Священномученик Митрофан Китайський, пресвітер і з ним мучеників Пекінських p1cclj15te181vq21r5g1dk719n33
Житія святих,  Червень

Священномученик Митрофан Китайський, пресвітер і з ним мучеників Пекінських

Місяця червня на 10-й день

Одна з маловідомих сторінок історії Російської Духовної Місії в Китаї – повстання іхетуанів. 1900 рік – відомий як час найжорстокішого виступу іхетуанів – за своєю суттю релігійного руху, який у Європі за невдалим перекладом англійців більш відомий як “боксерське повстання”. Воно було спрямоване проти іноземців. Ідеологією цього повстання було антихристиянство.

Син першого китайця-священномученика Митрофана Цзичуня, вбитого іхетуанями, прот. Сергій Чан, так писав про іхетуанів: “Це було співтовариство, що мало общинний устрій (общинний стіл), яке зваблювало народ своїм вченням про надприродні сили з метою піднесення Китаю та знищення іноземців; іноземців іменували бісами, хрещених китайців – їхніми виплодками, а нехрещених, але тих, що мали з ними стосунок, – другими виплодками: на боксерів же дивилися як на воїнство небесне”.

Іхетуані влаштовували всюди свої кумирні, здійснювали жертвопринесення. До весни 1900 р. офіційна влада Китаю протегувала іноземним Місіям, але до літа імператриця Цисі наказала військам підтримати повсталих у столиці. Чиновників, підозрюваних у зв’язках з іноземцями, стратили. Коли повстання охопило столицю, начальник Російської Духовної Місії, архімандрит Інокентій (Фігуровський) і його співпрацівники покинули Бейгуань і переселилися в Російське посольство. Із собою вони взяли тільки стародавній образ свт. Миколая Можайського, привезений з Албазіна ще о. Максимом Леонтьєвим у 16. Максимом Леонтьєвим у 1685 р., і церковне начиння.

Китайський уряд виставив на охорону Місії 10 копейщиків, але 11 червня Місію було спалено вщент, загинула її бібліотека, архів, ризниця. Іхетуані замордували 222 православних китайців, які й стали першими китайськими святими-мучениками. Серед них є і священномученик – ієрей Митрофан, перший китаєць-священик, висвячений у Японії свт. Миколаєм, просвітителем Японії. За клопотанням Начальника Місії святкування китайським новомученикам встановлено Указом Святішого Синоду № 2874 від 22 квітня 1902 р. Їхні мощі поховали в усипальниці храму, освяченого на їхню пам’ять – храму Всіх Святих Мучеників. Багато з мощей виявилися нетлінними.

У середині травня боксери спалили православний храм і школу в Дундінані на очах о. Сергія, якому вдалося втекти і дістатися до Пекіна. Прибувши в Бейгуань 26 травня, о. Сергій доповів про те, що трапилося начальнику Місії.

“Вислухавши нас уважно, о. архімандрит негайно відправив лист про це на південне подвір’я до російського посланника. Наступного дня сам посланник приїжджав у Бейгуань (на північне подвір’я), щоб переконувати всіх російських місіонерів переїхати в посольський квартал під захист десантів. Посланець вважав своїм обов’язком наполягати на цьому, щоб не наражати на небезпечний ризик життя місіонерів.

Сотні боксерів у супроводі сільського натовпу і жебраків підходили до Бейгуаню. Головні, тобто справжні боксери за ступенем свого навчання, або вірніше, здатності екзальтуватися, поділяються на три класи. За повір’ям народним, яке поділяють у Китаї всі, починаючи від государя і великих князів до простолюдинів, ці боксери трьох вищих ступенів абсолютно невразливі для меча і рушниці. Вони не мають потреби користуватися вогнем, щоб підпалювати будівлі: досить тільки комусь із них вказати на будівлю, і вона вже загоряється сама.

Вони закликали всіх кричати ша – вбивай (тобто християн), і в той час не було, здається, жодної людини, яка б не кричала ша.

