...
Священномученик Миколай Рюриков, пресвітер p1aksp63ep3lv13qnthe5jv1d2v3
Житія святих,  Червень

Священномученик Миколай Рюриков, пресвітер

Місяця червня на 5-й день

Священномученик Миколай народився 5 квітня 1884 року в селі Оселок Макар’ївського повіту Нижегородської губернії в сім’ї священика Володимира Рюрікова, який служив у Нікольській церкві в цьому селі. У 1905 році Микола закінчив за першим розрядом Нижегородську Духовну семінарію і був направлений законовчителем у церковно-парафіяльну школу в рідне село. У 1906-1907 роках він викладав у церковно-парафіяльній школі в селі Ляпуни того ж повіту, з 1907-го до 1908 року – у Богоявленській церковно-парафіяльній школі в селі Павлово Горбатовського повіту, а з 1908-го до 1910 року – у Преображенській церковно-парафіяльній школі в Нижньому Новгороді.
У вересні 1910 року єпископ Нижегородський Іоаким (Левицький) висвятив його на священика до Макар’євського жіночого монастиря. 22 жовтня 1910 року його перевели служити до Троїцького собору в місті Горбатові, а з 1911 року призначили завідувачем і закономірним учителем Горбатівської церковно-парафіяльної школи. З 1915 року отець Миколай став членом Горбатовського відділення Єпархіальної училищної ради. Через деякий час він був зведений у сан протоієрея.
Настали безбожні гоніння, а разом з ними і важкі випробування, неминуче пов’язані зі стражданнями, що очищають душу, які доставляють як від зовнішніх ворогів, так і від псевдобратії. Будучи в близьких стосунках з єпископом Макар’ївським, вікарієм Нижегородської єпархії Олександром (Щукіним)[b], отець Миколай спробував перевести на іншу парафію “побратимів”, які співпрацювали з владою, але за них заступилися зовнішні вороги, які підтримували їх: 1927 року співробітники Нижньогородського ОДПУ почали збирати відомості про отця Миколу, про його проповіді та приватні бесіди, і врешті-решт заарештували його. Свідками проти нього виступили священик, диякон і псаломщик, які служили разом із ним у Троїцькому соборі і були допитані в один день, 29 липня 1927 року.
Того ж дня, 29 липня, слідчий допитав отця Миколая. Відповідаючи на його запитання, священик сказав: “У своїх проповідях із заздалегідь упередженою думкою я ніколи нічого не говорив проти влади. Я не заперечую, що коли-небудь у мене могло зірватися випадкове, необережне слово, і проповіді мої могли бути витлумачені в небажаному сенсі”.
Після закінчення допитів отцю Миколі було пред’явлено “обвинувачення в поширенні контрреволюційних чуток з метою збудження недовіри до влади”.
Слідство на цьому було закінчено, і слідчий розпорядився перевести священика з внутрішньої в’язниці ОДПУ в ізолятор спеціального призначення.
4 листопада 1927 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила протоієрея Миколу до трьох років заслання до Сибіру, і його відправили в одне із сіл у Приангарському районі Каннського округу Східно-Сибірського краю. Після закінчення заслання отець Миколай оселився в місті Козмодем’янську.
Тут у нього не було постійного місця служіння в будь-якому храмі, і він допомагав і співслужив священикам у тих храмах, куди його запрошували; у лютому 1934 року віряни попросили його послужити замість захворілого священика в храмі Володимирської ікони Божої Матері в селі Володимирському Горномарійського району. Священик незабаром помер, і отець Миколай на прохання парафіян 7 квітня 1934 року його призначили сюди настоятелем; тут 1936 року його нагородили черговою церковною нагородою – палицею, у цьому храмі отець Миколай прослужив до гонінь 1937 року.
За кілька днів до його арешту було допитано двох селян (один із них служив свого часу бійцем у військах ЧК) і жінку-зоотехніка, яку вислали в село Володимирське за вироком НКВС із Ленінграда. Один із селян показав: “У 1937 році… у день релігійного свята Великодня я разом з іншими товаришами… ходив до церкви села Володимирського… Рюриков… наприкінці обідні вийшов із проповіддю. Народу при цьому в церкві було багато. У своїй проповіді він, починаючи з Різдва Христового і Вознесіння, перейшов на пропаганду, спрямовану проти існуючого ладу, тобто проти радянської влади. Він говорив: “Браття! Настали важкі роки, важче і важче стає православним жити, але не сумуйте! Ми, православні… повинні переносити всі труднощі, ми повинні терпіти до часу. Життя наше буде гарне на тому світі”.
На зворотному шляху додому про його проповідь ми міркували… що… слова, сказані ним: “життя наше буде гарне на тому світі”, сказані були в лапках, що він очікує через якийсь час розпаду існуючого ладу. Лише тільки у своїй проповіді точно про це не висловив, а дав зрозуміти народові, що радянська влада недовго проіснує, тому й говорив, що “ми повинні терпіти до певного часу””.

Вислана з Ленінграда жінка-зоотехнік показала про батька Миколу: “Перший час він зі мною не розмовляв, а потім став цікавитися, якими шляхами і за що я потрапила в Марійську АРСР… Я йому пояснила, що сюди вислана на три роки на заслання. Після мого пояснення він мені почав розповідати про себе, кажучи: “Так, Ксенія, я цю долю муки від радянської влади зазнав теж – відбув три роки позбавлення волі в Східно-Сибірських таборах””.
Слідчий попросив її розповісти, що їй відомо про контрреволюційну агітацію священика. Жінка відповіла, що, розмовляючи на політичні теми, отець Миколай говорив: “Комуністи з глузду з’їхали, всіх селян загнали до колгоспів силою, а тепер знущаються з колгоспників, змушують працювати там день і ніч. Багато колгоспників не переносять там цієї муки, помирають… Тепер усі селяни-одноосібники і колгоспники чекають війни, а як тільки буде війна… всередині Радянського Союзу селяни виступлять проти радянського уряду зі зброєю в руках. Тоді комуністам – кришка…”
Колишній боєць військ ЧК показав про священика: “Часто доводилося чути… проповіді, де він проповідував, перетворюючи свої слова на агітацію. Він говорив: “Православні християни! Не кидайте, не забудьте Божий дім – храм. Дотримуйтесь свят Христових. Роки для життя важкі стали, без причастя жити – віддатися антихристу””.
29 вересня 1937 року отця Миколая заарештували, ув’язнили у в’язниці в Козмодем’янську й одразу ж допитали.
Секретар сільради на вимогу співробітників НКВС видав відповідну характеристику на священика. “Рюриков у період весняної посівної кампанії 1937 року, – писав він, – агітував серед місцевого населення про вихід у поле з іконами для молебню і цим зривав польові роботи… Рюриков зумів молодь-колгоспників завербувати ходити до церкви, а також ходили учні педагогічного технікуму…”
8 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила отця Миколу до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і 25 жовтня 1937 року він прибув у Локчимлаг Комі області, розташований у селищі Усть-Нем. Протоієрей Миколай Рюриков помер 18 червня 1943 року в Пезмогському табірному лазареті в Комі області і був похований у безвісній табірній могилі під № 5 Г.

Знайшли помилку