Священномученик Миколай Сімо, пресвітер

Місяця квітня на 5-й лень.

Священномученик Миколай народився 6 грудня 1875 року в місті Аренсбурзі Естляндської губернії в сім’ї священика Адама Сімо; 1888 року батька Адама призначили на естонську парафію, що відкрилася при Андріївському соборі в Кронштадті.
1887 року Микола вступив до Ризького духовного училища, закінчивши яке 1891 року за першим розрядом, продовжив освіту в Ризькій Духовній семінарії; 1894 року батько перевів його до Санкт-Петербурзької Духовної семінарії. Закінчивши семінарію 1897 року, Микола обвінчався з дівицею Лідією, дочкою священика Павла Панова, і 23 листопада 1897 року його висвятили на священика до Андріївського собору в Кронштадті на місце батька, який перевівся в цей час служити в естонську парафію при гатчинському Павловському соборі.

Отцю Миколі служити дозволили тільки раз на тиждень у недільні дні, між першою і другою літургією. Несприятливі обставини, в яких опинився священик зі своєю естонською паствою, привели його до думки про необхідність побудови окремої церкви для православних естонців, які жили в Кронштадті, а їх там було на той час приблизно вісімсот осіб.
У 1902 році власники будівлі колишньої англіканської церкви вирішили продати її разом із садом і будинком, але з умовою, щоб її використовували під храм, і для того, хто виконає цю умову, робили поступку в ціні. Кронштадтський купець і благодійник Микола Андрійович Туркін вирішив купити цю будівлю для православної естонської парафії. Духовенство Андріївського собору чинило енергійну протидію цьому підприємству, виявивши незацікавленість у появі в безпосередній близькості від собору другого храму, і звернулося за підтримкою до отця Іоанна Кронштадтського, але той не підтримав своєкорисливих соборян, і 4 липня 1902 року будівлю продали купцеві Миколі Туркіну, а 7 липня того самого року він передав її естонській парафії.
1 грудня 1902 року отець Іоанн Кронштадтський освятив будівлю як православний храм на честь Воздвиження Хреста Господнього. Літургію після освячення отець Іоанн служив у співслужінні дев’яти священиків і п’яти дияконів, богослужіння відбувалося російською та естонською мовами.
На обіді, влаштованому на честь освячення храму благодійником-купцем, благочинний естонських парафій Санкт-Петербурзької єпархії священик Павло Кульбуш[1] сказав: “Ми святкуємо сьогодні торжество перемоги доброго російського серця, завдяки якому кронштадтська естонська парафія відтепер має свій храм і твердою ногою піде шляхом подальшого внутрішнього процвітання та зростання… Хвала й подяка тим, хто це зробив… від душі бажаю, щоб кожен естонець усім серцем щиро засвоїв собі те, чим жива кожна російська людина”…

Ставши настоятелем Хрестовоздвиженського храму, отець Миколай цілком присвятив себе служінню пастві та за прикладом отця Іоанна Кронштадтського став звершувати богослужіння щодня, що не сподобалося духовенству Андріївського собору, і воно поскаржилося на це кронштадтському пастирю. І Отець Іоанн запитав якось отця Миколая, чи правда, що він звершує богослужіння щодня. Почувши, що це правда, отець Іоанн побажав, щоб священик і надалі також ревнував про службу Божу.
Крім богослужінь, отець Миколай викладав Закон Божий у Кронштадтській школі при митниці, в естонській церковно-парафіяльній школі, будучи водночас її керівником, а також він був керівником Кронштадтського відділення Олександро-Невського Товариства тверезості та членом комітету кронштадтського Піклування про народну тверезість.
У 1910 році померла дружина священика, і під його опікою залишилося троє дітей від трьох до семи років.
Отець Миколай йшов шляхом ревнителя православ’я, і його служіння стало згодом викликати дедалі більшу повагу кронштадтських парафіян, і вже не тільки естонців, а й росіян.
1917 року помер один зі священиків Андріївського собору, і виникла необхідність замістити вакантне місце. У цей час стало практикуватися, за прикладом давнини, призначення священиків за обранням парафіян із подальшим підтвердженням вибору єпархіальним архієреєм. Для обрання було запропоновано кандидатури трьох священиків. У голосуванні брало участь 385 парафіян, за кандидатуру отця Миколи проголосувало 317 парафіян.
“Священик Миколай Сімо відомий у Кронштадті як добрий і скромний пастир, і результат голосування засвідчив, що симпатії парафіян Андріївського собору на його боці”, – писав про нього благочинний, протоієрей Григорій Поспєлов.

13 грудня 1917 року митрополит Петроградський Веніамін (Казанський) призначив отця Миколая священиком Андріївського собору. У 1919 році він був возведений у сан протоієрея, а в 1923-му, у зв’язку зі смертю настоятеля, призначений настоятелем Андріївського собору.
Перший раз отець Миколай був заарештований у березні 1921 року за підозрою в участі в Кронштадтському повстанні, але за два тижні звільнений, за неможливістю знайти в його діяльності складу злочину.
Під час спроби захоплення церковної влади обновленцями, протоієрей Миколай показав себе активним противником цього руху. У той час було влаштовано засідання двадцятки Андріївського собору, присвячене обновленському руху. Отець Миколай, який виступив на ньому, заявив, що обновленська течія, так само як і живоцерковники, є єретичною, і показав це на прикладі введення в обновленських групах нових правил, що порушують церковні канони, як, наприклад, двошлюбність духовенства. Коли з Петрограда приїхав представник обновленців із пропозицією влаштувати загальні збори двадцяток і духовенства всіх кронштадтських парафій, протоієрей Миколай і духовенство Андріївського собору заявили, що на збори, які влаштовує священик-живоцерковник, вони не підуть. На запитання настоятеля Володимирської церкви, як ставитися до зборів, які влаштовують обновленці, протоієрей Миколай відповів, що священики Андріївського собору за обновленцями не підуть, на що той зазначив, що в такому разі їх може заарештувати цивільна влада. “І нехай заарештовують, у мене торбинки вже готові”, – сказав отець Миколай.
Протоієрея Миколая заарештували 13 жовтня 1930 року. У справі було притягнуто шістдесят чотири особи, шанувальників отця Іоанна Кронштадтського і ревнителів монархії, з центром в Андріївському соборі, який, на думку влади, став центром контрреволюційної діяльності духовенства. Протоієрей Миколай не став давати відомостей, що цікавлять ОДПУ, але слідчі продовжували наполягати, і врешті-решт священик заявив: “Відмовляюся від усяких подальших свідчень…”

У той час, коли отець Миколай уже перебував під слідством, ОДПУ почало заарештовувати тих, хто був незгодний із декларацією митрополита Сергія (Страгородського), хто вбачав у ній негідне Предстоятеля Церкви лицемірство; для простоти дій слідство об’єднало їх у “всесоюзну контрреволюційну організацію “істинно-православні””. Одна з таких слідчих справ була створена Ленінградським ОДПУ. 14 лютого 1931 року до цієї справи були приєднані справи протоієрея Миколи Симо та деяких інших священиків і мирян Кронштадта. Протоієрей Миколай не змінив своєї позиції під час нового слідства і відмовився давати будь-які відомості співробітникам ОДПУ.
В обвинувальному висновку вони написали: “Керівниками… центру були вкрай монархічні елементи, у минулому найближчі сподвижники самого Іоанна Кронштадтського, люди, які шляхом відкритої пропаганди вели скажену антирадянську агітацію з метою підриву й повалення радянської влади… На чолі цієї організації стояв священик Андріївського собору Микола Сімо, який за життя Іоанна Кронштадтського вів монархічну погромну роботу”.
13 квітня 1931 року Колегія ОДПУ засудила отця Миколая до розстрілу. Протоієрей Миколай Симо був розстріляний 18 квітня 1931 року і похований у невідомій могилі.