О 9 годині ранку з південного міста принеслася звістка, що боксери скоро прийдуть сюди. Я послав сповіщення про це по домівках християн. Почувши це, багато християн повернулися до своїх домівок, а інші, навпаки, пішли від своїх будинків. Страх змушував згуртуватися. За мною пішло понад 30 осіб, і ми пішли повз північно-східний кут міської стіни на південь. Незабаром ми побачили безліч людей, які рухалися до подвір’я півдня і тримали в руках ліхтарі та смолоскипи. Перед приходом боксерів китайські солдати охоронці ходили навколо Місії, стріляли з рушниць, а потім разом із зайшлим народом кинулися грабувати подвір’я, після чого з’явився вогонь і дим пожежі. Сусіди кажуть, що під час спалення храму було не більше двадцяти осіб”.

Днем смерті православних китайців стало 11 червня 1900 р. Ось свідчення Начальника Місії про їхній подвиг: “Ще напередодні вулицями розклеєли прокламації, які закликали язичників до побиття християн і погрожували смертю кожному, хто наважився їх приховувати, у ніч з 11 на 12 червня боксери з палаючими смолоскипами, з’явившись в усіх частинах Пекіна, нападали на християнські оселі, хапали нещасних християн і катували їх, примушуючи відректися від Христа. Багато хто, в жаху перед катуваннями і смертю відрікалися від Православ’я, щоб врятувати своє життя, і воскуряли фіміам перед ідолами. Але інші, не боячись мук, мужньо сповідували Христа. Страшна була їхня доля. Їм розпорювали животи, відрубували голови, спалювали в оселях. Розшуки і винищення християн тривали і всі наступні дні повстання. Після винищення осель християн їх самих виводили за міську браму в язичницькі кумирні боксерів, де проводили їм допит і спалювали на вогнищах. За свідченням самих язичників-очевидців, деякі з православних китайців зустрічали смерть з дивовижною самовіддачею. Православний катехізатор Павло Ван помер мученицьки з молитвою на устах. Вчителька школи Місії Ія Вень була закатована двічі. Першого разу боксери порубали її і напівживу закидали землею. Коли вона прокинулася, її стогони почув сторож (язичник) і переніс її до своєї будки. Але через деякий час боксери знову схопили її і цього разу замучили до смерті. В обох випадках Ія Вень радісно сповідувала Христа перед своїми мучителями.

Серед постраждалих за Ісуса Христа були й албазинці, нащадки тих славних албазинців, які принесли світло Христової Православної віри 1685 р. у столицю Китаю – Пекін. Багато християн, ховаючись від небезпеки, зібралися в будинок священика Митрофана. Бачачи, що деякі малодушними, він зміцнював їх, кажучи, що настав час лиха і важко уникнути його. 10 червня ввечері, годині о десятій, солдати і боксери оточили житло о. Митрофана. У цей час там було чоловік до 70 християн; сильніші з них втекли, а о. Митрофан і багато інших, переважно жінки і діти, залишилися і були закатовані. О. Митрофан сидів на подвір’ї перед будинком; боксери скололи йому груди, і він упав перед фініковим деревом. Сусіди відтягли його тіло на місце, де була богадільня Місії. Потім ієромонах Авраамій підібрав тіло о. Митрофана. Митрофана, і 1903 р., коли вперше відбувалося свято на честь мучеників, його разом з іншими поклали в храмі мучеників під вівтарем, у родині о. Митрофана були дружина Тетяна з прізвища Лі і три сини: старший Ісайя, другий протоієрей Сергій і третій Ін. 10 червня ввечері Тетяна врятувалася від боксерів за допомогою нареченої свого сина Ісаї, але другого дня, 11 числа вранці, разом з іншими, загалом 19 осіб, страчена була через відсікання голови. Ісайя, 23 років, служив в артилерії. 7 червня боксери стратили його через відсікання голови на великій вулиці біля воріт Пін-цземень, тому що раніше відомо було, що він християнин, Марія, 19 років, наречена Ісаї, за два дні до боксерського погрому прийшла до будинку о. Митрофана. Митрофана, бажаючи померти в сім’ї свого нареченого. Сергій, син о. Митрофана, тричі намагався переконати її сховатися, але вона відповідала: “Я народилася біля Церкви Пресвятої Богородиці, тут і помру”, і залишилася на місці, де була Церква. Незабаром прийшли туди солдати і боксери, і вона мученицьки померла, вважаючи смерть відходом у місце вічного спочинку. Іванові було тоді 8 років. 10 червня ввечері, коли вбили його батька, боксери розрубали йому плечі і відрубали пальці на ногах; ніс і вуха були відрізані. Нареченій брата його Ісаї вдалося врятувати його від смерті, і вона сховала його у відхожому місці. На запитання людей, чи боляче йому, він відповідав, що страждати за Христа не боляче. Хлопчаки знущалися з нього. Іван просив у сусідів води, але вони не тільки не дали йому, а й прогнали.

