...
Священномученик Миколай Порецький пресвітер p1ao8sf810fg83n11dhqp781psl3
Житія святих,  Липень

Священномученик Миколай Порецький пресвітер

Місяця липня на 14-й день

Священномученик Миколай (Порецький) народився 1865 року в селі Поречье Тверської губернії в сім’ї псаломщика. Дітей у сім’ї було п’ятеро: три брати і дві сестри. Усі три брати стали згодом священиками. Микола Порецький закінчив Духовну Семінарію і одружився з Любов’ю Дмитрівною Звєрєвою – дочкою священика храму Влахернської ікони Божої Матері в селі Кузьминки. Село розташовувалося в красивій місцевості поблизу Москви і належало князю Голіцину. Ставши священиком, отець Миколай прийняв парафію, де до нього служив його тесть, протоієрей Дмитро Звєрєв.
Отця Миколу Порецького поважали і любили всі – від простого селянина до власника маєтку князя Голіцина. Господь дав йому істинний дар священнослужителя мудрого, доброго, а якщо потрібно суворого. Одночасно зі служінням у церкві, отець Миколай був інспектором шкіл і їздив туди з перевірками. Його чекали з хвилюванням і трепетом, він був суворий, але завжди справедливий. Отець Миколай був нагороджений митрою, двома церковними орденами і трьома медалями.
1910 року померла матінка Любов Дмитрівна, і отець Миколай залишився вдівцем із п’ятьма дітьми, до цього поховавши ще трьох, які померли в дитячому віці. У цей час він знайшов у собі сили закінчити книжку “Село Влахернське, маєток князя Голіцина”, що вийшла друком 1913 року. Книга згодом стала настільною книгою для краєзнавців.
Того ж року було урочисто відсвятковано 25-річний ювілей служіння отця Миколи в храмі. Слідом за цими подіями отця Миколу спіткав найтяжчий удар: трагічно загинув його старший син Миколай. Почувши цю страшну звістку в церкві, отець Миколай, знепритомнівши, впав і вдарився головою об мармурову підлогу, що не минуло безслідно і потім важко позначилося на його здоров’ї.
Гоніння на Церкву і священнослужителів, що почалися після революції, торкнулися всієї родини священика. У 1922 році отця Миколу разом із дітьми виселили з будинку причту, через рік раптово померла середня донька отця Миколи Валентина. Через тиждень після її похорону раптово помер зять – чоловік старшої доньки Марії. І отець Миколай залишився жити з молодшою донькою Оленою. Молодший син священика Дмитро став військовим і жив окремо, від нього зажадали публічно відмовитися від батька – “попа-лишенця”. Дмитро був змушений піти на такий крок і більше з батьком ніколи не бачився. Батько Микола дуже це переживав і тужив за сином.
1928 року постановою Мосради церкву, де служив отець Миколай, було закрито, а 64-річного священика заарештовано і засуджено до п’яти років висилки в Північний край, на лісоповал. У місті Шенкурску, де проходило заслання священномученика, старого і немічного отця Миколая незабаром звільнили від робіт на лісоповалі через неможливість використовувати його на важких роботах. Тоді його прихистили дві заслані черниці, сестри Таїсія і Рафаїла Пишкіни.
Отець Миколай був позбавлений права листування, тож його рідним писала одна із сестер. Боячись переслідувань щодо своєї дитини, донька отця Миколая Марія після арешту батька переїхала туди, де ніхто не знав, що її батько – репресований священик. Вона відправляла батькові скромні посилки на ім’я черниць, які прихистили його. Не відвернувся від батька і молодший син Дмитро, який свого часу перед лицем радянської влади від нього відмовився, він таємно надсилав батькові посильну допомогу. У 1933 році отець Миколай помер у місті Шенкурску, його поховали черниці, які доглядали за ним.

Знайшли помилку