Священномученик Мирон Ржепик, пресвітер

Місяця серпня на 31-й день

Священномученик Мирон народився в чеській благочестивій католицькій сім’ї від Іоанна і Марії Ржепиків 21 квітня 1885 року в селі Кучкарівка Луцького повіту Волинської губернії. 2 травня 1885 р. його охрестили в Луцькому Кафедральному Римо-Католицькому костелі з ім’ям Мирослав. Сприйомниками при святому хрещенні були: Йосип і Марія. 1887 року вся сім’я Ржепіків приєдналася до Православ’я в тому ж місті Луцьку, а Мирослава нарекли ім’ям Мирон на честь священномученика Мирона Кизицького, пам’ять якого звершується 17/30 серпня. У 1900 р. Мирон закінчує Клеванське духовне училище і вступає до Волинської Духовної Семінарії, яку закінчує в 1906 р. за першим розрядом і удостоюється звання дійсний студент.
З 1906 р. по 1910 р. він студент Московської Духовної Академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. 7 вересня 1910 р. він направляється викладачем у Таврійську Духовну Семінарію.
Одружившись з Єлизаветою Петрівною, Мирон Іванович 7 жовтня 1912 р. приймає сан священника і направляється законовчителем до Лубенської Навчальної Семінарії Полтавської губернії, а вже 2 вересня 1915 р. його переводять до Кашинської Духовної Семінарії Тверської губернії як викладача Священного Писання та тимчасово виконуючого обов’язки інспектора.
Після жовтневого перевороту 1917 р. всі Духовні установи радянською владою були скасовані. З 1918 р. Кашинську Духовну Семінарію реорганізували в школу другого ступеня, де Ржепик М.І. став викладати в ній іноземні мови та креслення.
У квітні 1926 року отець Мирон переїжджає до м. Сергієва (нині м. Сергієв Посад) і призначається настоятелем П’ятницького храму на місце померлого настоятеля протоієрея Євгена Олександровича Воронцова, де незабаром зведений у сан протоієрея.
Після закриття 1928 року П’ятницького храму він переходить служити в храм святих апостолів Петра і Павла (Воскресенський).
5 квітня 1930 року його заарештували у складі 60-ти священнослужителів і мирян Московської області та ув’язнили в Бутирській в’язниці.
15 травня 1931 р. протоієрею Мирону висунули обвинувачення в тому, що “він був членом Загорської філії контрреволюційної організації “Справжні християни”, брав участь у нелегальних зборах у вівтарі церкви і займався монархічною антирадянською агітацією…”.
20 травня 1931 р. трійка при ПП ОДПУ по Московській області винесла свій вирок – 10 років ВТТЛ із відбуванням у Сиблазі. Шість років ув’язнення, під час яких йому довелося працювати і на лісоповалі, і креслярем, і діловодом, були непомірно важкими і в духовному, і у фізичному сенсі.
З 1934 року отець Мирон перебував у Чистюньзькому окремому табірному лагпункті Кемеровської області та жив у бараку з архієпископом Ювеналієм (Масловським), і десятком інших священнослужителів. Тут протоієрея Мирона застала нова хвиля гонінь на Церкву 1937 року, яка не пощадила і тих, хто вже мав значні терміни ув’язнення.
2 серпня у всіх ув’язнених священнослужителів було проведено обшук. У протоієрея Мирона було вилучено: “антимінс із хусткою, Євангеліє, молитовник, служебник, дерев’яний хрест, вічний календар” (пасхалія).
Починаючи з 9 серпня співробітники секретного відділу НКВС стали викликати на допити старост бараків. Знайшлися лжесвідки з-поміж кримінальників і тих, хто сидів за побутові злочини, які донесли, що священники влаштовують Богослужіння в бараку вечорами, і протидіють культурно-виховній роботі в табірному пункті.
18 серпня 1937 р. отцю Мирону висунули нове обвинувачення, що, перебуваючи в таборі, він систематично вів “антирадянську роботу і займався використанням релігійних забобонів серед ув’язнених і вільнонайманих”. На всіх допитах він тримався стійко, з гідністю, нікого не видав, провину свою заперечував, хоча і визнав, що служив Богу і в таборі.
7 вересня за вироком трійки при НКВС СРСР по Західно-Сибірському краю протоієрея Мирона було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу, і 13 вересня 1937 р. його було розстріляно разом з іншими священниками, а потім він був похований у загальній безвістій могилі Західно-Сибірського краю.
Протоієрея Мирона було канонізовано 6 жовтня 2006 р. і приєднано до Собору новомучеників і сповідників Руських.