Священномученик Олександр Левитський

Місяця вересня на 26-й день

Священномученик Олександр народився 1876 року у Москві сім’ї священика Михайла Івановича Левитського. Закінчивши 1900 року Московську Духовну академію, Олександра Левитського було призначено викладачем громадянської історії та словесності в Маріїнському єпархіальному училищі, а також російської мови та словесності у Філаретівському жіночому училищі в Москві. 12 березня 1904 року Олександра Михайловича було визначено на місце священика до Троїцької, що в Троїцькій слободі церкви, де за часів гонінь на Церкву розмістилася резиденція Патріарха Тихона.
Отець Олександр був завідувачем церковноприходської школи при Троїцькій церкві та викладачем Закону Божого. З 1905 року до цих послухів додалося викладання Закону Божого у 5-й жіночій гімназії, а з 1906 року – до чоловічої гімназії, заснованої О.В. Адольф. У 1911 році отець Олександр був призначений членом парафіяльної ради Троїцької церкви.
1917 року отця Олександра було нагороджено наперсним хрестом, 1921-го – зведено в сан протоієрея. Навесні 1923 року в Троїцій храм було призначено нового настоятеля, який визнав оновленців, до нього приєдналися інші священики, які служили в храмі, і отець Олександр змушений був покинути храм. Однак, заради пастви, він все ж таки вирішив на деякий час залишитися. Не бажаючи підкорятися і визнавати живоцерковників, отець Олександр потрапив у складне в духовному і небезпечне практично положення через ті неприємності, які йому могли принести оновленці. 30 червня 1923 року отець Олександр подав настоятелю храму заяву, в якій написав, що не має нічого спільного з новоствореною обновленською громадою, і з 1 липня припинив своє служіння у Троїцькому храмі, а вже 6 липня 1923 року його було заарештовано і ув’язнено до Бутирської в’язниці.
Отця Олександра звинувачували в антирадянській агітації, в тому, що він став ініціатором парафіяльних зборів, головою яких оновленці хотіли мати Красницького, але парафіяни Троїцького храму були налаштовані категорично проти, і Красницькому довелося піти.
18 вересня 1923 року слідчий, який провадив справу отця Олександра, склав висновок: «через відсутність достатніх доказів, які можуть підтвердити факт його злочинності… за підозрою у виголошенні провокаційних промов і контрреволюційних діянь на ґрунті нібито релігійних переслідувань на Церкву, наслідком підтвердити вдалося».
22 вересня 1923 року Колегія ОГПУ ухвалила звільнити протоієрея Олександра з-під варти.
У 1924 році отець Олександр був призначений служити в Скорб’ященський храм при Катерининській лікарні, тут він прослужив до 1926 року, коли був переведений до Преображенської церкви в Спаському в Москві, а згодом – в Знам’янську церкву в селі Ховрине Красногірського району Московської області, до свого арешту під час масових гонінь наприкінці тридцятих років.

10 вересня 1937 року протоієрей Олександр був заарештований і ув’язнений до Бутирської в’язниці в Москві. На допиті слідчий запитав його, які він веде розмови, коли в його будинку збираються його знайомі.
Слідчі викликали на допит двох свідків, сусідів священика по дому, вони показали, що подружжя Левитських висловлює протидію заходам політичного та культурного характеру, вічно вони закриті, якась конспірація, ходять до них особи духовного звання, і про що ці наради, про що там кажуть, наводить завжди на підозри. Левитські дуже зло налаштовані проти дітей-піонерів, не дозволяють їм грати на подвір’ї вдома, збиратися групами, забороняють мати в будинку радіо, співати пісні.
8 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила отця Олександра до розстрілу. Протоієрей Олександр Левитський був розстріляний наступного дня, 9 жовтня 1937 року, і похований у спільній невідомій могилі на полігоні Бутово під Москвою.