Священномученик Митрофан пресвітер і з ним мученики Пекінські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 10-й день

Священномученик Митрофан і з ним мученики Китайські постраждали під час повстання іхетуанів, яке відбулося в Китаї в 1900 році. Рух іхетуанів за своєю суттю був релігійним, і в Європі відповідно до невдалого перекладу англійців він більш відомий як «боксерське повстання». Воно було спрямоване проти іноземців. Ідеологією цього повстання було антихристиянство.

Син першого китайця-священномученика Митрофана Цзичуня, вбитого іхетуанями, протоієрей Сергій Чан, так писав про іхетуанів: «Це була спільнота, яка мала общинний устрій (общинний стіл), яка зваблювала народ своїм вченням про надприродні сили з метою піднесення Китаю та знищення іноземців; іноземців іменували бісами, хрещених китайців — їхніми виплодками, а нехрещених, але тих, що мали з ними стосунки, — другими виплодками: на боксерів же дивилися як на воїнство небесне».

Іхетуані влаштовували всюди свої кумирні, звершували жертвопринесення. До весни 1900 року офіційна влада Китаю покровительствувала іноземним Місіям, але до літа імператриця Цисі наказала військам підтримати повсталих у столиці. Чиновників, підозрюваних у зв’язках з іноземцями, стратили. Коли повстання охопило столицю, начальник Руської Духовної Місії архімандрит Інокентій (Фігуровський) і його співпрацівники покинули Бейгуань і переселилися до російського посольства. З собою вони взяли тільки стародавній образ святителя Миколая Можайського, привезений із Албазина ще о. Максимом Леонтьєвим у 1685 році, і церковне начиння.

Китайський уряд виставив на охорону Місії 10 списоборців, але тим не менш 11 червня її було спалено вщент, загинули її бібліотека, архів, ризниця. Іхетуані замордували двохсот двадцяти двох православних китайців, які й стали першими китайськими святими-мучениками. Серед них є і священномученик — ієрей Митрофан, перший китаєць-священник, висвячений у Японії святителем Миколаєм, просвітителем Японії. За клопотанням начальника Місії святкування китайським новомученикам встановлено Указом Святішого Синоду від 22 квітня 1902 року. Їхні мощі поховали в усипальниці храму, освяченого на їхню пам’ять, — храму Всіх святих мучеників. Багато із мощей виявилися нетлінними.

У середині травня боксери спалили православний храм і школу в Дундінані на очах отця Сергія, якому вдалося втекти та дістатися Пекіна. Прибувши до Бейгуаня 26 травня, отець Сергій доповів про те, що сталося, начальнику Місії.

«…Сотні боксерів у супроводі сільського натовпу і жебраків підходили до Бейгуаню. Головні, тобто справжні боксери за ступенем свого навчання, або, радше, здатності екзальтуватися, поділяються на три класи. За повір’ям народним, яке поділяють у Китаї всі, починаючи від государя і великих князів до простолюдинів, ці боксери трьох вищих ступенів цілковито невразливі для меча і рушниці. Вони не мають потреби користуватися вогнем, щоб підпалювати будівлі: досить тільки комусь із них вказати на будівлю, і вона вже загоряється сама.

Вони закликали всіх кричати «ша» — вбивай (тобто християн), і в той час не було, здається, жодної людини, яка б не кричала «ша».

О 9 годині ранку з південного міста принеслася звістка, що боксери скоро прийдуть сюди. Я послав сповіщення про це по домівках християн. Почувши це, багато християн повернулися до своїх домівок, а інші, навпаки, пішли від своїх будинків. Страх змушував згуртуватися. За мною пішло понад 30 осіб, і ми пішли повз північно-східний кут міської стіни на південь. Незабаром ми побачили безліч людей, які рухалися до подвір’я півдня і тримали в руках ліхтарі та смолоскипи. Перед приходом боксерів китайські солдати охоронці ходили навколо Місії, стріляли із рушниць, а потім разом з прибулим народом кинулися грабувати подвір’я, після чого з’явився вогонь і дим пожежі. Сусіди кажуть, що під час спалення храму було не більше двадцяти осіб».

Днем смерті православних китайців стало 11 червня 1900 року. Ось свідчення начальника Місії про їхній подвиг: «Ще напередодні вулицями розклеєно було прокламації, які закликали язичників до побиття християн і погрожували смертю кожному, хто наважився їх приховувати. У ніч з 11 на 12 червня боксери з палаючими смолоскипами, з’явившись в усіх частинах Пекіна, нападали на християнські оселі, хапали нещасних християн і катували їх, примушуючи відректися від Христа. Багато хто, в жаху перед катуваннями і смертю відрікалися від Православ’я, щоб врятувати своє життя, і воскуряли фіміам перед ідолами. Але інші, не боячись мук, мужньо сповідували Христа. Страшна була їхня доля. Їм розпорювали животи, відрубували голови, спалювали в оселях. Розшуки і винищення християн тривали і всі наступні дні повстання. Після винищення осель християн їх самих виводили за міську браму до язичницьких кумирень боксерів, де проводили їм допит і спалювали на вогнищах. За свідченням самих язичників-очевидців, деякі із православних китайців зустрічали смерть з дивовижною самовіддачею. Православний катехізатор Павел Ван помер мученицьки з молитвою на устах. Вчителька школи Місії Ія Вень була закатована двічі. Першого разу боксери порубали її і напівживу закидали землею. Коли вона прокинулася, її стогони почув сторож (язичник) і переніс її до своєї будки. Але через деякий час боксери знову схопили її і цього разу замучили до смерті. В обох випадках Ія Вень радісно сповідувала Христа перед своїми мучителями.