Протасій Чан та Іродіон Сюй, тоді ще не хрещені, свідчать, що вони бачили цього хлопчика з пораненими плечима та ногами; рани були з вершок глибини, але він не відчував болю, і, коли його знову брали боксери, він не виявляв страху і спокійно йшов. Один старий висловлював про нього жаль, кажучи: “Чим винен хлопчик? Вина батьків, що він став послідовником диявола”. Інші піднімали його на сміх або просто кидали йому презирливі усмішки. Так його повели, як агнця, на заклання.

Начальник Пекінської Духовної Місії подав до Св. Синоду від 11 жовтня 1901 р. поіменний список 222 православних китайців, убієнних за віру, і водночас клопотав про дозвіл на пам’ять цих перших китайців-мучеників за віру: 1) влаштувати на місці розореної церкви в Пекіні храм на честь Усіх Святих Мучеників Православної Церкви, зі склепом під вівтарем, для поховання в ньому мощей побитих православних китайців, і 2) установити для православної громади в Китаї святкувати 10 та 11 червня за наступним чином: 10 червня дотримуватися суворого посту, переносячи його на найближчу п’ятницю, якщо зазначене число трапиться в суботу або неділю, і здійснювати заупокійну літургію з панахидою за побитими православними китайцями, а 11 червня відправляти урочисто, за храмовим главою, богослужіння в ім’я Святих Мучеників Православної Церкви, з хресним ходом на місці побиття православних китайців або навколо храму, зі співом ірмосів “Хвилею морською”, і після звичайного багаторіччя проголошувати вічну пам’ять усім чесно постраждалим за православну віру китайцям.

Обговоривши викладене і зі свого боку не зустрічаючи перешкод до задоволення цього клопотання начальника Пекінської Духовної Місії, Святіший Синод указом від 22 квітня 1902 р. за № 2 874 визначив: дати поіменованій Місії благословення на виконання викладених у поданні архімандрита Інокентія припущень щодо увічнення пам’яті православних китайців, які мученицьки постраждали за віру під час боксерського повстання в Китаї у 1900 р., влаштуванням у Пекіні храму на честь Всіх Святих Мучеників Православної Церкви, зі склепом, для поховання в ньому кісток побитих православних китайців, і встановленням для православної громади в Китаї щорічного святкування 10 і 11 червня, зі звершенням в останній із цих днів, якщо місцеві умови дозволять, хресної ходи до місць побиття православних китайців або навколо храму.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь, глас 4:

Мученицы Твои, Господи,/ в царствии Китайстем просиявшии,/ веру Христову, яко щит, держаще/ и кумиром не поклоньшеся,/ от единоплеменник обезумевших муки и смерть прияша,/ усты отрока страстотерпца воспевающе:/ болезни за Христа ни во чтоже вменяем,/ за жизнь временную жизнь вечную/ улучити желающе.

Кондак, глас 2:

Яко сокровище многоценное,/ трилетне в земли сокровенное,/ обретошася мощи ваша, священнотаинниче Митрофане со овцы учений твоих,/ во граде Пекине просиявшими,/ благодать неоскудную подающе душам нашим./ Сего ради с радостию и любовию воззовем:/ молитвами страстотерпец, Христе Боже, помилуй нас.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку