою, але згодом, коли етап прибув на кінцевий пункт, священник опинився в умовах життя настільки суворих, що ослаблений під час етапу організм уже не зміг впоратися з хворобою. Усіх ув’язнених помістили в тимчасових землянках. Стояли сибірські морози, було холодно, а дров бракувало навіть на те, щоб закип’ятити воду. Незабаром у таборі почалася епідемія дизентерії. У лікарні не вистачало місць, і багато хворих помирали в землянках.
Отець Олександр також захворів на дизентерію, і ув’язнені священники, які жили з ним в одній землянці, стали клопотати про поміщення його в лікарню. Протоієрей Олександр Лихарєв помер у табірній лікарні 17 березня 1938 року. Ув’язнений священник, який перебував разом із ним, написав його дітям: “Похований він… у братській могилі, поблизу млина… пішов батько ваш в інший світ, але нікого не образив він ні на службі раніше, ні в ув’язненні…”