Священномученик Миколай Порецький пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 14-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне)

Священномученик Миколай (Порецький) народився 1865 року в селі Поречьє Тверської губернії в сім’ї псаломщика. Дітей у сім’ї було п’ятеро: три брати і дві сестри. Усі троє братів стали згодом священниками.

Миколай Порецький закінчив Духовну семінарію і одружився з Любов’ю Дмитрівною Звєрєвою, дочкою священника храму Влахернської ікони Божої Матері в селі Кузьминки. Село розташовувалося в красивій місцевості поблизу Москви і належало князю Голіцину. Ставши священником, отець Миколай прийняв парафію, де до нього служив його тесть, протоієрей Димитрій Звєрєв.

Отця Миколая Порецького поважали і любили всі, від простого селянина до власника маєтку князя Голіцина. Господь дав йому істинний дар священнослужителя мудрого, доброго, а якщо потрібно, то суворого. Одночасно зі служінням у церкві отець Миколай був інспектором шкіл і їздив туди з перевірками. Його чекали з хвилюванням і трепетом, він був суворий, але завжди справедливий. Отець Миколай був нагороджений митрою, двома церковними орденами і трьома медалями.

1910 року померла матінка Любов Дмитрівна, і отець Миколай залишився вдівцем із п’ятьма дітьми, до цього поховавши ще трьох, які померли в дитячому віці. У цей час він знайшов у собі сили закінчити книжку «Село Влахернське, маєток князя Голіцина», яка вийшла друком 1913 року. Вона стала настільною книгою для краєзнавців.

Того ж року було урочисто відсвятковано двадцятип’ятирічний ювілей служіння отця Миколая в храмі. Слідом за цими подіями отця Миколая спіткав найтяжчий удар: трагічно загинув його старший син Миколай. Почувши цю страшну звістку в церкві, отець Миколай, знепритомнівши, впав і вдарився головою об мармурову підлогу, що не минуло безслідно і потім важко позначилося на його здоров’ї.

Гоніння на Церкву і священнослужителів, яка почалися після революції, зачепили всю родину священника. 1922 року отця Миколая разом з дітьми виселили із будинку причту, через рік раптово померла його середня донька Валентина. За тиждень після її похорону раптово помер зять, чоловік старшої доньки Марії.

Отець Миколай залишився жити з молодшою донькою Оленою. Молодший син священника Дмитро став військовим і жив окремо. Від нього зажадали публічно відмовитися від батька, «попа-лишенця». Дмитро був змушений піти на такий крок і більше з батьком ніколи не бачився. Отець Миколай дуже це переживав і тужив за сином.

1928 року постановою Московської ради церкву, де служив отець Миколай, було закрито, а шістдесятичотирирічного священника заарештовано і засуджено на п’ять років висилки до Північного краю, на лісоповал.

У місті Шенкурську, де проходило заслання священномученика, старого і немічного отця Миколая невдовзі звільнили від робіт на лісоповалі через неможливість використовувати його на важких роботах. Тоді його прихистили дві заслані черниці, сестри Таїсія і Рафаїла Пишкіни.

Отець Миколай був позбавлений права листування, тож його рідним писала одна із сестер. Боячись переслідувань щодо своєї дитини, донька отця Миколая Марія після арешту батька переїхала туди, де ніхто не знав, що її батько є репресованим священником. Вона відправляла батькові скромні посилки на ім’я черниць, які прихистили його. Не відвернувся від батька і молодший син Дмитро, який свого часу перед лицем радянської влади від нього відмовився. Він таємно надсилав батькові посильну допомогу.

1933 року отець Миколай помер у місті Шенкурську. Його поховали черниці, які доглядали за ним.