Серед постраждалих за Іісуса Христа були й албазинці, нащадки тих славних албазинців, які принесли світло Христової Православної віри в 1685 р. до столиці Китаю — Пекіна. Багато християн, ховаючись від небезпеки, зібралися в будинок священника Митрофана. Бачачи, що деякі виявляють малодушність, він укріпляв їх, кажучи, що настав час лиха і важко уникнути його. 10 червня ввечері, годині о десятій, солдати і боксери оточили житло о. Митрофана. У цей час там було чоловік до 70 християн; сильніші із них втекли, а о. Митрофан і багато інших, переважно жінки і діти, залишилися й були закатовані. О. Митрофан сидів на подвір’ї перед будинком; боксери покололи йому груди, і він упав перед фініковим деревом. Сусіди відтягли його тіло на місце, де була богадільня Місії. Потім ієромонах Авраамій підібрав тіло о. Митрофана, і 1903 р., коли вперше відбувалося свято на честь мучеників, його разом з іншими поклали в храмі мучеників під вівтарем. У родині о. Митрофана були дружина Тетяна із роду Лі і три сини: старший Ісая, другий протоієрей Сергій і третій Ін. 10 червня ввечері Тетяна врятувалася від боксерів за допомогою нареченої свого сина Ісаї, але другого дня, 11 числа вранці, разом з іншими, загалом 19 осіб, страчена була через відсіченняголови. Ісая, 23-х років, служив в артилерії. 7 червня боксери стратили його через відсічення голови на великій вулиці біля воріт Пін-цземень, тому що раніше відомо було, що він християнин, Марія, 19-ти років, наречена Ісаї, за два дні до боксерського погрому прийшла до будинку о. Митрофана, бажаючи померти в сім’ї свого нареченого. Сергій, син о. Митрофана, тричі намагався переконати її сховатися, але вона відповіла: “Я народилася біля Церкви Пресвятої Богородиці, тут і помру”, — і залишилася на місці, де була Церква. Незабаром прийшли туди солдати й боксери, і вона мученицьки померла, вважаючи смерть відходом у місце вічного спочинку. Івану було тоді 8 років. 10 червня ввечері, коли вбили його батька, боксери розрубали йому плечі й відрубали пальці на ногах; ніс і вуха були відрізані. Нареченій брата його Ісаї вдалося врятувати його від смерті, і вона сховала його у відхожому місці. На запитання людей, чи боляче йому, він відповідав, що страждати за Христа не боляче. Хлопчаки знущалися з нього. Іван просив у сусідів води, але вони не лише не дали йому, а й прогнали.

Протасій Чан і Іродіон Сюй, тоді ще не хрещені, свідчать, що вони бачили цього хлопчика з пораненими плечима й ногами; рани були глибиною з вершок, але він не відчував болю, і, коли його знову брали боксери, він не виявляв страху й спокійно йшов. Один старий висловлював жаль через нього, кажучи: “Чим винен хлопчик? Провина батьків, що він став послідовником диявола”. Інші піднімали його на сміх або просто кидали йому презирливі усмішки. Так його повели, як агнця, на заклання».

Начальник Пекінської Духовної Місії подав до Святішого Синоду від 11 жовтня 1901 року поіменний список двохсот двадцяти двох православних китайців, убитих за віру, і водночас клопотав про дозвіл на пам’ять цих перших китайців-мучеників за віру: 1) улаштувати на місці розореної церкви в Пекіні храм на честь Усіх святих мучеників Православної Церкви, зі склепом під вівтарем, для поховання в ньому мощей убитих православних китайців, і 2) установити для православної громади в Китаї святкування 10 та 11 червня за наступним чином: 10 червня дотримуватися суворого посту, переносячи його на найближчу п’ятницю, якщо зазначене число припаде на суботу або неділю, і звершувати заупокійну Літургію з панахидою за вбитими православними китайцями, а 11 червня відправляти урочисто, за храмовою главою, богослужіння в ім’я Святих мучеників Православної Церкви, з хресним ходом на місці вбивства православних китайців або навколо храму, зі співом ірмосів «Волною морскою», і, після звичайного многоліття, проголошувати вічну пам’ять усім чесно постраждалим за православну віру китайцям.

Обговоривши викладене, Святіший Синод указом від 22 квітня 1902 року постановив дати Місії благословення на увічнення пам’яті православних китайців, які мученицьки постраждали за віру під час боксерського повстання в Китаї у 1900 році. Воно передбачало влаштування у Пекіні храму на честь Всіх святих мучеників Православної Церкви, зі склепом для поховання в ньому кісток побитих православних китайців, і встановлення для православної громади в Китаї щорічного святкування 10 і 11 червня, зі звершенням в останній із цих днів, якщо місцеві умови дозволять, хресного ходу до місць побиття православних китайців або навколо храму.

Тропарі, кондаки, молитви та величання