Священномученик Миколай Рюриков пресвітер | Благовіст

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 5-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Миколай народився 5 квітня 1884 року в селі Оселок Макар’ївського повіту Нижегородської губернії в сім’ї священника Володимира Рюрикова, який служив у тамтешній Микільській церкві. У 1905 році Миколай закінчив за першим розрядом Нижегородську духовну семінарію і був направлений законовчителем до церковно-парафіяльної школи в рідне село. У 1906–1907 роках він викладав у церковно-парафіяльній школі в селі Ляпуни того самого повіту, з 1907-го до 1908 року був законовчителем у Богоявленській церковно-парафіяльній школі в селі Павлово Горбатовського повіту, а з 1908-го до 1910 року вчителював у Преображенській церковно-парафіяльній школі в Нижньому Новгороді.

У вересні 1910 року єпископ Нижегородський Іоаким (Левицький) висвятив його на священника до Макаріївського жіночого монастиря. 22 жовтня 1910 року його перевели служити до Троїцького собору в місті Горбатові, а в 1911 році призначили завідувачем і законовчителем Горбатівської церковно-парафіяльної школи. З 1915 року отець Миколай став членом Горбатовського відділення Єпархіальної училищної ради. Через деякий час він був зведений у сан протоієрея.

Згодом настали безбожні гоніння, а заразом і важкі випробування, пов’язані зі стражданнями, яких завдавали як зовнішні вороги, так і лжебраття. Будучи в близьких стосунках з єпископом Макар’ївським, вікарієм Нижегородської єпархії Олександром (Щукіним), отець Миколай спробував перевести на іншу парафію «побратимів», які співпрацювали з владою, але за них заступилися зовнішні вороги, котрі підтримували їх. 1927 року співробітники Нижегородського ОДПУ почали збирати відомості про отця Миколая, про його проповіді та приватні бесіди, і врешті-решт заарештували його. Свідками проти нього виступили священник, диякон і псаломщик, які служили разом із ним у Троїцькому соборі і були допитані в один день, 29 липня 1927 року.

Того ж дня, 29 липня, слідчий допитав отця Миколая. Відповідаючи на його запитання, священник сказав: «У своїх проповідях з заздалегідь упередженою думкою я ніколи нічого не говорив проти влади. Я не заперечую, що коли-небудь у мене могло зірватися випадкове, необережне слово, і проповіді мої могли бути витлумачені в небажаному смислі».

Після закінчення допитів отцю Миколаю було висунуто обвинувачення в «поширенні контрреволюційних чуток з метою збудження недовіри до влади».

Слідство на цьому було закінчено, і слідчий розпорядився перевести священника із внутрішньої в’язниці ОДПУ до ізолятора спеціального призначення.

4 листопада 1927 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила протоієрея Миколая до трьох років заслання в Сибір, і його відправили до одного із сіл у Приангарському районі Каннського округу Східно-Сибірського краю. Після закінчення заслання отець Миколай оселився в місті Козмодем’янську.

Тут у нього не було постійного місця служіння в якомусь храмі, і він допомагав і співслужив священникам у тих храмах, куди його запрошували; у лютому 1934 року віряни попросили його послужити замість захворілого священника в храмі Володимирської ікони Божої Матері в селі Володимирському Горномарійського району. Священник невдовзі помер, і 7 квітня 1937 року на прохання парафіян отець Миколай був призначений сюди настоятелем. Тут у 1936 році він одержав чергову церковну нагороду — палицею, і в цьому храмі священник прослужив до гонінь 1937 року.

За кілька днів до його арешту було допитано двох селян, один із яких служив свого часу бійцем у військах ЧК, і жінку-зоотехніка, вислану до села Володимирське за вироком НКВС із Ленінграда. Один із селян дав такі свідчення: «У 1937 році… у день релігійного свята Великодня я разом з іншими товаришами… ходив до церкви села Володимирського… Рюриков… наприкінці обідні вийшов з проповіддю. Народу тоді в церкві було багато. У своїй проповіді він, починаючи з Різдва Христового і Вознесіння, перейшов на пропаганду, спрямовану проти існуючого ладу, тобто проти радянської влади. Він говорив: “Браття! Настали важкі роки, важче і важче стає православним жити, але не сумуйте! Ми, православні… повинні переносити всі труднощі, ми повинні терпіти до часу. Життя наше буде хороше на тому світі”.
На зворотному шляху додому про його проповідь ми міркували… що… слова, сказані ним: “Життя наше буде гарне на тому світі”, — сказані були в лапках, що він очікує через якийсь час розпаду існуючого ладу. Лише тільки у своїй проповіді точно про це не висловив, а дав зрозуміти народові, що радянська влада недовго проіснує, тому й говорив, що “ми повинні терпіти до часу”».

29 вересня 1937 року отця Миколая заарештували, ув’язнили у в’язниці в Козмодем’янську й одразу ж допитали.

Секретар сільради на вимогу співробітників НКВС видав відповідну характеристику на священника. «Рюриков у період весняної посівної кампанії 1937 року, — писав він, — агітував серед місцевого населення про вихід у поле з іконами для молебню і цим зривав польові роботи… Рюриков зумів молодь-колгоспників завербувати ходити до церкви, а також ходили учні педагогічного технікуму…»

8 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила отця Миколая до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і 25 жовтня 1937 року він прибув до Локчимського ВТТ у Комі області, розташованого в селищі Усть-Нем. Протоієрей Миколай Рюриков помер 18 червня 1943 року в Пезмозькому табірному лазареті в Комі області і був похований у безвісній табірній могилі.