Священномученик Миколай Розов, пресвітер

Місяця березня на 7-й день

Священномученик Микола народився 1870 року в селі Іваньково Ростовського повіту Ярославської губернії в сім’ї священника Миколи Розова. Після закінчення Ярославської Духовної семінарії Миколу Миколайовича висвятили на священника до храму в селі Спаськ-Городець Ростовського повіту, в якому він прослужив до 1928 року, коли його перевели до храму в селі Чашниці того ж повіту.
У цей час більшовиками в Росії почала проводитися колективізація: одних селян примусово зганяли в колгоспи, в інших – повсюдно відбирали майно і землю, а їх самих висилали цілими сім’ями в необжиті райони країни. Ці ідейні інородці придушували всякі зачатки селянського невдоволення й опору і ретельно вишукували тих, хто підлягав знищенню. І насамперед це були, звісно, священники, від самого початку чужі більшовикам через відмінність у вірі. Народ сприйняв колективізацію як війну, що починається проти нього, яка загрожує йому бідами й смертю, – і люди потягнулися в храми сповідатися і причащатися.
Храм у селі Чашниці на свято Стрітення Господнього 15 лютого 1930 року був сповнений вірянами. Майже всі, хто прийшов, сповідалися і причастилися. Перед сповіддю отець Миколай, звертаючись до тих, хто молився, сказав: “Православні, ця сповідь проходить, можливо, востаннє, а потім нас проженуть звідси або закриють церкву; я вам від душі бажаю кращого життя в нових умовах, але не забувайте віру Христову”.
У своєму слові наприкінці служби він знову повторив: “Православні, настав час непевний, зараз закривають усі церкви, вірно, скоро закриють і нашу, нам буде ніде служити…”
Народ, слухаючи священника, плакав, нікому не хотілося втрачати Божого храму.
Через день після свята уповноважений з колективізації Безде-Мерлі, який діяв у цьому районі, відправив своєму начальнику рапорт: “Справжнім повідомляю вам, що піп Чашницького села в неділю й на інші свята церковні сповідує вірян; на сповідь ідуть майже з усієї округи, і після сповідей спостерігається вихід тих, хто записався до колгоспу… зі свого боку я вважаю за необхідне попа села Чашниці вислати – чим швидше, тим краще”.
18 лютого була недільна служба, і наступного дня той самий уповноважений знову рапортував про отця Миколу. “На іншій сповіді, в неділю 18.2.30 року, – писав він, – кількість сповідників була вдвічі більшою, ніж першого разу; обидва рази служба була дуже довгою, приблизно до першої години дня, а зазвичай служби тривали до одинадцятої години ранку”. І він знову зажадав висилки священника.
22 лютого 1930 року отця Миколая заарештували й помістили до в’язниці в Ярославлі. Відповідаючи на запитання слідчого, священник сказав, що справді на свято Стрітення Господнього в храмі були присутні близько п’ятдесяти його парафіян, які прийшли сповідатися, але ніяких проповідей про переслідування релігії він не говорив і в пред’явленому обвинуваченні в агітації проти радянської влади й колгоспів винним себе не визнає.
28 лютого 1930 року слідство було закінчено, і 16 березня 1930 року трійка ОДПУ засудила отця Миколу до трьох років заслання в Архангельськ. Священник Микола Розов помер 20 березня 1930 року в ярославській в’язниці, його поховали в безвісній могилі.