Священномученик Миколай Запольський диякон

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 14-й день / у четверту суботу після Пасхи — Собор новомучеників, у Бутові постраждалих (перехідне)

Священномученик Миколай народився 1889 року в селі Сівково Можайського повіту Московської губернії в сім’ї священника Олександра Запольського, який служив у Преображенському храмі в цьому селі. У 1907 році Миколай закінчив духовне училище і в 1910 році став служити псаломщиком у Знам’янському храмі у селі Лисинцево Верейського повіту Московської губернії. Тоді ж він одружився з дівицею Марією, донькою священника; згодом у них народилося шестеро дітей.

У 1920 році Миколай Олександрович був висвячений на диякона до цього храму, а в 1925 році був переведений служити до Преображенської церкви в селі Великі Вяземи Звенигородського повіту Московської губернії.

У 1929 році диякона Миколая звинуватили в порубці лісу і засудили в судовому порядку до двох років заслання, але вирок замінили на штраф розміром триста рублів. Наступного року отець Миколай був заарештований за невиконання державних деревозаготівель і засуджений до шести місяців примусових робіт.

У 1937 році почалися масові арешти й знищення священнослужителів і церковнослужителів. У лютому 1938 року слідчі допитали чергових свідків, котрі підписалися під лжесвідченнями, на підставі яких 21 березня 1938 року диякона Миколая заарештували й помістили до однієї із в’язниць у Москві. Допити тривали півтора місяця, і на останньому із них, 8 травня, слідчий заявив диякону:

— Ви звинувачуєтеся в наклепі на радянську владу, який ви висловлювали в лютому 1938 року.

— Винним себе у висловенні наклепу щодо радянської влади… я не визнаю, — відповів диякон Миколай.

— Ви звинувачуєтеся в контрреволюційних висловлюваннях щодо радянської влади в грудні 1937 року.

— Винним себе в контрреволюційних висловлюваннях щодо радянської влади я не визнаю, — повторив диякон.

Того ж дня диякону Миколаю було влаштовано очну ставку зі лжесвідками. Один із них заявив, що священнослужитель нібито говорив, що «радянська влада всіх попів заарештувала, але скоро буде кінець радянської влади; скоро із Італії прийде папа Римський, він встановить свою владу і всіх комуністів у пекло зажене».

Диякон Миколай на це відповів:

— Я ніяких антирадянських розмов не вів, він бреше.

Лжесвідок Панова на очній ставці показала, нібито вона в лютому 1938 року була в церкві і просила у диякона дозволу взяти золу на добриво для колгоспу, на що той їй відповів: «Чого владі допомагаєш? Хочете виконати вісім мільярдів пудів хліба? У 1938 році це вам не вдасться, скоро радянської влади не буде, скоро прийде папа Римський, він покаже, як селян мучити. Хоча ви й взяли попів, але скоро цар буде, і комуністів скоро вішатимемо за цих попів».

Диякон Миколай рішуче відкинув ці звинувачення і сказав:

— У лютому 1938 року з Пановою я не зустрічався в церкві і нічого їй не говорив. І в церкві Панова ніколи не була.

2 червня трійка НКВС засудила священнослужителя до розстрілу. Диякон Миколай Запольський був розстріляний 27 червня 1938 року і був похований в невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

У 1939 році всі працівники Звенигородського управління НКВС були заарештовані і рішенням Військового трибуналу військ НКВС засуджені до різних строків позбавлення волі за фальсифікацію слідчих справ. Справу диякона Миколая Запольського було долучено як речовий доказ такої фальсифікації. На підставі рішення Військового трибуналу було переглянуто постанови трійки НКВС. Однак справу диякона, «враховуючи соціальну особу засудженого», тобто те, що він був служителем Христовим, переглянуто не було.