Священномученик Микита (Прибитков), Бєльовський, єпископ

Місяця грудня на 21-й день

Єпископ Микита (у миру Прибитков Микола Григорович) народився Алтаї в селі Єлбанки Бійського району (повіту) 6 грудня 1859 року. Після закінчення Духовної семінарії він священик на Алтаї. У 1918 році (мабуть) після сімейної трагедії прийняв постриг з ім’ям Микита. З січня 1924 року до арешту в 1927 році єпископ Кузнецький, потім Рубцовський, потім Бійський, вікарій Алтайської єпархії. 1932 року засуджений за статтею 58 п. 10, 11 до 5 років позбавлення волі. 1934 року достроково звільнений і призначений єпископом Мамализьким. З 22 травня 1935 року призначається єпископом Бєлевським, вікарієм Тульської єпархії.
Ще будучи священиком, майбутній єпископ Микита ревно дбав про дотримання Статуту Церкви, був старанним проповідником Слова Божого, шалено і благоговійно звершував богослужіння, користувався повагою та любов’ю парафіян.
Прийнявши постриг у літньому віці, він швидко збагнув особливості чернечого життя, і це допомогло єпископу Микиті швидко завоювати любов Белевської пастви. У 1922 році при колишньому Спасо-Преображенському монастирі міста Бєлєва було створено Православну церковну громаду. У ній перебували і чернечі, і священнослужителі, і миряни. Єпископ Ігнатій Садковський та його брат ієромонах Георгій Садковський були організаторами та духовними наставниками громади. Їх повні поневірянь, гонінь та чернечого самозречення життя довгі роки були прикладом для всіх православних Бєлєва та прилеглих околиць.
Незважаючи на неодноразові арешти організаторів та наставників, громада всі ці роки продовжувала існувати, поєднуючи сотні людей. Община зазнала низки змін. Спочатку вона існувала при Спасо-Преображенській церкві колишнього чоловічого монастиря, потім при Стефанівській (Богородице-різдвяній) церкві, а в середині 30-х років, коли єпископ Микита прибув до Бєлєва, — при Козацькій (Микільській на Козацькій слободі) церкві. Всі ці роки парафіяни були об’єднані однією метою: життям у Богові та заповідями Божими. Всі ці роки громада, потім підпільні монастирі зазнавали гонінь. Як було зазначено вище, творець і добрий архіпастир підпільних монастирів єпископ Ігнатій зазнавав арештів чотири рази. Двічі відбував терміни у виправно-трудових таборах на півночі. Але й без нього громада продовжувала існувати. Адже коріння Православ’я на Бєлевській землі було таким глибоким, що небувалі найжорстокіші репресії не могли залякати віруючих людей. 77-річний старець єпископ Микита, незважаючи на похилі роки, зумів стати гідним продовжувачем розпочатої єпископом Ігнатієм справи. На запитання слідчого, молодшого лейтенанта Дадочкіна під час останнього арешту: «Служби при Козацькій церкві проводилися щодня?» — єпископ Микита відповів: «Так, підтверджую: служби в Козацькій церкві були щоденними вранці та ввечері, як і раніше в закритих монастирях».
На початку 1930-х років у Росії почалися тотальні небувалі за своєю жорстокістю гоніння на Російську Православну Церкву. Духовенство оголошувалося «політичним противником ВКП(б)», виконуючим завдання щодо мобілізації всіх реакційних та малограмотних елементів для контрнаступу на заходи Радянської влади та компартії. Почалося масове закриття храмів. З 1 жовтня 1929 року по 1 березня 1930 р. у тульській єпархії було закрито 219 церков. У Тулі були зруйновані чудові Казанський собор, Стрітенська, Хрестовоздвиженська, Троїцька церкви. Слідували один за одним численні арешти священнослужителів. Наприкінці 1937 року настала черга єпископа Белевського Микити (Прибуткова). Єпископ Микита Прибутков був заарештований 16 грудня 1937 року. Разом із ним було заарештовано ще 19 осіб. Їх розшукували, оскільки вони намагалися втекти у селах, намагалися влаштуватися у місті Скопине у єпископа Ігнатія (після відбуття ув’язнення він деякий час був єпископом Скопинським, вікарієм Рязанської єпархії).
Єпископу Микиті було пред’явлено звинувачення в тому, що він, «являючись організатором і керівником підпільного монастиря при Козацькій церкві Тихонівської орієнтації, систематично давав установку чернечому елементу і духовенству про проведення контрреволюційної діяльності серед населення і в поширенні явно провокаційних чуток про співчуття війні та загибелі існуючого ладу». З 20 заарештованих лише одна людина була світською — це лікар терапевт Суботін, якого звинувачували у фінансуванні цієї групи. Усі вони були далеко не молоді. Єпископу Микиті на той час було 78 років!
У справі містяться протоколи допитів “свідків” — кількох селян, які показали, що їх справді агітували і всі арештовані займалися контрреволюційною діяльністю. Із двадцяти чоловік лише п’ятеро не витримали допитів і підписали протоколи, що підтверджують їхню контрреволюційну діяльність.
З матеріалів розслідування 1957 року, проведеного за заявою сина доктора Суботіна, стало відомо, якими методами було виявлено свідчення. 20 заарештованих перенесли 14 діб допиту, причому їм не давали не лише спати, а й сідати. Якщо людина падала, її обливали холодною водою. Обвинувальний акт усім арештованим було винесено 25 грудня 1937 року. Заарештованих було переведено до Тули. 30 грудня 1937 року “трійка” ухвалила вирок: розстріл. Дата мученицької кончини заарештованих у Белеві єпископа Микити, чернечих, священнослужителів та мирян – 3 січня 1938 року. Їх розстріляли та поховали у Тісницькому лісі на 162-му кілометрі шосе Москва-Сімферополь.