Священномученик Миколай Удінцев, пресвітер

Місяця липня на 25-й день

Священномученик Микола Удинцев народився 4 квітня 1862 року в сім’ї батька Олександра Удинцева, священика села Скородумського Ірбітського повіту. Навчався в Пермській духовній семінарії, але за власним проханням його звільнили з неї під час переходу в п’ятий клас. Після цього Микола Олександрович вступив на посаду вчителя народних шкіл в Ірбітському повіті й до 1890 року викладав спочатку в школах сіл Крутихінського, Голубковського, Верх-Ніцинського і селища Ірбітський завод, а потім – у народному училищі села Голубковського. У цей час він одружився з донькою диякона села Ніцинського Ірбітського повіту Антоніною Михайлівною Ласіною, і 1890 року в них народився первісток – син Олександр, а ще через два роки – син Дмитро.
На підставі указу Преосвященнішого Афанасія, єпископа Єкатеринбурзького та Ірбітського, 15 листопада 1892 року Миколу Олександровича висвятили на диякона, його визначили для служіння в церкву на честь Трьох Святителів Нижньо-Туринського заводу Верхотурського повіту. У його послужному списку значиться: “поведінки дуже хорошої”.
У 1894 році отець Миколай удостоївся висвячення в сан священика і був призначений на служіння в Петропавлівську церкву села Петропавлівського Верхотурського повіту. Незабаром його перевели у Воскресенську церкву села Верх-Ніцинського Ірбітського повіту.
Крім того, що отець Миколай був членом братства Святого Симеона, він був членом-співробітником Імператорського Православного Палестинського Товариства по Єкатеринбурзькому відділу. За таку активну пастирську, викладацьку та громадську діяльність священик був нагороджений до свята Великодня 1905 року скуфією.
Після тринадцяти років служіння в селі Верх-Ніцінському отець Миколай із сім’єю був переведений влітку 1907 року спочатку в село Петропавлівське Верхотурського повіту, за місяць – у Нижньо-Синячихинський завод того ж повіту, а одразу слідом за цим його призначили надштатним священиком у село Костинське Ірбітського повіту для служіння в приписній Михайло-Архангельській церкві села Клевакіної. Через кілька місяців село Клевакіна відокремилося в самостійну парафію і стало з цього часу селом Клевакинським. У січні 1908 року батюшку було призначено до Михайло-Архангельської церкви штатним священиком. Тут він прослужив сім років.
Село Клевакинське знаходилося в північно-західній частині Ірбітського повіту, поблизу річки Ріж. Кам’яний однопрестольний храм в ім’я святого Архістратига Божого Михаїла було збудовано в селі 1897 року, на початку ХХ століття парафія його становила близько 1800 осіб. На відстані версти від села розташовувалося невелике село Верхня Бутакова зі школою грамоти для хлопчиків і дівчаток, що діяла в ній. Отець Миколай став викладати в ній Закон Божий.
У липні 1915 року батюшку перевели для служіння до Вознесенської церкви села Коптеловського Верхотурського повіту. Розташоване в тій же місцевості, на річці Реж, село це отримало свою назву від прізвища першого поселенця. Кам’яний храм на честь Вознесіння Господнього з боковими вівтарями в ім’я Великомученика Димитрія Солунського і Праведного Симеона Верхотурського був наприкінці XIX століття благоліпно прикрашений настінним живописом. Примітно, що розпис на одній зі стін зображував катастрофу Царського поїзда 17 жовтня 1888 року. Ця трагічна подія, мабуть, глибоко зворушила жителів віддаленого селища, якщо вони навіть вирішили закарбувати її на стіні храму. У цьому вчинку проявилася відданість селян царю, щира любов до Імператорського дому. Парафіяни храму, а їх було разом із жителями навколишніх сіл близько 4500 осіб, особливо шанували майстерно вирізаний із дерева образ Спасителя, який перебував у ньому, на якому Господь був зображений у зріст, з оковою на лівій нозі.
У тривожний час почав отець Миколай своє служіння в Коптеловському: наближалася революція і громадянська війна. Влітку 1918 року на Уралі відбувалися трагічні події: бої білогвардійців із червоними, арешти і вбивства мирних жителів…
Після того як поруч із Коптеловським з’явилася перша розвідка військ Народної армії, становище червоних стало особливо напруженим. Відчуваючи, що незабаром їм доведеться залишити село, вони вирішили розправитися з отцем Миколою, до якого й раніше ставилися вороже. Він прийняв мученицьку смерть біля престолу Господнього: озвірілі червоноармійці підняли його на багнети прямо у вівтарі Вознесенського храму. Сталося це 25 липня/7 серпня 1918 року.
Священномученика Миколу Удінцева прославлено в Соборі новомучеників і сповідників Російських від Єкатеринбурзької єпархії 2002 року.